СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

26.11.2014 22:01

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Огін Мадлен Сергіївна, студентка магістратури Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова


Актуальність дослідження. Національно-історичний розвиток, наявність різних релігій, звичаїв та ідеологій обумовили те, що в сучасному світі існують різні правові системи, які мають специфічні, притаманні тільки їм риси. Однією з найпоширеніших у світі правових систем є англосаксонська правова система, що охоплює такі держави як  Англія, США, Канада, Австралія, Північна Ірландія, Нова Зеландія, а також багато інших країн. Англосаксонська правова система має характерні особливості, за рахунок яких значно вирізняється з-поміж правових систем світу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю більш ґрунтовного дослідження англосаксонської правової системи та особливостей її структурних елементів. 

Англосаксонська правова система стала об’єктом вивчення таких відомих дослідників: Ведєрніков Ю. А., Волинка К. Г., Кельман М. С., Колодій А. М., Копейчиков В. В., Луць Л. А., Мурашин О. Г., Скакун О. Ф., Тополь Ю. О., Цвік М. В.

Об’єктом дослідження є правова система як сукупність  взаємозв'язаних, юридичних засобів, за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин. Предметом дослідження обрано англосаксонську правову систему та особливості її структурних елементів. Мета дослідження полягає у тому, щоб з’ясувати особливості структурних елементів англосаксонської правової системи. Завдання дослідження: 1) проаналізувати англосаксонську правову систему та її основні риси; 2) окреслити особливості структурних елементів англосаксонської правової системи. Досягнення мети зумовило використання таких наукових методів дослідження: аналіз, синтез, описовий метод, метод класифікації та метод узагальнення. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше ґрунтовно проаналізовано особливості структурних елементів англосаксонської правової системи.

Кожна держава виробляє своє власне право в залежності від історичного розвитку, вірувань, ідеології та інших індивідуальних характеристик. Тому різним країнам у різні історичні періоди притаманні відмінні правові системи. Але все ж таки у праві різних держав простежуються спільні риси. На основі цих рис дослідники і розподіляють правові системи на типи (правові сім’ї).

Правові системи як і суспільне життя знаходяться у постійному розвитку та змінюються у ході історичного процесу. 

Правова система є комплексом взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин та юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок) [6, c. 237].

Як вважає дослідник Скакун О. Ф.,  структуру правової системи становлять суб'єкти права; правові норми та принципи; правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи; правосвідомість та правова культура; законність та правопорядок як результат взаємодії елементів правової системи [6, c. 238].

На думку  Кельман М. С., правова система – це сукупність  взаємозв'язаних, узгоджених і взаємодіючих юридичних засобів, за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин. До елементів правової системи відносяться статичні елементи (система права, система законодавства, правові принципи, правова культура, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, правова політика) та динамічні (правотворчість, правореалізація, юридична практика, правові відносини) [3, c. 411-412].

Сукупність національних правових систем різних держав, що об’єднанні спільністю історичного формування та закономірностей розвитку, системою права та законодавства, домінуючими джерелами та принципами права, утворює правову сім’ю (тип правової системи) [1, c. 72].

Класифікація правових сімей (типів правових систем) є питанням досить дискусійним. Це зумовлено головним чином розбіжністю у поглядах вчених стосовно критеріїв об’єднання та розрізнення правових систем світу. Наприклад, відомі дослідники Скакун О. Ф. та Ведєрніков Ю. А. виділяють романо-германську, англосаксонську та релігійно-традиційну правову сім’ю. У свою чергу, Кельман М. С. та Цвік М. В. вважають, що правові системи потрібно об’єднати у романо-германську, англосаксонську, соціалістичну, релігійну та сім’ї традиційного і звичаєвого права.

Найбільш розповсюдженою у світі є англосаксонська правова сім’я.  Система англосаксонського права зародилася та сформувалася в Англії. На формування англосаксонського права головним чином вплинула автономність у зв’язках з континентального Європою. В англосаксонській правовій сім’ї виокремлюють дві правові групи: англійське загальне право та американське право.

До групи англійського права відносяться правові системи Англії та Уельсу, Канади, Австралії, Нової Зеландії та інших правових систем Британської Співдружності націй (36 держав-учасниць). Не підпадають під ознаки англійського права правові системи Північної Ірландії, Шотландії, а також провінції Квебек (Канада), хоча вони і входять у співдружність. До американського права відноситься правова система США [5, c. 122]. 

Англосаксонське право не має внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне та юридичне. Воно не диференціюється на цивільне й адміністративне, кримінальне і торгівельне. В англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипних норм права. Норми права не поділяються на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів [1, c. 74].

Отже, важливою особливістю англійської правовій сім'ї є відсутність  чітко вираженого (порівняно з континентальним правом) поділу на галузі права. Норми загального права спрямовані перш за все на вирішення проблем, а не на формулювання загального правила поведінки як орієнтира на майбутнє [2, c. 291]. Тобто англійське право не є кодифікованим. Основну роль у правовому житті суспільства відіграє юридична практика (адміністративний чи судовий прецедент).

Норми в англосаксонському праві поділяються  на законодавчі та прецедентні. Законодавчі норми – це правила поведінки загального характеру. Прецедентні норми є частиною судового рішення з конкретної справи, що виноситься вищими судовими інстанціями та має  юридичний висновок у справі, аргументацію та мотивування рішення. Прецедент стає «зразком» для наступних судових рішень.

Судовий прецедент є найважливішим джерелом англосаксонського права. Закон в англосаксонському праві  реалізуються саме через прецеденти. Право створювати прецеденти в Англії належить лише вищим судовим інстанціям: Палаті лордів, Судовому комітету Таємної ради, Апеляційному суду і Високому суду. Суть прецеденту полягає в тому, що обов’язком судів є обов’язок ухвалювати рішення на основі рішень вищих судових інстанцій. 

Ще одним джерелом англосаксонського права виступають закони (статути) і підзаконні нормативні акти. Закон може скасувати прецедент – у цьому полягає пріоритетність статуту над прецедентом. Відомим є той факт, що Великобританія не має писаної конституції, проте існує певна сукупність норм законодавчого походження, що регламентує основні права та обов’язки підданих. Закони та підзаконні нормативно-правові акти визнаються джерелом права тільки після того, як вони будуть апробовані судової практикою.

Англійська  класична  теорія  вбачає  в  законі  другорядне  джерело  права,  що  здатне  тільки  доповнювати  й  вносити низку поправок до  норм  права,  створених судовою  практикою. Джерелом англійського права визнається також звичай.  Проте його значення другорядне. Нині звичай має дуже обмежене використання [4, c. 317].

Правова доктрина, яка є концептуально оформленою думкою відомих вчених з права, також визнається джерелом англійського права.

Характерним для англійського права є поділ на загальне прецедентне право та право справедливості. Загальне право створювалося королівськими судами. З часом було вироблено певну одноманітність підходів  до розгляду аналогічних судових справ, тобто при вирішенні справи намагаються дотримуватися раніше прийнятих рішень (прецедентів). Право  справедливості –  це  сукупність норм, які створювалися судом лорда-канцлера для того, щоб  доповнювати, а деколи  і змінювати систему загального права, якщо вона відставала від життя [4, c. 314].

До англосаксонської  правової сім’ї належить дві правові групи: англійське загальне право та американське право. Від англійської правової системи суттєво відрізняється правова система США. Це обумовлено різноманітними політичними, економічними, національно-культурними та іншими чинниками.

Як стверджує дослідник Луць Л. А., в Англії та США – одна й та ж концепція права, існує один і той же поділ права, використовуються одні і ті ж поняття та трактування норми права. Для американського юриста, як і для англійського, право – це перш за все право судової практики; норми, створені законодавцем, по-справжньому входять у систему американського права тільки тоді, коли вони неодноразово застосовуються судами і коли можна буде посилатися на судові рішення. Право Сполучених Штатів вцілому має аналогічну із загальним англійським правом структуру. Однак при аналізі конкретних проблем виявляються багаточисленні структурні розбіжності. Одна з таких суттєвих розбіжностей пов’язана з федеральною структурою США. Штати, що входять у цю країну, наділені широкою компетенцією, в межах якої створюють своє законодавство і свою систему прецедентного права. Основним джерелом права юристи США вважають норми як правила судової практики, сформульовані у зв’язку з конкретними справами [5, c. 126]. 

Американське право має характерні особливості, що дозволяє його виокремити в окрему групу англосаксонської правової сім’ї: наявність Конституції, дворівневий характер правової системи (одночасно функціонують федеральна правова система та правові системи штатів), наявність великої кількості кодифікованих та консолідованих актів, структурованість правової системи, а також поєднання судової практики із швидким розвитком галузевого законодавства.

Висновки. Англосаксонську правову систему часто називають ще системою загального права. 

У силу історичних умов англійське право завжди займало центральне домінуюче місце в англосаксонській правовій сім'ї. Саме тому потрібно розрізняти вузьку концепцію англійського права, розглянутого як звід юридично обов’язкових норм, та універсальність цього права, що виступає моделю для великої кількості держав.

Поряд з англійським правом у англосаксонській правовій сім'ї особливо виділяється також американське право –  правова система США. Особливий вплив на процес становлення і формування правової системи США справило саме англійське право, хоч безумовно на правові системи окремих штатів здійснили свій вплив французька та іспанська правові системи.

Основною рисою, що відрізняє англосаксонську правову систему від інших є те, що основним джерелом права у ній є судовий прецедент. Суди при вирішенні питань мають керуватися рішеннями, винесеними вищими судовими інстанціями. Можна стверджувати, що визнання прецеденту джерелом права означає, що суд здійснює не тільки юридичну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й фактично творить право.

 Англосаксонське право  не має внутрішнього поділу на публічне і приватне, а також замість поділу на різні галузі (цивільне, адміністративне, кримінальне та інші) диференціюється на загальне право та право справедливості.  Ці характерні відмінності  зумовлюють багато інших особливостей  англосаксонської правової системи.




Список використаних джерел:

1. Ведєрніков Ю. А., Папірна А. В. Теорія держави і права: навч. посіб. / Ю. А. Ведєрніков, А. В. Папірна. –  К. : Знання, 2008. –  333 с.

2. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс : підруч. / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. 

3. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права : підруч.  / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2006. –  477 с. 

4. Колодій А. М., Копейчиков В. В. Теорія держави і права : навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін. – K. : Юрінком Інтер, 2003. –  368 с. 

5. Луць Л. А. Сучасні правові системи світу: навч. посіб. / Л. А. Луць. –  Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – 256 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підруч. / О. Ф. Скакун. –  Харків : Консум, 2004. –  656 с. 


_____________________


Науковий керівник: Токарчук Ольга Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова


Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота