ПЕРСПЕКТИВИ ПРИЄДНАННЯ ЄС ДО ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПЕРСПЕКТИВИ ПРИЄДНАННЯ ЄС ДО ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

06.03.2014 00:41

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Фалалєєва Людмила Григорівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри прав людини, міжнародного та європейського права Академії адвокатури України


Захист прав людини вимагає системного підходу, його рівень є показником ступеня розвитку політичного плюралізму, економічного прогресу, громадянського суспільства і правової держави, що набуває особливого значення у контексті європейської інтеграції України. Наявність ефективних національних і міжнародних механізмів захисту прав людини є актуальною проблемою як для правової системи України, так і правового порядку Європейського Союзу (далі – ЄС).

Сфера захисту прав людини розглядалась фундаторами європейських співтовариств як невластива їх правопорядкам, в основу яких покладено процеси економічної інтеграції. Європейські співтовариства не опікувались сферою захисту прав людини, котра свідомо залишилась поза увагою їх установчих договорів з огляду на те, що на загальноєвропейському рівні вона повністю перебувала у віданні Ради Європи. Укладена в її рамках 4 листопада 1950 р. Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄК 1950 р.) характеризується дієвістю та ефективним інституційним забезпеченням в особі її контрольного механізму – Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Відтак, на практиці європейські співтовариства уникали дублювання функцій Ради Європи та остерігались включення прав людини, в т. ч. економічних і соціальних, до категорії таких, що підлягають судовому захисту. 

 Принцип поваги прав людини покладено в основу правопорядку ЄС, функціонування його інституційного механізму та розвитку інтеграційних процесів  між державами-членами [5, c. 238-239]. Визначальну роль в утвердженні, а також у визначенні його змістового наповнення та сфери застосування відіграв Суд ЄС (рішення у справах 29/69 «Stauder v City of Ulm» (п. 7), 11/70 «Internationale Handelsgesellschaft» (п. 3,4), 4/73 «Nord v Commission» (п. 13)) [2, c.234]. У ч. 3 ст. 6 Договору про ЄС (далі – ДЄС) у редакції Лісабонського договору 2007 р. (далі – ЛД 2007 р.) закріплено принцип поваги основоположних прав людини, як вони гарантовані ЄК 1950 р. і визначені конституційними традиціями, спільними для держав-членів, а також входять до змісту права ЄС як загальні принципи права [6, c. 67-68]. Аналіз прецедентної практики Суду ЄС засвідчує, що він застосовує положення ЄК 1950 р. як загальні принципи права, спільні для конституційних традицій держав-членів, відтак права, гарантовані ЄК 1950 р. інкорпоруються у право ЄС як загальні принципи права.

З прийняттям ЛД 2007 р. посилюється увага ЄС до проблеми захисту прав людини. Ч. 2 ст. 6 ДЄС у редакції ЛД 2007 р. підтвердила намір ЄС приєднатися до ЄК 1950 р., враховуючи, що, по-перше, громадяни ЄС повинні мати можливість оскаржити до міжнародного юрисдикційного органу дії та бездіяльність інституцій, органів і установ ЄС так само, як вони це роблять у разі порушення їх прав органами держави; по-друге, приєднання дозволить уникнути різного тлумачення Судом ЄС та ЄСПЛ однакових норм щодо прав людини. Строки приєднання не встановлено, лише зафіксовано, що воно не змінить компетенції ЄС, визначеної в ДЄС у редакції ЛД 2007 р. та Договорі про функціонування ЄС 2007 р. Інтеграція ЄС у загальноєвропейську систему захисту прав людини, передусім, передбачає  його приєднання до ЄК 1950 р., внаслідок чого юрисдикція ЄСПЛ пошириться на ЄС, його інституції, органи та установи [4, c. 680]. 5 квітня 2013 р. було оголошено про завершення роботи над проектом Угоди про приєднання ЄС до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., підписання якої вимагає отримання висновку Суду ЄС про відповідність Угоди установчим договорам ЄС.

Зазначена Угода надасть індивідам можливість звертатися до ЄСПЛ за захистом прав і свобод, передбачених ЄК 1950 р., які були порушені, зокрема правовими актами інституцій ЄС, а також нормативно-правовими актами держав-членів, прийнятими у процесі імплементації правових актів ЄС. При цьому однією з умов прийнятності такої скарги згідно ст. 35 ЄК 1950 р. щодо вичерпання всіх засобів національного правового захисту, буде обов’язковим звернення до Суду ЄС за відповідним рішенням. Нині індивіди можуть подавати скарги до ЄСПЛ винятково на держав-членів, незважаючи на наявність рішення Суду ЄС, ухваленого в преюдиціальному порядку.

Адаптована редакція Хартії ЄС про основоположні права (Charter of Fundamental Rights of the European Union) 2007 р. (далі – Хартія 2007 р.) не інкорпорована до тексту установчих договорів, але прирівнюється до них за юридичною силою, залишаючись формально самостійним джерелом права ЄС. Відповідно до ч.1 ст. 6 ДЄС у редакції ЛД 2007 р. ЄС визнає права, свободи та принципи, викладені у Хартії ЄС про основоположні права від 7 грудня 2000 р., адаптованої 12 грудня 2007 р. [1,c.174], що має однакову юридичну силу з ДЄС у редакції ЛД 2007 р. та Договором про функціонування ЄС 2007 р. У такий спосіб відбулось конституювання інституту прав людини у правопорядку ЄС.

Головним призначенням Хартії 2007 р. є підтвердження та систематизація основоположних прав людини, а також принципів правового статусу особи, які були визнані за громадянами ЄС ДЄС та ЄК 1950 р., хоч більшість прав і свобод, передбачених Хартією 2007 р., є визнаними за кожною особою, що на законних підставах перебуває на території держав-членів ЄС, відтак і за громадянами України. Водночас Хартія 2007 р. вміщує більш широкий каталог гарантованих прав і свобод людини, порівняно з ЄК 1950 р., закріпивши право на цілісність особистості (ст. 3), право на якісне управління (ст. 41) та ін., а також конкретизувала порядок застосування (ст. 51) та сферу дії (ст. 52) [3] її положень, порівняно з Хартією 2000 р. У Хартії 2007 р. використано термін «основоположні права» (fundamental rights), а не «права людини» (human rights), що міститься в ЄК 1950 р. Одним із пояснень такого підходу є те, що сучасна європейська доктрина розглядає норми про основоположні права людини як стандарти якісного управління.

Основоположні права людини потребують забезпечення їх дієвими та ефективними гарантіями, тобто засобами захисту права від порушень, відновлення порушеного права або відшкодування заподіяної шкоди. В ЄС, як і на рівні держав, система гарантій прав і свобод людини поєднує загальні та спеціальні гарантії. Серед загальних гарантій розрізняють три основних елементи: по-перше, інституційні гарантії, пов’язані з функціонуванням інституцій, органів та установ, діяльність яких спрямована на забезпечення гарантованих і захист порушених прав людини, зокрема Судом ЄС; по-друге, процесуальні гарантії, що реалізуються під час судочинства; по-третє, матеріальні гарантії, тобто право особи на компенсацію шкоди, заподіяної  порушенням її прав і свобод.

У Преамбулі Хартії 2007 р. наголошується, що зміст і обсяг гарантованих прав визначається, передусім, конституційними традиціями, спільними для держав-членів, ЄК 1950 р. та протоколами до неї, соціальними хартіями, прийнятими ЄС і РЄ, а також прецедентним правом, яке формується Судом ЄС та ЄСПЛ. Практика застосування ЄК 1950 р. у судових органах ЄС свідчить про те, що можна посилатися на порушення відповідної норми, якщо предметом спору є питання, що підпадає під дію права ЄС. Такий висновок Суд ЄС зробив у рішенні у справі С-260/89 «Elliniki Radiophonia Tileorassi AE and Panellinia Omospondia Syllogon Prossopikou v Dimotiki Etairia Pliroforissis and Sotirios Kouvelas and Nikolaos Avdellas and others». Скажімо, у п. 42 рішення визначено, що Суд не має повноважень досліджувати відповідність ЄК 1950 р. тих норм внутрішнього законодавства, які не пов’язані із правом ЄС. Якщо ж мають місце норми внутрішнього законодавства, які стосуються права ЄС, і при цьому до Суду направлено запит у преюдиціальному порядку, то він повинен надати тлумачення, якого потребує національний суд, для оцінки того, чи відповідають такі норми основоположним правам, дотримання яких забезпечує Суд ЄС і які випливають з ЄК 1950 р. 

До 90-х рр. ХХ ст. Суд ЄС, як правило, звертався до власної прецедентної практики з питань про права людини, а також тексту ЄК 1950 р. та протоколів до неї, а не безпосередньо до конкретних рішень ЄСПЛ, в яких роз’яснювався зміст кожного права. Нині посилюються тенденції врахування судовими органами ЄС положень ЄК 1950 р. та практики ЄСПЛ під час реалізації ними своєї юрисдикції. Суд ЄС та Загальний суд почали посилатися на практику ЄСПЛ як на власні рішення, не акцентуючи, що йдеться про рішення судового органу, який не входить до судової системи ЄС. Викладене зумовлює необхідність чіткого розмежування правових гарантій, закріплених у законодавстві ЄС і його держав-членів, врахування особливостей взаємодії механізмів захисту прав людини, сформованих у рамках ЄС та РЄ, що забезпечить єдність загальноєвропейської системи захисту прав людини. 




Література:

1. Европейский Союз: основополагающие акты в редакции Лиссабонского договора с комментариями / Под ред. С. Ю. Кашкина. – М.: ИНФРА-М, 2013. – 698 с.

2. Chalmers D. European Union Law: Text and Materials / D. Chalmers, G. Davies, G. Monti. – 2nd ed. – Cambridge University Press, 2010. – 1150 p.

3. Charter of Fundamental Rights of the European Union 12.12.2007 // Official Journal of the European Union. – C 303. – 14.12.2007

4. de Búrca, Gráinne. The Road Not Taken: The European Union as a Global Humanrights Actor / Gráinne de Búrca // The American Journal of International Law. – Vol. 105, No. 4, October 2011. – P. 649-693.

5. Kaczorowska A. European Union Law / A. Kaczorowska. – 2nd ed. – London: Routledge, 2011. – 877 p.

6. Konstantinos M. The Framework for Fundamental Rights Protection under the Prospect of  EU Accession to ECHR / М. Konstantinos // Journal of Politics and Law. – Vol. 6, No. 1, 2013. – P. 64-79.  



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота