ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ

14.05.2014 18:19

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Лукова Євгенія Олександрівна, студентка юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка


Актуальність теми дослідження. Законодавство України про біженців відповідає сучасним вимогам, але досі залишається недостатнім для розв’язання багатьох конкретних проблем. Ці проблеми  не можуть бути вирішені лише завдяки приєднанню України до Конвенції ООН про статус біженців 1951 року [2] і приведенню  законів, політики і практики, пов'язаних з притулком у відповідність до міжнародних стандартів. Тому актуальним є аналіз судової практики щодо правового статусу біженців, та окреслення проблем і цій сфері, що залишаються невирішеними. 

Прoблемaм у сфері захисту прав біженців придiлялacь увaгa в прaцях тaких вчених як: В. Андрієнко, Ю. Білуха, С. Бритченко, Ю. Бузницький, М. Буроменський, Є. Герасименко, Г. Гнатюк, Н. Грабар, В. Гринчак, В. Євінтов, І. Ковалишин, О.Л.Копиленко, В.С.Крисаченко, О. Кузьменко, О. Малиновська, К. Нестеренко, В.О.Новік, О.І.Піскун, В. Погорілко, С. Ратушний, Ю. Римаренко, С. Рубанов, М. Савчин, Г. Тимчик, Н. Тиндик, Ю. Тодика, О. Фрицький, С. Чехович, Ю. Шемшученко, В. Шепель, М. Шульга та інші.

Метoю статті є аналіз проблемних та спірних питань, що виникають при вирішенні в суді справ щодо правового статусу біженців.

У сучасному міжнародному праві біженцями слід вважати осіб, що: знаходяться поза державою свого походження; не можуть або не бажають користуватися захистом цієї держави і не можуть або не бажають повертатися в цю державу; обґрунтовано побоюються стати жертвою переслідування у державі свого походження; переслідування ґрунтуються на ознаках раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або торкаються політичних переконань.

Проаналізувавши практику адміністративних судів в Україні у вирішенні справ осіб, що шукають притулку, можна сформулювати наступні проблемні питання, що виникають у судовій практиці щодо правовідносин, пов’язаних з правовим статусом біженців:

1) Обов’язок доказування у більшості випадків покладається на заявника. Велика кількість судових рішень про відмову базується саме на тому факті, що заявник не надав достатніх доказів [4].

2) Лише в поодиноких випадках суди вивчають поточну ситуацію у країні походження біженця, а цей аналіз ґрунтується на декількох надійних джерелах. У численних рішеннях суди взагалі не аналізували ситуацію у країні походження, а у тих випадках, коли такий аналіз все ж таки було проведено, висновки суду ґрунтувалися, за рідкісним винятком, на одному джерелі. 

3) Судами не враховується, що в залежності від певних обставин отримання, і відповідно надання деяких документів особою, що звертається за встановленням статусу біженця може бути взагалі неможливе. Неможливість надання таких документів не є підставою для визнання відсутності умов для надання статусу біженця. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, не надають правової оцінки усім доказам, що містяться в матеріалах справи, а також не враховують істотних обставин, доводів позивача, тощо, для повного і всебічного вирішення спору [5].

4) Лише у рідкісних випадках суди проводять перспективний аналіз ситуації заявника. У переважній більшості випадків судді розглядають питання про те чи є заявник, і рідше, чи міг він піддаватися переслідуванню, залишаючись у країні походження. Проте вони неохоче надають оцінку ймовірності того, що особа може зазнати переслідування у випадку її повернення до своєї країни походження. Попри відсутність підстав вважати, що особи переслідувалися в країні походження, як конвенційні біженці, що позивачі не були причетні до подій, через які б мали обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації, в рішеннях судів відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивачів до країни походження [6; 7].

5) Всупереч рекомендаціям Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладеним у Постанові №1 від 25 червня 2009р. [3], суди відхиляють позовну вимогу позивача щодо зобов’язання відповідача визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначаючи, що «суд позбавлений можливості втручатися в дискреційні повноваження Державної митної служби України  шляхом зобов'язання останнього прийняті рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» [8; 9; 10].

6) Закон не вимагає від органу, що приймає рішення, повідомляти як про правові, так і про фактичні причини відмови. Це робить судовий захист для шукачів міжнародного захисту неефективним, оскільки подати скаргу практично неможливо або надто важко. 

7) Суди часто переоцінюють важливість правила «першої благополучної країни». Зокрема, у багатьох випадках судді відхиляють заяви посилаючись на факт, що особа прибула в Україну з нібито благополучної країни, не перевіряючи: (a) чи є ця країна дійсно благополучною; (б) чи перебуває заявник вже достатньо тривалий час, щоб звертатися стосовно отримання статусу біженця та (в) чи може заявник повернутися до цієї благополучної країни.

8) Трапляються випадки, коли українські суди відмовляють у наданні притулку особам, які надали неправдиві або змінені, чи недостовірні дані про час свого прибуття в Україну. Варто зауважити, що хоча пов’язаність фактів у заяві шукача притулку має суттєву важливість для перевірки її тверджень, приховування своєї особи або часу прибуття, само по собі, не є достатньою підставою для відмови у задоволені заяви.

Попри наявні недоліки можна окреслити позитивні тенденції у практиці судів України. Зокрема:

1) У декількох рішеннях суди дотримали всіх міжнародних стандартів, обґрунтувавши свої рішення широким спектром джерел стосовно ситуації у країнах походження заявників та надавши оцінку ризику, що загрожує особі у випадку її повернення.

2) Суди починають застосовувати міжнародні стандарти, навіть ті, які ще не були імплементовані в українському законодавстві, а саме Директиву Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004, стандарти Верховного комісара у справах біженців тощо.

3)  Деякі суди приймають рішення зобов'язати ДМСУ визнати особу біженцем [11; 12; 13; 14]. Це позитивний крок, оскільки він означає, що рішення суду має бути виконане негайно. Однак, виконання такого рішення залишається проблемою. Адже ДМСУ, автоматично оскаржує такі рішення, і як наслідок, вони не набирають чинності, що відкладає спір в часі, відстрочуючи його вирішення.  

4) Суди України тісно співпрацюють з УВКБ ООН для покращення якості судових рішень. 

Зауважимо, що проблеми, які виникають в судовій практиці при розгляді справ про захист прав біженців, досить часто зумовлені недоліками національного законодавства України в даній сфері:

1. Визначення додаткового захисту в ст. 1Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні» [1] не передбачає додаткового захисту особам, які покинули свою країну внаслідок серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі, яка є наслідком загального насильства або подій, які серйозно порушують громадський порядок. 

2. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не передбачає альтернативних утриманню під вартою запобіжних заходів під час проведення екстрадиційної перевірки.

3. Захист від примусового повернення поширюється тільки на біженців та осіб, які отримали додатковий або тимчасовий захист. Закон не забороняє примусове повернення осіб, які шукають статус біженця, які чекають остаточного рішення щодо їх заяви про надання статусу біженця / додаткового захисту. Це суперечить ст. 7 „Директиви ЄС щодо єдиних мінімальних стандартів», яка забезпечує право залишатися на території «до прийняття рішення відповідним органом...».

4. Недоліком є передбачена Законом вимога, що особи, які перетинають державний кордон в порядку, встановленому законодавством України з наміром звернутися про надання статусу біженця в Україні, повинні протягом 5 робочих днів подати заяву; особи, які перетнули кордон незаконно, повинні „без зволікань» звернутися до відповідного органу міграційної служби для подання заяви. Адже, УВКБ ООН рекомендує, щоб не було встановлено жодних часових обмежень для подання заяви до відповідного органу для отримання статусу біженця. 

5. В українському законодавстві особі надано лише 5 робочих днів, аби оскаржити негативні рішення як щодо прийняття заяви про надання статусу біженця або захисту, так і щодо рішення за суттю. Цей період є закоротким. 

6. Не вирішено питання про правовий статус в Україні осіб, яким надано статус біженця в інших державах.

7. Відсутність узгодженості норм українського законодавства, що регулює різні аспекти суспільних відносин (праця, освіта, соціальний захист тощо), із законодавством про біженців.

Подолання проблемних питань, що виникають у судовій практиці щодо правовідносин, пов’язаних з правовим статусом біженців повинні вирішуватись в двох площинах:

1) законодавчій – оскільки досить часто дані проблеми зумовлені недоліками національного законодавства України, актуальним є вдосконалення законодавства про біженців, максимально повна адаптація зазначеного законодавства до міжнародних принципів і норм у цій сфері. 

2) правозастосовній – повне й однакове застосування законодавства про біженців правозастосовними органами.




Література:

1. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р. № 3671–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 16. – Cт. 702.

2. Конвенція про статус біженців 1951 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=995_011

3. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»  від 25.06.2009 р. № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ v_001760–09

4. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29215732

5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27946730

6. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33224630

7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31051568

8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31792403

9. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31345156

10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31855003

11. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25495582

12. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27752532

13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26457261

14. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26440696



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота