РЕФОРМУВАННЯ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ: ПОЗИТИВНИЙ ТА НЕГАТИВНИЙ АСПЕКТИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

РЕФОРМУВАННЯ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ: ПОЗИТИВНИЙ ТА НЕГАТИВНИЙ АСПЕКТИ

15.04.2016 16:06

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Гриценко Вікторія Анатоліївна, студентка 4 курсу Інституту підготовки кадрів для органів юстиції України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


В Україні офіційно проголошений курс на інтеграцію  до Європи, який передбачає обов’язкове створення умов для вступу нашої країни до Європейського співтовариства, насамперед приведення норм і стандартів внутрішнього життя українського суспільства у відповідність до норм і стандартів Європи, що є складним, затратним і довготривалим процесом.

Так як прокуратура є одним із елементів правової держави європейського типу, то її реформування є важливою складовою даного процесу, оскільки прокуратура, як правоохоронний орган, здійснює захист найважливіших цінностей – життя, здоров’я людей, їх прав і свобод.

Реформування прокуратури в Україні було актуальним питанням протягом усіх років незалежності держави і, треба сказати, що було проведено деякі її реформування, наприклад, прийняття Закону України «Про прокуратуру»( далі – ЗУ «Про прокуратуру), Кримінального процесуального Кодексу України. Новий ЗУ «Про прокуратуру» змінює повноваження прокурора, зокрема, прокуратура вже не буде займатися загальним наглядом. [1].

У 2015 році було оголошено стратегію на реформування органів прокуратури, яка і розпочала нову хвилю заходів щодо реформування.

На круглому столі щодо презентації стратегії реформування прокуратури, було висловлено думку, відповідно до якої стратегія оптимізації органів прокуратури виглядає так: а) очистити систему від корупції; б) знайти нових людей й мотивувати для чесної роботи; в) позбутись залежності від політичного впливу; г) досягнути відчуття суспільної відповідальності за свої дії. [3].

Найпершою реорганізація торкнулася місцевих прокуратур: за чотири місяці з 638-ми районних прокуратур було створені 178 місцевих (шляхом об’єднання і укрупнення). Також, відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» структура прокуратури матиме 5 рівнів: Генеральна прокуратура України, регіональні, місцеві, військові прокуратури та Спеціалізована антикорупційна прокуратура.[6].

Щодо аспекту реорганізації кількості штату прокуратури, то було проведено відкритий конкурс на посади прокурорів, який передбачав 4 етапи:  1-й етап: тестування на знання законодавства (професійний тест); 2-й етап: тестування загальних здібностей; 3 етап: тестування особистісних характеристик; 4-й етап: співбесіда. Після проходження всіх етапів були прийняті рішення про призначення на посади прокурорів, осіб, які пройшли відкритий конкурс. [4].

Реформа прокуратури не є виключенням і як будь-яка реформа має свої позитивні та негативні аспекти. До позитивних можна віднести:

- оновлення кадрів прокуратури, внаслідок чого на посади прийдуть нові, більш кваліфіковані працівники (так як до них висуваються певні вимоги, наприклад, на посади керівних працівників потрібен стаж роботи за спеціальністю не менш як п’ять років або стаж роботи в прокуратурі не менш як три роки);

- зміна системи місцевих прокуратур має сприяти розірванню «корупційних зв’язків», які непоодиноко наразі мають місце (особливо у невеликих населених пунктах);

- забезпечення функціонування таких органів прокурорського самоврядування, як всеукраїнська конференція працівників прокуратури та Рада прокурорів України дає змогу зменшити повноваження керівників прокуратур у кадровій роботі, чим самим зменшує можливість отримувати неправомірну вигоду шляхом зловживання своїм службовим становищем;

- закріплення на законодавчому рівні припису про те, що прокурори підпорядковуються своїм керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури.[5].

Щодо негативних рис реформування прокуратури можна зазначити:

- внаслідок зменшення кількості працівників прокуратури може виникнути  можливість погіршення якості процесуального керівництва розслідування злочинів, підтримання державного обвинувачення в судах через збільшення навантаження на прокурорів;

- в силу того, що реформування прокуратури відбувалося за існування старого адміністративно-територіального устрою може виникнути проблема забезпечення якості її функціонування;  

- сумнівність положення ст. 40 ЗУ «Про прокуратуру», яка стосується призначення особи на посаду Генерального прокурора України полягає у тому, що ніде, ані в законодавстві, ані в Конституції немає обмежень для Президента щодо особи, яку він пропонує затвердити Генеральним прокурором. [2].

- недоопрацюваність положення п.1 ч.9 ст.71 ЗУ «Про прокуратуру», яка передбачає, що якщо Генеральний прокурор не погоджується з рекомендованою Радою прокурорів України кандидатурою і відмовляє у призначенні на посаду, він вносить на розгляд Ради прокурорів іншу кандидатуру. Тобто, фактично генеральний прокурор може «не погодити» десятки кандидатур. [5].

На нашу думку, реформування прокуратури України проявляє її позитивні риси, але потребує доопрацювання, зокрема удосконалення деяких положень ЗУ «Про прокуратуру» та застосування їх на практиці.




Список використаних джерел:

1. Середа.. «До питання про реформування української прокуратури»// Голос України// 28.05.2008 р.

2. Сергій Демський «Нова прокуратура: виклик часу та перспективи реформування»// Голос України // 01.08.2015 р.

3. Анна Родюк «Прокуратура як кардіограмма криміногенної ситуації в країні»// Юридична газета.

4. Презентація стратегії реформування Генеральної прокуратури України// Управління зв’язків із громадськістю та ЗМІ Генеральної прокуратури України// 06.03.2015 р.

5. Віталія Попович «Плюси і мінуси нового Закону «Про прокуратуру»// Ракурс// 30.10.2014.

6. Закон України «Про прокуратуру»: за станом на 18.02.2016.


__________________________


Науковий керівник: Овсяннікова Ольга Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри організації роботи судових та правоохоронних органів НЮУ ім. Ярослава Мудрого





Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота