ПРИМИРНІ ПРОЦЕДУРИ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРИМИРНІ ПРОЦЕДУРИ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

04.10.2016 16:18

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Горецький Олег Васильович, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України


З кінця 90-х років минулого століття в Європі стала активно пропагуватися і просуватися ідея альтернативних методів вирішення спорів взагалі і медіація зокрема, для того, щоб у сфері судової співпраці в цивільних справах вжити необхідних заходів для забезпечення належного функціонування внутрішнього ринку [1]. Певним підсумком розвитку стало прийняття у 2008 році Європейським Парламентом та Радою Директиви ЄС «Про деякі аспекти медіації в цивільних та господарських справах» [2]. 

Сучасний розвиток примирних процедур, головним чином, обумовлений необхідністю їх застосування як складової частини здійснення правосуддя в цивільних справах. Не випадково на XIII конгресі з процесуального права, який пройшов у Сальвадор-да-Байя (Бразилія), один із днів спеціально був присвячений новим тенденціям регулювання досудових процедур [3]. Очевидно, що не буде зайвим звернення до досвіду регулювання процедур примирення сторін у цивільному процесі зарубіжних країн.

Як зазначає Т. Ф. Арабова, в американських судах першої інстанції застосовується досудова нарада щодо врегулювання спору, яка відбувається в межах стадії попереднього слухання справи. Затребуваність примирення в досудовій нараді обумовлюється тим, що вже на стадії попереднього слухання сторони зобов’язані обмінятися змагальними паперами та розкрити докази одна перед одною. Як наслідок сторони вже на стадії, що безпосередньо передує судовому розгляду, можуть оцінити наявні у справі докази в сукупності, порівняти їх зі своєю правовою позицією, виявити її слабкі й сильні сторони, зробити висновок про можливі перспективи розгляду і зіставити його з перспективами і наслідками мирного закінчення спору [4].

В Італії відповідно до положень законодавчого Декрету від 4 березня 2010 року № 28 було надано чинності ст. 60 Закону від 18 червня 2009 року у сфері медіації, спрямованій на примирення у цивільних і торговельних спорах. Відповідно до ст. 5 законодавчого Декрету ті, хто має намір звернутися до суду за вирішенням спору, який стосується спільного володіння нерухомим майном, речових прав, розподілу майна, прав спадкування, сімейних договорів, договорів оренди, безоплатного надання в користування, оренди підприємств, відшкодування шкоди внаслідок руху транспортних засобів і суден, відшкодування шкоди, заподіяної медичними працівниками, відшкодування збитків від наклепницької інформації, поширеної друкованими виданнями або іншими засобами масової інформації, договорів страхування, банківських та фінансових договорів, повинен вдатися до процедури медіації. Звернення до процедури медіації є умовою розгляду справи в судовому порядку [5].

Цивільне процесуальне законодавство Німеччини передбачає в параграфі 278 основні положення, що стосуються примирної процедури. За загальним правилом, процедура є обов’язковою в усіх справах, що розглядаються судом першої інстанції. Виняток становлять випадки, коли спроба примирення вже робилася у примирному позасудовому органі або примирна процедура, очевидно, є такою, що не має перспективи. 

Примирна процедура проводиться до початку усного розгляду (попереднього слухання або основного слухання справи). Якщо сторона не з’являється на примирну процедуру або під час примирної процедури не вдається досягти результату, то безпосередньо за вказаною процедурою повинен проводитися усний розгляд. В інших випадках повинна бути негайно призначена дата усного розгляду. Власне дії судді в межах примирної процедури являють собою обговорення зі сторонами матеріальних і формальних обставин справи. При цьому суд вільний в оцінці всіх обставин у справі і в разі необхідності може задавати питання. Закон передбачає обов’язкову особисту явку сторін для проведення процедури примирення. 

Однак, як відмічає Т. Ф. Арабова, забезпечити цю явку методом нормативного регулювання при дотриманні балансу інтересів сторін часто неможливо, що породжує необхідність відступу від проголошеного загального правила. У підсумку на практиці відступ від правил особистої явки сторін і формальне ставлення суддів до примирення призводять до безрезультатності самої процедури. Серед причин, що зумовлюють незатребуваність примирної процедури в Німеччині, німецькі вчені називають нестачу часу і небажання судів витрачати час на підтримку переговорів між сторонами під час слухань [6]. 

В Англії Правила цивільного судочинства, запроваджені з 26 квітня 1999 року, передбачили, що суди повинні сприяти застосуванню альтернативних способів вирішення спорів (серед яких і звернення до посередника) у справах, коли це доречно. Закон не зобов’язує сторони неодмінно звертатися до посередника. Разом з Апеляційним судом було прийнято кілька рішень, відповідно до яких сторона, що виграла у процесі судового розгляду, не отримує відшкодування судових витрат, якщо вона проігнорувала вимогу або рекомендацію суду звернутися до медіації.

Обов’язкова медіація під час розгляду цивільних справ діє і в Канаді. Відповідно до правила 75.1 ПЦС обов’язкова медіація не застосовується у справах про спадкування, нерухоме майно, про дієздатність, управління майном за довіреністю, про благодійність, щодо сімейних спорів. Звернутися до процедури медіації у вказаних випадках можна тільки за клопотанням сторін. За клопотанням сторін суд може визнати, що навіть обов’язкова медіація не є необхідною і має право не проводити її (ст. 24.1.05) [7]. 

Вельми цікавим і в деякому сенсі показовим є нормативна регламентація процедур примирення в цивільному судочинстві Франції. 

Згідно зі ст. 830 ЦПК позивач має право звернутися до суду із заявою про проведення попередньої спроби примирення. Форма звернення позивача може бути як усною, так і письмовою, у другому випадку заява подається до секретаріату-канцелярії. Попередня спроба примирення може проводитися суддею чи призначеним з цією метою примирювачем. Друга форма має альтернативний характер і застосовується тільки за наявності згоди обох сторін. В іншому випадку спроба примирення проводиться суддею, на що згода відповідача не вимагається. 

Закон обмежує термін примирної процедури за участю примирювача одним місяцем з можливістю його продовження на такий же період за клопотанням примирювача. Спроба примирення за участю примирювача може бути припинена судом у будь-який момент за клопотанням хоча б однієї зі сторін або примирювача. Також припинення може мати місце за ініціативою суду, якщо виявиться, що належне здійснення примирення перебуває під загрозою. 

Встановлена обов’язковість особистої явки сторін для примирення. За підсумками спроби примирення примирювач повідомляє суд про її результати. У разі позитивного закінчення (зокрема й часткового) складається акт, що підписується сторонами, який підлягає затвердженню судом у порядку окремого провадження. В іншому випадку суд просто повідомляє сторони про наявність у них права на звернення до суду за вирішенням спору. Отже, автоматичної трансформації примирної процедури в позовне провадження не відбувається, для цього потрібне окреме волевиявлення позивача.

Законом встановлено гарантії для сторін, які забезпечують те, що відомості, повідомлені ними в межах спроби примирення за участю примирювача, не будуть використовуватися проти їх інтересів у подальшому, якщо справа все-таки буде розглядатися судом по суті. Сутність гарантій зводиться до того, що без згоди сторін в подальшому процесі в цій справі встановлені примирювачем дані і відібрані пояснення пред’являтися або використовуватися як обґрунтування не можуть, а у процесі в іншій справі вони не допускаються на жодній з його стадій. Також існують певні правові обмеження, які сприяють тому, щоб спроба примирення дійсно робилася, а саме мова йде про заборону на оскарження судової постанови про проведення або відновлення процедури примирення. Поряд із цим діє і механізм, що не дозволяє зловживати примирною спробою, якою є заборона на оскарження постанови про припинення процедури. 

Крім того, ЦПК Франції набагато менш детально регламентує процес і результати здійснення спроби примирення, коли замість примирювача діє безпосередньо суд. Крім того, майже однакові за змістом норми про те, що суддя зобов’язаний прагнути до примирення сторін, містяться у відповідних розділах, присвячених позовному провадженню в місцевому суді та в суді малої інстанції залежно від способу ініціювання процесу (при виклику відповідача до суду універсальною судовою повісткою ст. 840 ЦПК при спільній заяві та добровільній явці сторін до суду ст. 847 ЦПК; при подачі заяви через канцелярію суду ст. 847-3 ЦПК). В обох випадках, тобто і в межах попередньої спроби примирення, і в межах здійснення примирення безпосередньо при розгляді справи судом, ЦПК не описує, які конкретні дії щодо примирення можна або потрібно робити, повністю залишаючи цю сферу діяльності на розсуд суду або примирювача [8]. 

Як бачимо, практикою були напрацьовані різні підходи до регламентації примирних процедур у цивільному судочинстві. При цьому перелік таких процедур і ступінь формальних і фактичних заходів примусу щодо їх використання можуть відрізнятися залежно від країни. Проте, і вони піддаються систематизації. Можна виділити країни з обов’язковим застосуванням примирних процедур до подання позову, країни, законодавство яких передбачає добровільне проходження сторонами примирних процедур і держави, які віддають перевагу непрямому стимулюванню сторін до проходження досудових примирних процедур. Але всі ці підходи об’єднує одна загальна закономірність – схвалюється і часто нормативно врегульовується активність сторін у сфері застосування досудових примирних процедур [9].





Список використаних джерел:


1. Борисова Е. А. Российская процедура медиации: концепция развития // Вестник гражданского процесса. 2011. № 1. С. 76. 


2. Зубро Т. П. Медіація як спосіб альтернативного врегулювання спорів в європейському просторі // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди «Право». Випуск 21. 2014. С. 135.


3. Малешин Д. Я., Филатова М. А., Ярков В. В. Тенденции развития современного гражданского процесса // Вестник Высшего Арбитражного суда РФ. 2008. № 11. С. 95, 113-115.


4. Арабова Т. Ф. Примирительная процедура в местном суде (иностранный опыт регламентации) // Европейский гражданский процесс и исполнительное производство: Сборник материалов Международной научно-практической конференции. Казань, 2011. С. 163-164.


5. Борисова Е. А. Российская процедура медиации: концепция развития // Вестник гражданского процесса. 2011. № 1. С. 67-68. 


6. Арабова Т. Ф. Примирительная процедура в местном суде (иностранный опыт регламентации) // Европейский гражданский процесс и исполнительное производство: Сборник материалов Международной научно-практической конференции. Казань, 2011. С. 164-166; Сосюра О. О. Медіація як альтернативний спосіб вирішення спорів // Часопис Академії адвокатури України. Том 7. № 4 (25). 2014. С. 60.


7. Борисова Е. А. Российская процедура медиации: концепция развития // Вестник гражданского процесса. 2011. № 1. С. 71-72. 


8. Арабова Т. Ф. Примирительная процедура в местном суде (иностранный опыт регламентации) // Европейский гражданский процесс и исполнительное производство: Сборник материалов Международной научно-практической конференции. Казань, 2011. С. 166-168; Маркова О. О. Щодо можливості використовувати договір в процедурі примирення сторін для врегулювання конфліктів та спорів: порівняльний аналіз із законодавством країн Європейського Союзу // Форум права. № 3. 2014. С. 210.


9. Малешин Д. Я., Филатова М. А., Ярков В. В. Тенденции развития современного гражданского процесса // Вестник Высшего Арбитражного суда РФ. 2008. № 11. С. 113-115.



______________________

Науковий керівник: Тимченко Геннадій Петрович, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України  

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота