ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ В УКРАЇНІ

27.06.2014 00:46

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Теличко Марія Василівна, викладач кафедри гуманітарних дисциплін ЛДУФК, аспірант кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права і психології Національного університету «Львівська політехніка»


Правовідносини в діяльності органів виконавчої влади регулюються великою кількістю наказів, інструкцій та інших нормативних документів, юридична сила яких проблематична, нерідко не відповідає вимогам нормотворення та юридичної техніки, колізійна. Це значною мірою спричиняє можливість недотримання чинного законодавства юридичними, фізичними, а також посадовими особами. Поряд із цим особливої гостроти набула проблема боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями, які створюють серйозну загрозу розбудові молодої незалежної держави. Необхідність посилення боротьби зі злочинністю та порушеннями законних вимог посадових осіб, підвищення значення і ролі адміністративної відповідальності в цьому процесі зумовлює важливість дослідження широкого кола питань. Значимість проблеми адміністративної відповідальності підтверджується інтенсивним реформуванням адміністративно-деліктного законодавства, яке відбувається протягом останнього десятиріччя.

Правова природа та галузева приналежність юридичної відповідальності за порушення законодавства у сфері державної реєстрації визначається науковцями по-різному. Захаров В. цілком слушно вважає, що підстави такої відповідальності можуть мати місце тоді, коли мають місце відносини між заявниками і (або) юридичними особами та реєструючими органами. Ці відносини мають адміністративно-правовий характер. [1, с. 168] Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) державні реєстратори, державні кадастрові реєстратори, нотаріуси, державні виконавці за порушення законодавства у сфері державної реєстрації несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Державні реєстратори є державними службовцями. Під терміном «державний реєстратор» у даному дослідженні пропоную розуміти посадову особу, яка діє від імені держави, представляє її інтереси і наділяється владними повноваженнями з метою засвідчення факту появи, зміни чи припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру та здійснення державного обліку і контролю за законністю вищевказаних дій. Серед ознак, які характеризують державного реєстратора, варто виділити: 1) виступає посадовою особою, яка надає адміністративні послуги у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) діє від імені держави; 3) представляє інтереси держави; 4) виступає носієм владних повноважень 5) перебуває на державній службі; 6) виконує функції відповідної організаційної структури (організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції).

Як слушно зазначає у своєму науковому дослідженні Солонар А.В., державний реєстратор як суб’єкт реєстраційного провадження – це посадова особа, яка наділена державно-владними повноваженнями у сфері реєстраційного провадження. Державний реєстратор, по-перше, належить до основних суб’єктів реєстраційного провадження; по-друге, як суб’єкт провадження він виступає на регіональному рівні; по-третє, це суб’єкт, який безпосередньо як «кінцева» ланка здійснює реєстраційні та післяреєстраційні процедури. Автор також обґрунтовує, що державний реєстратор (Центр надання адміністративних послуг) займає положення на кінцевій ланці системи як безпосередній виразник державної волі. Далі, рівнем вище, знаходиться Державна адміністрація, при виконавчому комітеті якої і створюється певний відділ чи управління державної реєстрації. Потім постає Державна реєстраційна служба, яка діє як спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації. Далі йде Міністерство юстиції України, зокрема Міністр юстиції України, через якого спрямовується і координується діяльність Укрдержреєстру. І на найвищому рівні – Кабінет Міністрів України [2].

Доречним, на мою думку, було б певним чином систематизувати всі положення стосовно правового статусу державного реєстратора в окремому нормативно-правовому акті, в якому передбачити поняття, порядок призначення на посаду, права, обов’язки, відповідальність, принципи і гарантії діяльності останнього, розкрити повноваження і механізм їх реалізації, тобто передбачити всі аспекти, які в найбільш повній мірі забезпечили б правове регулювання діяльності державного реєстратора..

Дисциплінарна відповідальність вище зазначеної особи, яка виконує функції державного реєстратора визначається в Законі України «Про державну службу». Дисциплінарна відповідальність на державного реєстратора може покладатися у формі догани та звільнення, а також за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. До вчинку, який порочить особу як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює, слід віднести нецензурне висловлювання з боку посадової особи, порушення етики поведінки при перебуванні як на службі, так і поза службою, негативне ставлення до оточуючих, що проявляється в неконтрольованій агресії, підрив авторитету органів державної влади шляхом розповсюдження недостовірної інформації тощо. Варто підкреслити, що ч. 1 ст. 3 Закону не передбачена адміністративна відповідальність для державних реєстраторів, державних кадастрових реєстраторів за порушення законодавства в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У більшості випадків державні службовці притягаються до адміністративної відповідальності на загальних засадах та у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі -- КУпАП), тобто як загальні суб’єкти адміністративного проступку, якщо вчинений ними адміністративний проступок не пов'язаний з виконанням службових обов’язків.Однак КУпАП не містить статей, які б безпосередньо визначали проступки у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Досліджуючи питання юридичної відповідальності державного реєстратора очевидною стає необхідність зазначення додаткових підстав для притягнення даної посадової особи до адміністративної відповідальності: 1) порушення встановленого законодавством порядку електронної державної реєстрації; 2) порушення порядку спрощеної процедури припинення державної реєстрації речових парв на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) порушення встановленого законом порядку та строків видачі витягів, виписок, довідок з Єдиного державного реєстру; 4) ухилення від проведення перевірок; 5) ненадання інформації, необхідної для проведення перевірки.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1952  записи до Державного реєстру прав  на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення  про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. При цьому ч. 4 ст. 9 Закону № 1952   визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Отже, однією з перешкод, які можуть стати на шляху державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є прийняття державним реєстратором рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, перелік підстав за яких державний реєстратор може відмовити  у державній реєстрації є вичерпним і визначений у ст. 24 Закону № 1952. Враховуючи вищенаведене, заслуговує на увагу той факт, що у серпні 2013 року Міністр юстиції України підписала зміни до наказу, які регулюють форми рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно і вимоги до їх оформлення. Згідно з внесеними змінами, держреєстратор зобов'язаний вказати вичерпний перелік підстав, які стали причиною відмови ним у державній реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Міністр юстиції попередила про персональну відповідальність державних реєстраторів щодо їх обов'язку вказувати вичерпний перелік підстав відмови у державній реєстрації. На думку експертів Мін’юсту, метою внесених змін стало бажання припинити свавілля чиновників на місцях, які могли безпідставно відмовляти громадянам у разі їх звернення щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно.  Як відзначають експерти ринку нерухомості, відсутність вичерпного переліку причин відмови породжувала численні випадки порушень прав громадян. Як результат, вони були змушені багато разів подавати документи на реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оплачуючи кожного разу послуги реєстратора. Окрім цього, терміни розгляду документів про реєстрацію розтягувалися на тривалі періоди [3].

З 01 січня 2013 року нотаріуси наділені повноваженнями щодо проведення державної реєстрації прав. У ст. 50 Закону України № 3425 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначається, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний  акт оскаржуються до суду. Право на оскарження  нотаріальної  дії  або  відмови у  її вчиненні,  нотаріального акта має особа,  прав та  інтересів  якої стосуються такі дії чи акти. Згідно вимог законодавства дії нотаріуса оскаржуються до суду загальної юрисдикції. Оскільки державна реєстрація нотаріусом здійснюється лише при проведенні нотаріальних дій, то оскарження відмови у вчиненні державної реєстрації проводиться в порядку оскарження вчинюваної нотаріальної дії. Відповідні справи повинні розглядатися у позовному провадженні в цивільному або господарському судочинстві. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Крім того, відповідно до ст.. 27 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі. Згідно із ст.. 28 того ж Закону з метою забезпечення відшкодування заподіяної внаслідок вчинення нотаріальної дії шкоди, приватний нотаріус зобов’язаний до початку зайняття приватною нотаріальною діяльністю укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності. При цьому мінімальний розмір страхової суми становить сто п’ятдесят мінімальних розмірів заробітної плати [4].

Отже, як висновок, слід зазначити, що у зв’язку з тим, що зміни в законодавстві щодо реєстрації речових прав відбулися нещодавно, практика притягнення до відповідальності осіб, які виконують функції державного реєстратора з урахуванням нововведень ще не повністю сформована.




Література:

1. Захаров В.А. Создание юридических лиц: правовые вопросы. - М. - 2002. - 208 с.

2. Електронний ресурс: http://mydisser.com/ua/catalog/view/6/352/13347.html

3. Електронний ресурс: http://www.info-kmu.com.ua/2013-08-05/article/ 15560534.html

4. Науково-практичний коментар Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень»



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота