РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

08.11.2016 19:39

[Секція 1. Економіка, організація і управління підприємствами, галузями, комплексами]

Автор: Шумовецький Максим Ігорович, студент, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»


Розвиток суспільства та економічна стабільність залежить від ефективного розвитку науково-технічного інноваційної діяльності потребують дослідження та аналізу стану та перспектив прогресу в країні. Процеси  впровадження інновацій на підприємствах, з метою оцінки ефективності регіонів України, їх впровадження суб’єктами господарювання та їх вплив на розвиток регіонів та економіки України в цілому. Останнім часом опубліковано ряд робіт українських дослідників які аналізували особливості інноваційних процесів в економіці України, зокрема це Череп А.В., Юркевич О.М., Резнік Н.П., Андросова О.Ф., Ілляшенко С.М., Микитюк П.П., Сенів Б.Г. та інші. 

Мета статті полягає в дослідженні стану фінансування та виявленні перешкод в інноваційного розвитку підприємств України з метою ефективного впровадження інновацій та розвитку науково-технічного прогресу.

Сформована система недофінансування фундаментальних і в значній мірі прикладних наукових досліджень з боку держави і організацій різних секторів народного господарства фактично розірвала зв'язок між наукою і виробництвом. Обидві ці сфери економіки країни функціонують фактично в автономному режимі. Один із шляхів подолання цього розриву - створення функціонально повного інноваційного середовища, що має чітко виражені мотивації до інкубування в першу чергу відсутніх в інноваційній сфері інституційних елементів і їх саморозвитку.

Інноваційна діяльність - невід'ємна складова розвитку сучасного підприємства. 

Щодня на світовому ринку з'являється маса нових товарів і послуг, але тривалість життя частини з них дуже коротка. Вони не визнаються покупцями і так само миттєво зникають з ринку, як і з'явилися. Це означає, що вони не відбулися як інновації, хоча представляли власні продукти, що грунтувалися на цікавих і оригінальних ідеях. Багато компаній намагаються здійснювати інноваційну діяльність самостійно, через спеціально створювані дочірні структури або інноваційні центри, покликані сприяти просуванню і використанню нової продукції. Проте, інноваційна діяльність, незважаючи на перспективність, нерідко тягне за собою негативні наслідки. Щоб цього не сталося, необхідно звертати увагу на проблемні, «вузькі місця» в управлінні. Загальновідомо, що товари, технології мають обмежений термін-життя.

Більшість підприємств приділяє велику увагу продовженню життєвого циклу товарів. Ними керує бажання отримати максимальну віддачу на вкладений капітал. Однак підприємство ризикує втратити момент, коли йому слід припинити випуск застарілого товару і виділити ресурси для створення нового. Ситуація ускладнюється тим, що в сучасних умовах зміна продукції відбувається набагато швидше, ніж це було 15-20 років тому. Обмежений період «життя» товару означає, що фірмі необхідно ефективно організувати продажу споживчих товарів на кожному етапі їх життєвого циклу з урахуванням морального старіння і своєчасно розробляти нові продукти. Забезпечення балансу між вдосконаленням існуючих та розробкою нових товарів є важливою, але надзвичайно важким завданням для будь-якої фірми. Інноваційна діяльність в силу її властивостей повинна бути організована окремо від основних виробничих процесів. Вона повинна мати власний бюджет, особливе управління. У будь-якому випадку необхідно прагнути до забезпечення організаційної гнучкості інноваційного підприємства. У деяких компаніях дослідники і фахівці легко переходять з проекту в проект, забезпечуючи розширення або скорочення масштабу робіт.

Як показує аналіз вітчизняної і зарубіжної практики, загальне керівництво виробництвом та інноваційною діяльністю позбавляє підприємство майбутнього. У цьому випадку керівник завжди віддає перевагу поточним справам, так як вони забезпечують надходження прибуток від реалізації продукції в короткостроковому періоді. Тому одним з основних організаційних принципів інноваційної діяльності є створення автономної групи або команди, яка повинна діяти поза існуючої структури управління поточним виробництвом. Точно так же із загального кошторису виробництва повинні бути виділені фінанси, призначені для інноваційної діяльності. Це пов'язано з тим, що кошти на розробку нової продукції є витрати, віддача від яких буде отримана лише в майбутньому. Отже, керівники фірми будуть прагнути скоротити їх при першій можливості. Інноваційна діяльність повинна фінансуватися самостійно. Більш того, необхідно обов'язково резервувати кошти на реалізацію проекту, інакше в потрібний момент їх може не виявитися і інноваційний процес загальмується. В кінцевому рахунку, подібне зволікання може призвести до втрати конкурентоспроможності підприємства.

Інновації вимагають відповідного забезпечення, яке можна поділити на інформаційне, технологічне, фінансове і кадрове. Інформаційне забезпечення інновацій являє собою складний, суперечливий процес. З одного боку, необхідна якомога повніша інформація про стан справ у певних сферах науки і техніки, а з іншого - потрібно максимально скоротити обсяг інформації за власними розробками. Для інформаційного забезпечення інновацій на підприємстві необхідно мати групу фахівців, які на основі вивчення продукції конкурентів могли забезпечити керівництво інформацією про її якість, можливості модернізації, своїх товарах і орієнтовних витратах. Технологічне забезпечення інновацій має на увазі відповідну технічну базу для проведення робіт з конструювання, виготовлення дослідних зразків і налагодження технологій.

На жаль, досвід реформ в Україні, з точки зору технічного забезпечення інноваційного процесу, багато в чому є негативним. Найбільших втрат було завдано в результаті ліквідації науково-виробничих об'єднань, що мали достатню для здійснення інновацій технічну базу. Цей стан справ вимагає прийняття кардинальних кроків по відновленню і підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної інноваційної продукції на світовому ринку. Одним з найважливіших питань інноваційної діяльності є проблема її організації, управління нововведеннями.

Аналіз практики ряду підприємств дозволяє зробити висновок про те, що все більшого значення набуває якість управління. Кваліфікація менеджера, досвід, знання і навички керівника стають найважливішим фактором забезпечення ефективності інноваційного процесу. Від менеджера потрібно віртуозне володіння всім набором інструментів управління. Як правило, проблема якісного управління вирішується за рахунок залучення висококваліфікованих менеджерів з боку і постійного навчання персоналу. Однак тут виникають проблеми іншого плану - все більше відчувається нестача управлінців високого рівня. Навчання ж персоналу дуже часто виявляється недостатньо ефективним. Для більшості українських організацій навчання персоналу має особливе значення. Робота в умовах ринку пред'являє високі вимоги до рівня кваліфікації, знань і навичок працівників. Організація навчання персоналу, спрямованого на підвищення ефективності інноваційної діяльності, передбачає постійний контроль над проведенням навчальних програм і оцінку їх ефективності. Для цього необхідно здійснювати збір даних до навчання (інформація про поведінку, професійних установках, знаннях і навичках працівників, кількісні та якісні показники роботи різних працівників і підрозділів), під час навчання (мотивація учнів, інтерес до різних тем, форм передачі матеріалу і ін. ) і після навчання (для проведення зіставлень і оцінки результатів). Навчання працівників далеко не завжди дозволяє організації отримати бажані результати.

Провідну роль в системі інноваційного управління повинні грати вищі керівники. Здійснення змін в культурі організації супроводжується певними труднощами. Ступінь опору змінам пропорційна їх змістом. Інноваційні зміни, в кінцевому рахунку, повинні бути закріплені в професійних навичках відповідних фахівців організації. При цьому особливе значення мають адекватні зміни в так званій ключової компетенції підприємства. З такими змінами безпосередньо пов'язані підвищення конкурентоспроможності та посилення інноваційного конкурентної переваги.

 Ще один аспект інноваційної діяльності сучасних підприємств - фінансування і економічна доцільність проектів нововведень. У розвинених країнах фінансування інноваційної діяльності здійснюється як з державних, так і з приватних джерел. Для більшості країн Західної Європи і США характерно приблизно рівний розподіл фінансових ресурсів для НДДКР між державним і приватним капіталом. Принципи організації фінансування повинні бути орієнтовані на множинність джерел фінансування, що передбачає швидке і ефективне впровадження інновацій та їх комерціалізацію, що забезпечує підвищення фінансової віддачі від інноваційної діяльності. На жаль, сучасний стан інноваційної діяльності та інвестиційного клімату в Україні далеко від ідеалу. Зменшилися обсяги державного фінансування, брак власних коштів у підприємств і відсутність стратегічного мислення у їх керівників не заповнює припливом приватного капіталу. Джерелами фінансування інноваційної діяльності можуть бути прибуток підприємства, фінансово-промислові групи, малий інноваційний бізнес, інвестиційні та інноваційні фонди, органи місцевого управління, приватні особи і т. Д. Всі вони беруть участь в господарському процесі і тим або іншим чином сприяють розвитку інноваційної діяльності.

У стратегії довгострокового розвитку України головним двигуном сталого економічного зростання розглядається прискорення інноваційної діяльності. При цьому подальший розвиток інноваційної діяльності та високотехнологічних галузей висувається в число найважливіших державних пріоритетів.

Головним орієнтиром для повинно бути безперервне технологічне і технічне оновлення виробництва, а також постійний пошук внутрішніх резервів, здійснення глибоких структурних перетворень в економіці, модернізації і диверсифікації промисловості. У зв'язку з цим в країні проводиться цілеспрямована робота по збереженню і розвитку наукового, науково-технічного та інноваційного потенціалів і вживаються заходи з розвитку інноваційної діяльності підприємств і організацій, спрямовані на генерування і комерціалізацію інновацій.

В умовах сучасних перетворень саме інноваційна економіка забезпечує світове економічне перевага для більшості розвинених країн в сучасному світі. В даний час, згідно з дослідженням Глобальний інноваційний індекс, найбільш інноваційними є економіки таких країн як, Швейцарія, Великобританія, Швеція, Фінляндія, Нідерланди та Сполучені Штати Америки, в той час як Китай, Малайзія, В'єтнам, Індія, Йорданія, Кенія і Уганда входять в групу країн, які вийшли в лідери серед країн з аналогічними економічними показниками. Кожна країна проходить власний шлях формування і розвитку інноваційної системи. Однак основними факторами інноваційного розвитку є людський капітал, конкурентний бізнес, інфраструктурна база і ефективна інституційне середовище, які допомагають досягти практичних результатів в області технологій та інновацій

Активізація інноваційної діяльності в Україні передбачає розробку і реалізацію заходів за наступними напрямками: 

1. Розробка національної інноваційної стратегії, орієнтованої на технологічну модернізацію галузей економіки та розвиток нових наукомістких галузей, що передбачає заходи щодо запозичення передових технологій і розробки та впровадження власних інновацій.

2. Удосконалення нормативно-правової бази в сфері інноваційного розвитку за допомогою прийняття законів та нормативних актів, що стимулюють інноваційну діяльність підприємництва і гарантують захист прав інтелектуальної власності. 

3. Розвиток інноваційної інфраструктури шляхом створення мережі технопарків, інноваційно-технологічних центрів і збільшення кількості технологічних інкубаторів.

 4. Розробка ефективної системи фінансування інноваційної діяльності, що включає прямі і непрямі інструменти фінансування, розвиток венчурного інвестування. 

5. Розвиток механізмів охорони і захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

6. Поліпшення ділового середовища і умов для інноваційних підприємств малого бізнесу, впровадження механізмів підтримки швидкозростаючих стартових компаній {start-upcompanies). 

7. Координація діяльності всіх зацікавлених сторін: бізнесу, держави і споживачів через організацію державно-приватного партнерства та залучення споживачів і замовників в процес створення інновацій. Розробка і реалізація конкретних заходів в зазначених напрямках буде сприяти розвитку інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення стабільно високих темпів зростання і поліпшення якості життя населення.

Можливості реалізації новаторської функції підприємницьких фірм в Україні досить обмежені не лише через відсутність державних механізмів регулювання та фінансування інноваційного розвитку. У сучасних умовах вітчизняні високотехнологічні підприємства нерідко не мають змоги навіть отримати звичайний кредит, не говорячи про залучення венчурного капіталу. Перехід економіки України на інноваційні рейки вимагає стимулювання інноваційних процесів, прискорення просування нововведень в усіх її секторах. І українська наука, і венчурний бізнес потребують розвинутої інфраструктури для розробки та комерціалізації наукових ідей прикладного значення. Створення відповідної інфраструктури потребує таких дій: - покращення інвестиційного клімату; - сприяння експорту високотехнологічної продукції; - зменшення податкового тиску для інноваційних компаній, особливо на початковій стадії розвитку; - створення зон інноваційного підприємництва; - розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків через спільну генерацію, обмін і використання нових знань і технологій.




Список джерел:

1. Закон України «Про державні цільові програми» № 433 від 16 січня 2003 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 25. – 235 c.

2. Гаман М. В. Державне регулювання інноваційного розвитку України / М. В. Гаман. – К. : Видавництво НАДУ, 2008. – 386 с.

3. Горбулін В. П. Державне управління науково-технічними та економічними процесами реалізації Україною стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію / В. П. Горбулін – К. : ДП „«НВЦ» Євроатлантикінформ”, 2010. – 272 с. 

4. Гринько Т.В. Теоретико-методологічні засади адаптивного інноваційного розвитку / Т.В. Гринько // Економіка пром-сті. — 2011. — № 2. — С. 207-210

5. Інноваційний розвиток в Україні : наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації. Аналітична доповідь центру Разумкова // Національна безпека і оборона. – 2009. – № 7. – С. 2–14. 

6. Йовенко Я. Государственная инновационная политика / Я. Йовенко, Р. Каменев // Бизнес. – 2011. – № 34. – С. 44–55.

7. Наукова та інноваційна діяльність в Україні : Стат. зб. – К. : Держкомстат. 2010. – С. 7–17.

8. Наукова та інноваційна діяльність в Україні [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua. 

9. Микитюк П. П. Аналіз інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств : монографія / П. П. Микитюк. – Тернопіль : Тернограф, 2009. – 304 с. 

10. Микитюк П. П. Інноваційна діяльність : навч. посіб. / П. П. Микитюк, Б. Г. Сенів. – К. : Центр навч. літ., 2009. – 320 с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота