ЗНАЧЕННЯ ТА ВЗАЄМОВПЛИВ РЕЛІГІЙНИХ ТА ПРАВОВИХ НОРМ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЗНАЧЕННЯ ТА ВЗАЄМОВПЛИВ РЕЛІГІЙНИХ ТА ПРАВОВИХ НОРМ

10.11.2014 12:18

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Єрмакова Ганна Станіславівна, кандидат філософських наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка


Правові норми - формально певне, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою. Норма права є первинною одиницею права. У свою чергу, сукупність норм права, встановлених і санкціонованих державою, утворюють право в цілому, складають систему права.

На різних етапах розвитку суспільства і в різних правових системах ступінь і характер взаємодії права і релігії був різним. Так, у деяких правових системах зв'язок релігійних і правових норм був настільки тісним, що їх слід вважати релігійними правовими системами. Найдавніша з таких правових систем - індуське право, в якому тісно перепліталися норми моралі, звичаєвого права і релігії. Інший приклад - мусульманське право, яке, по суті, є однією зі сторін релігії ісламу і називається «шаріатом» (у перекладі - «шлях прямування»). Таким чином, релігійна правова система – єдиний релігійно-моральний і правовий регулятор всіх сторін життя суспільства[1].

Паралельно з нормами права існують і релігійні норми. Релігійними нормами називаються правила, установлені різними віросповіданнями й обов’язкові для виконання віруючими. Вони містяться в релігійних книгах (Старий завіт, Новий завіт, Коран, Суна, Талмуд, релігійні книги буддистів тощо), у рішеннях зборів віруючих або духівництва (постанови соборів, колегій, конференцій), у здобутках авторитетних релігійних письменників. Цими нормами визначається порядок організації та діяльності релігійних об’єднань (громад, церков, груп віруючих тощо), регламентуються відправлення обрядів, порядок церковної служби. Ряд релігійних норм мають моральне стримування (заповіді).

Релігійні норми та принципи, що регулюють взаємозв’язки між суб’єктами релігійних відносин, об’єктивовані та систематизовані у нормативні акти і входять до складу нормативної (регулятивної) підсистеми правової системи. За допомогою релігійних норм, як загальних правил поведінки, реалізується потреба суспільства в затвердженні нормативних начал існування та розвитку релігійної спільноти, дотриманні режиму циклічності, сукупності повторюваних релігійних відносин і процесів у межах релігійної організації[2].

Особливістю релігійних норм постає їх освяченість божественним авторитетом, тобто в абсолютній більшості релігій вважається, що ті найперші настанови на життя, що їх пропагують та насаджують її служителі, передані людям Богом прямо чи через якихось пророків, святих, ясновидців, месій. Як правило, релігійні норми стосуються не другорядних питань життя, а, навпаки, найважливіших: про стан людської душі, людську долю, людське майбутнє, про життєві покарання та винагороди. Основними чинниками дотримання таких норм стають віра, божественний (а також і церковний) авторитет та страх людини перед вищими силами та можливими покараннями. Звичайно, це далеко не всі чинники, оскільки досить багато релігій закликають Людину любити Бога, відчувати прямий зв'язок із Ним, присутність Бога в людській долі та душі. І все ж до певної міри справедливим щодо релігії залишається докір, висунутий ще давньогрецьким філософом Демокритом: він казав про те, що релігія вважає кожну людину за сутністю злочинною, оскільки не сподівається на те, що людина сама, поза божественними настановами та страхом покарань, буде шляхетною та доброчинною. Людина ж, яка не вірить у Бога, буде чинити зло або добро сама собою, від своєї власної сутності та природи. І дійсно, наприклад, християнська релігія вважає, що Людина внаслідок гріхопадіння сама вже не може стати на шлях добра; їй потрібна божественна підтримка (благодать).  Релігійна свідомість передбачає, що людині потрібні застороги, настанови, покарання; досить часто ми чуємо, як релігійно налаштовані люди похилого віку кажуть про молодь, що вона-де не боїться Бога, а тому й розбещена[3].

Характер взаємодії норм права та релігійних норм у системі соціальної регуляції того чи іншого суспільства визначається зв'язком правових і релігійних норм з мораллю і зв'язком права з державою. Так, держава за допомогою правової форми може визначати свої відносини з релігійними організаціями та їх правовий статус у даному конкретному суспільстві. Правові та релігійні норми можуть збігатися з точки зору свого морально-етичного змісту. Наприклад, серед заповідей Нагірної проповіді Христа - «не убий» і «не вкради». При цьому потрібно також враховувати, що з точки зору механізму дії релігійні норми - потужний внутрішній регулятор поведінки. Тому вони - необхідний і важливий інструмент підтримки та збереження морального і правового порядку в суспільстві.

Щодо впливу релігії (або її елементів) на право, то їх взаємодія виявляється в релігійній детермінації правоутворення, підтримці релігійними засобами правових приписів і правопорядку в цілому, впливі церкви на публічно-владні інститути, протиріччях, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб’єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб)[4].

Вплив права на релігію достатньо обмежений і проявляється у сприянні зниженню авторитарності релігійного світогляду, унеможливленні поглинання різними віровченнями одне одного, регламентації механізму й форм реалізації і меж здійснення релігійних прав, у збереженні й розвитку окремими релігіями правових форм діяльності. Провідною є роль права і держави у вирішенні етнорелігійних і міжконфесійних конфліктів.

Релігійні норми здебільшого мають авторитарний характер, формулюються як веління, що необхідно виконувати всупереч вимогам будь-яких інших норм, навіть до прямої заборони дії останніх. Кожна релігія, посилаючись на свободу надприродних чинностей і істот, вимагає від своїх послідовників сліпої дисципліни, неухильного дотримання своїх приписів. Релігійні норми повинні виконуватися, незважаючи на невідповідність їх вказівок поглядам, бажанням віруючих. Ці норми відрізняються від моральних, правових та інших соціальних норм, насамперед тим, що мають у своїй основі релігійні, а не будь-які інші ідеї, нерозривно пов’язані з вірою в надприродне. Релігійні норми розглядаються віруючими як веління над природних факторів або їх представників на землі – верховних служителів культу. У первісних релігіях творцями й охоронцями релігійних приписів і заборон вважалися тотемічні предки. Потім як джерело релігійних правил поведінки виступали божества й, нарешті, у монотеїстичних релігіях – бог. У „священних” книгах різних релігій релігійні норми формулюються як божественні веління. У Біблії, наприклад, вони йменуються заповідями, веліннями, уставами, законами бога, підкреслюється їх святість. Церковні правила видаються богословами для конкретизації „законів божих”[4].

Складнощі та протиріччя при визначенні місця релігійних норм у системі джерел права полягають у неузгодженості релігійних і правових норм щодо регулювання усього різноманіття суспільних відносин. Проте ідеї, традиції та окремі інститути релігійного права знаходять своє відображення практично в усіх сферах сучасної правової системи; догми релігійного права не тільки становлять підґрунтя значної частини сучасного законодавства, але й здійснюють значний вплив на процес розробки та прийняття нормативно-правових актів. Так, релігійні норми набувають статусу витоків права.

Система релігійних норм у правовій системі має двосторонню природу: з одного боку, релігійні норми визначаються своїми індивідуальними особливостями, а з іншого – ці особливості набувають специфічних ознак у результаті впливу усіх елементів правової системи. Особливості релігійних норм, а також специфіка їх впливу, визначаються факторами виникнення і розвитку правової системи, що пояснює та розкриває природу правової системи. Як зазначалося вище, існування релігійних норм як джерел права ідентифікує країни щодо їх належності до релігійної правової системи. Тобто релігійні норми мають визначальний характер щодо правової системи окремих країн, активно впливають на їх класифікацію. Крім того, релігійні норми розглядаються як загальновизнані правила поведінки суб’єктів суспільних відносин, в яких закріплюються сформовані релігійні уявлення віруючих про роль права у суспільстві, релігійну природу права, а також про організацію та функціонування правової системи. Тобто релігійні норми можна розглядати як елементи культурної спадщини, що зберігається в суспільстві, визначають і закріплюють соціальні цінності та певну поведінку суб’єктів протягом тривалого часу[5].

Розвиток релігійних норм відповідно до закономірностей розвитку правових систем, надає їм цілісності, впорядкованості, системності. Необхідно зазначити, що релігійні норми є нормативною основою правової системи, їх зміст характеризує сутність усієї правової системи в конкретній державі, її правової політики та ідеології.

Релігійні норми мають визнаватися невід’ємними структурними елементами певної правової системи лише в тому випадку, якщо за ними закріплено статус джерел права, тобто форми зовнішнього виразу релігійних приписів, що зумовлюють юридичну силу певних правил поведінки, санкціонуються державою, приймаються у формі нормативних актів, що мають юридичну силу й обов’язкові до виконання; виступають регуляторами суспільних відносин віруючих, впливаючи на свідомість суб’єктів, чим забезпечується дотримання встановлених загальнообов’язкових правил поведінки, визначається як масштаб, зразок належної поведінки зі спонуканням до вчинення правомірних дій [5].

Правові і релігійні норми мають велике значення для суспільства і держави. Вони мають певні подібності між собою і певні відмінності. Релігія позначає становище людини у всесвіті, яке визначає сенс його існування, а право розглядає тільки відносини людей між собою. Релігія дає  диференційовану систему цінностей, змінює світовідчуття людини. Право не впливає на внутрішнє життя людини, а лише регулює його зовнішні зносини. Так само і релігійні та правові норми є правилами поведінки людей і мають обов'язкове значення для них.




Список літератури:

1. Вступ до теорії правових систем / За заг.ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко: Монографія. –К.: Юрид. думка, 2006. – С. 31.

2. Лубський В. І., Борис В. Д. Мусульманське право: Курс лекцій для студ. фак. юрид., міжнар. права, міжнар. відносин, міжнар. екон. відносин, політології та філософського / В. І.Лубський (ред.). – К.: Вілбор, 1997. – С. 73.

3. Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження): Монографія / За ред. О. В.Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Фенікс, 2007.

4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права(Енциклопедичний курс): Підручник. – Харків: Еспада, 2006. – С. 310-311.

5. Сюкияйнен Л. С. Мусульманское право. Вопросы теории и практики / В.А. Туманов (отв.ред.) – M.: Наука, 1986. –Библиогр.–– С. 146.

_____________________

Науковий керівник: Волошин Ю. А., доктор юридичних наук, професор

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота