АНАЛІЗ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ СТ. 162 КК УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

АНАЛІЗ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ СТ. 162 КК УКРАЇНИ

15.03.2017 11:56

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Клімішина Віталіна Павлівна, студентка Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права


За академічним визначенням під суб’єктивною стороною складу злочину в науці кримінального права розуміють психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, що характеризуються конкретною формою вини, мотивом і метою злочину [2, с. 29]. Утворюючи психологічний зміст суспільно небезпечного діяння, суб’єктивна сторона злочину є тим внутрішнім процесом, який відбувається в психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння, а, отже, є його внутрішньою по відношенню до зовнішньої об’єктивної сторони, ознакою складу злочину – невід’ємною від суб’єкта [2, с. 115].

В цьому контексті слід зазначити, що ознаки суб’єктивної сторони конкретного складу злочину або відображені в диспозиції ст. 162 КК України, або визначаються характером покарання злочину.

Вони мають неоднакове призначення, так вина є обов’язковою ознакою досліджуваного складу злочину, без якої відсутній склад злочину, а тому не може бути кримінальної відповідальності (ст. 162 КК України). Зазначений підхід повністю відповідає вітчизняній кримінально-правовій доктрині, за якого кримінальній відповідальності і покаранню повинні підлягати лише винні особи. Проте, вина, не вичерпує змісту суб’єктивної сторони складу злочину, адже виражається в психічному ставленні особи до вчиненого злочину у формі умислу й необережності [6, с. 179]. Зміст форми вини розкривається ст.ст. 24, 25 КК України. Наука кримінального права розглядає вину особи, яка проявляється в злочині, як факт об’єктивної дійсності, яку повинен встановити дізнавач, слідчий, прокурор, суд. При цьому теорія кримінального права України відкидає, так званий «оціночний» критерій розуміння вини, що мав місце в працях незначної кількості прихильників [5, с. 103].

Методологічною основою пізнання психіки особи до вчиненого нею злочину, зокрема, передбаченого ст. 162 КК України, є критерії її з’ясування через аналіз діяльності особи, яка вчинила злочин [1, с. 86]. Тому суб’єктивна сторона злочину, на думку автора, повинна встановлюватись через перелік юридично значимих ознак об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину, на основі яких проводиться поділ злочинів за формальними або матеріальними складами, які неоднаково відображаються у свідомості винного. Тому в кримінально-правовій доктрині приділяється значна увага з’ясуванню змісту вини у злочинах з формальними складами, до яких відноситься склад злочину, передбачений ст. 162 КК України.

З цього питання в науці кримінального права існує дві точки зору, так, одні автори вважають, що у злочинах з формальним складом вина виражається в психічному відношенні не тільки до дій, але й до наслідків, а натомість інші дослідники переконані, що у формальних складах, де наслідок не є ознакою об’єктивної сторони таких складів злочину, психічне ставлення до нього не впливає на форму вини і кваліфікацію злочину [2, с. 140; 1, с. 88].

Автор поділяє другу точку зору, оскільки вона не ігнорує різницю між матеріальними і формальними складами, що обумовлена їхньою законодавчою конструкцією.

В ст. 162 КК України відсутні будь-які вказівки на суб’єктивні ознаки. Разом з тим структура об’єктивної сторони складу злочину порушення недоторканності житла, характер дії, вказівка на проникнення, незаконне проведення огляду чи обшуку, незаконне виселення, застосування насильства чи погрози його застосування вказують на те, що цей злочин може вчинятись лише умисно. Мотиви зазначених умисних дій можуть бути різними: невірно зрозумілі інтереси осіб, егоїзм, помста тощо. Однак на кваліфікацію вчиненого вони не впливають, а можуть лише бути враховані судом під час призначення покарання чи при звільненні від реального відбування покарання [3, с. 88].

Зазначимо, що вчинення злочину, передбаченого ст. 162 КК України, який відноситься за конструкцією об’єктивної сторони до злочинів з формальним складом, можливе лише з прямим умислом. Отже, особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій і бажає їх вчинити.

У злочинах з формальним складом характер і зміст вини не визначає необхідності психічного ставлення злочинця до суспільно небезпечних наслідків, а свідомість і воля особи встановлюється лише стосовно вчиненого нею діяння.

Злочини із формальними складами, до яких належить і діяння, передбачене ст. 162 КК України, мають таку структуру, що наслідки в них знаходяться за межами необхідних ознак об’єктивної сторони аналізованого складу злочину, а в якості обов’язкової ознаки є лише суспільно небезпечні дії: у нормах ч. 1 ст. 162 КК України це – незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи іншої дії, що порушують недоторканність житла громадян; у нормах ч. 2 ст. 162 КК України це – ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи погрозою такого застосування.

Ознака умислу, що усвідомлюється в таких злочинах включає лише саме усвідомлення особою суспільної небезпечності дій. Ставлення до наслідків у виді заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи, що усвідомлюється особою, яка вчиняє дії, що порушують недоторканність житла, на кваліфікацію цього злочину не впливають. Натомість, вольова ознака аналізованих злочинів реалізується у бажанні вчинення конкретної дії, що зазначена в диспозиції ч.ч. 1,2 ст. 162 КК України.

Таким чином, злочинний вольовий акт стає можливим лише тоді, коли спонукання суб’єкта стають дійсними, шлях і засоби їх задоволення знайдені і набувають чітко виражену направленість у вигляді прагнення до досягнення мети, акумулюючи свідомість і волю індивідуума [2, с. 151].

Однією з основних ознак, які характеризують злочин, передбачений ст. 162 КК України є суспільна небезпека. Визначаючи зміст умислу, тобто, інтелектуального критерію вини, необхідно встановити і факт усвідомлення вчиненого особою діяння. Таке усвідомлення повинно включати дві складові: 

1) усвідомлення особою фактичного змісту та характеру подій як акту її вольової поведінки; 

2) усвідомлення особою соціальної шкідливості її поведінки для інтересів суспільства, громади чи окремої людини [3, с. 89].

Отже, особа має можливість у повному обсязі оцінити майбутні наслідки своєї поведінки та усвідомити, що караність діяння означає його підвищену суспільну небезпеку. Напевне, це є першим етапом формування умислу винного, інтелектуальний критерій вини. На другому етапі особа приймає рішення діяти у заборонений ст. 162 КК України спосіб чи утриматись від нього. При здійсненні заборонених вказаною статтею дій бажання особи буде підтверджено, що означає, що винний свідомо вчиняє зазначені дії, переслідуючи мету, протилежну інтересам потерпілого і бажає вчинити такі дії. 

Враховуючи те, що мотив не входить до змісту психологічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (ст. 162 КК України), він є поза сферою інтелекту та волі як ознаки прямого умислу, що становлять психологічну основу зародження вини. Адже, вина – це завжди психологічна причина вчинку.

Мета відображає уявну модель майбутнього злочину, передбаченого ст. 162 КК України. Якщо мета не одна, то серед них завжди є домінуюча, яка і є психологічною основою зародження вин. 

Отже, суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 162 КК України характеризується умисною виною, яка проявляється у прямому умислі. Винна особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, а її вольовий прояв свідчить про бажання вчинити дії, визначені диспозицією ст. 162 КК України. При цьому мета і мотив злочину, передбаченого статтею, що аналізується, не впливає на кваліфікацію діяння.




Література:

1. Дагель П.С., Михеев Р.В. Установление субьективной стороны преступления / П.С. Дагель, Р.В. Михеев. – Владивосток : Изд-во ДВГУ, 1972. – 36 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. / П.С. Матишевський, П.П. Андрушко, С.Д. Шапченко та ін. / За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушко, С.Д. Шапченка. – К. : Юрінком Інтер, 2014. – 512 с.

3. Салій П.І. Суб’єктивна сторона складу злочину порушення недоторканості житла // Юридична наука № 2/2012. – С. 84-94.

4. Светлов А.Я. Субьективная сторона преступления / А.Я. Светлов // Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть общая. – К. : Наукова думка, 1995. – С. 160-168.

5. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве / Б.С. Утевский. – М.: Госюриздат, 1950. – 319 с.

6. Учебник уголовного права. Общая часть / [С.В. Бородин, В.Н. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова и др.] / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М. : Изд-во «Спартак», 2013. – 412 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота