ВІДПОВІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ СТАНДАРТАМ ООН В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВІДПОВІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ СТАНДАРТАМ ООН В ГАЛУЗІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

21.05.2016 19:15

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Гусак Дарина Вікторівна, слухачка, Дипломатична академія України при МЗС України


Однією з цілей діяльності ООН є міжнародне співробітництво для сприяння загальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод для всіх. Ще тоді Україна як одна з держав – засновниць ООН відповідно до статті 55 Статуту ООН узяла на себе ці зобов’язання.

Система прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, що гарантуються Конституцією України, також розроблена з урахуванням Загальної декларації прав людини та відповідних міжнародних актів, які мають ту ж основу: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок1979 року тощо.

Головним документом, який надає перелік основних прав людини є Конституція України. Відповідно до статті 21 «усі людини є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними» [4]. Схоже положення можна знайти у Загальній декларації прав людини.

Також у цьому контексті варто згадати про статтю 22 Конституції, в якій зазначається, що конституційні прав і свободи не можуть бути скасовані, а також важливим є те, що не допускається звуження існуючих прав при прийнятті нормативних актів.

Відповідність законодавства України положенням Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації проти жінок можна простежити у абзаці 3 статті 24 Конституції, тобто «рівність прав жінок забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадянсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці…» 4].

Наступним документом, яким Україна підтверджує свої наміри постійно працювати у напрямку приведення законодавства у сфері захисту прав людини у відповідність з міжнародними стандартами ООН, є Постанова Верховної Ради України «Про засади державної політики України в галузі прав людини» від 1999 року [5]. Даний документ розкриває весь спектр діяльності нашої держави, яка спрямована за гарантування та захист прав людини.  

В даній Постанові дається перелік основних принципів на яких базується державна політика в цій сфері, а саме визнання прав і основних свобод людини і громадянина такими, що дані людині від народження і є невід’ємними; забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах з державою;забезпечення рівності всіх людей перед законом і судом; визнання верховенства права, за яким проголошення і реалізація прав і основних свобод людини і громадянина засновано лише на законі; недопущення звуження змісту та обсягу проголошених Конституцією України прав і основних свобод людини і громадянина; визнання презумпції особистої свободи людини відповідно до принципу, згідно з яким дозволено все, крім того, що прямо забороняється законом; визнання обмеженості свободи держави, її органів і посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом. Схожі положення можна знайти і в Загальній декларації прав людини, і в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. 

Також, що не менш важливим є те, що у Постанові зазначено в якості одного з основних напрямків державної політики в галузі прав людини «приведення законодавства України у відповідність з універсальними стандартами прав людини Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи» [5].

Наступним документом, який варто також згадати, є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Як і в Загальній декларації прав людини (ст. 2) та Міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права (ст. 2), так і в Законі містяться положення про рівність всіх незалежно від ставлення до релігії. Стаття 1 Закону каже «завданням цього Закону є забезпечення законних прав та інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії» [2].

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 2014 року містить положення, які закріпляють право громадян на судовий захист, право на повноважний суд, рівність перед законом. Наприклад, стаття 7 цього закону мовить, «Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону»[3]. Такі ж права закріплені і у Загальній декларації прав людини, і у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, а також і у Європейській конвенції з захисту прав людини.

Також в законодавстві України є акти, які закріплюють прав і окремих груп. Так, наприклад, Закон України «Про національні меншини в Україні» від 2012 року підтверджує, що всі громадяни є рівними у своїх правах без будь-якого розрізнення, а саме у статті 1 зазначено, що «Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини» [1]. 

Також статтею 6 Україна підтверджує свій обов’язок «…гарантувати всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій…» (ст. 6). Такі положення відповідають тим, що зазначені у Декларації про права осіб, що належать до національних, релігійних або мовних меншин від 1992 року, яка була прийнята Резолюцією 47/135 Генеральної Асамблеї ООН, а саме у статті 4 зазначається, «Держави вживають заходів для створення сприятливих умов, які дозволять особам, що  належать до меншин, виражати свої особливості та розвивати свою культуру…» [6]. 

Загальне визнання міжнародних стандартів обумовило зобов’язання України погодитись на міжнародний контроль за додержанням цих стандартів у національній правовій системі. Крім того, відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Факультативного протоколу до нього 1966 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року, Конвенції про права дитини 1989 року, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року Україна, ратифікувавши їх, взяла на себе зобов’язання надавати конвенційним органам доповіді про дотримання прав і свобод, передбачених цими конвенціями, і виконувати зауваження цих органів, а також брати участь у інших формах міжнародного контролю.

Відповідно до Статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року Україна має сумлінно виконувати чинні договори, учасницею яких вона є, а також дотримуватися всіх загальновизнаних норм міжнародного права в сфері прав і свобод людини. 

Підсумовуючи вищезазначене варто зробити висновок, що Україна з часу проголошення незалежності стала складовою частиною міжнародної системи захисту прав людини, взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання  та закріпила на національно рівні міжнародні стандарти прав і свобод людини.




Література:

1. Закон України «Про національні меншини в Україні» в редакції від 12 грудня 2012 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2494-12

2. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» в редакції від 1 січня 2015 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987-12

3. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 1 травня 2016 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2453-17

4. Конституція України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

5. Постанова Верховної Ради України «Про засади державної політики України в галузі прав людини» від 17 червня  1999 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/757-14

6. Резолюція 47/135 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Генеральної Асамблеї ООН. – Режим доступу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N93/076/57/IMG/N9307657.pdf?OpenElement



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота