ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ДОМАШНЬОГО АРЕШТУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ДОМАШНЬОГО АРЕШТУ

05.04.2017 15:09

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Мартинюк Лілія Павлівна, cтудентка III курсу ЕПФ спеціальність «Правознавство», Одеський національний університет імені І.І. Мечникова


У зв’язку з прийняттям в 2012 році Кримінального процесуального кодексу України (далі − КПК) до системи запобіжних заходів було впроваджено зовсім новий, невідомий раніше захід  − домашній арешт.

Легальне визначення домашнього арешту законодавчо міститься у статті 181 КПК України. Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі [1].

Під час прийняття діючого КПК України висловлювалися занепокоєння щодо ефективності та доцільності введення такого запобіжного заходу до кримінального процесуального законодавства. Зокрема, як було зазначено у зауваженнях до проекту КПК України (реєстраційний № 9700) : «Введення цього заходу не матиме позитивного ефекту, оскільки і чинний КПК України, і проект містить запобіжні заходи, не пов’язані з позбавленням волі. Якщо ці заходи не спроможні забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, то новий захід буде нереальним, оскільки, залишаючи житло на певний період, така особа завжди матиме змогу ухилитися від слідства та суду, перешкодити встановленню істини, продовжувати займатися злочинною діяльністю» [3].

Поряд з тим, що особа усвідомлює невідворотність покарання, домашній арешт дає можливість підозрюваному, обвинуваченому зберегти соціальні та сімейні зв’язки, а в деяких випадках і продовжити працювати та забезпечувати свою родину. Особливо актуальним це є у випадках, коли підозрюваний або обвинувачений є єдиним годувальником у родині. З психологічної точки зору домашній арешт для особи, до якої він застосовується, та членів сім’ї такої особи є менш стресовим і психологічно травмуючим запобіжним заходом, оскільки підозрюваний (обвинувачений) буде проживати в звичній для себе обстановці, без заборони на спілкування з родиною [5] .

Проблеми під час застосування та виконання домашнього арешту є темою для досліджень багатьох вчених, зокрема можна виокремити таких науковців: І. Л. Дідюка, Ю. Д. Москалюка, Г. В. Мудрецьку , І. Л. Невзорова, Е. Е. Саутіну та інших.

Так , І. Л. Невзоров вважає, що План заходів МВС, спрямованих на реалізацію норм КПК України, затверджений Наказом МВС України від 8 серпня 2012 року № 685, не передбачав підготовки проекту відомчого нормативно-правового акта, яким має бути врегульоване питання щодо порядку виконання ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту [7, с. 64].

На наш погляд, домашній арешт має як переваги, так і недоліки, зокрема : а) відсутність належного матеріального забезпечення, необхідного для ефективної практичної реалізації такого запобіжного заходу; б) не визначення у КПК обов’язків, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого (окрім заборони залишати житло цілодобово або у певний період доби); в) недосконалість роботи електронних засобів контролю;          г)  відсутність єдиної системи обліку осіб, які перебувають під домашнім арештом тощо.  

До проблемних аспектів домашнього арешту окремі автори відносять питання щодо застосування домашнього арешту до неповнолітніх, вагітних, осіб, що  мають на утриманні неповнолітніх дітей, осіб похилого віку [8, c. 382].

Справедливо погодитись із Г. В. Мудрецькою та Е. Е. Саутіною , які зауважують на доцільності прийняття Закону України «Про домашній арешт», який би регламентував порядок і умови застосування цього виду запобіжного заходу. Цим Законом має бути вказано як здійснювати нагляд за кореспонденцією, переговорами, особистими зустрічами особи, що перебуває під домашнім арештом, яким чином і хто саме повинен здійснювати нагляд за поведінкою такої особи [6, с. 262] .

Аналіз ухвал про відмову в задоволенні поданих клопотань про домашній арешт засвідчив, що під час застосування домашнього арешту слідчі судді загалом дотримуються вимог КПК України. Водночас є порушення слідчими суддями норм КПК України, що стало підставою для скасування судових рішень: недоведеність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення та наявності ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України; в ухвалах слідчих суддів не завжди зазначається адреса житла, яке забороняється залишати підозрюваному; в ухвалах слідчих суддів не завжди визначається період, у який підозрюваному забороняється залишати житло; в ухвалах слідчих суддів про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, в порушення ч. 4 ст. 196 КПК України, не завжди визначається дата закінчення її дії [4].

За наявності в органі Національної поліції інформації про порушення підозрюваним, обвинуваченим умов застосованого запобіжного заходу відвідування його місця проживання може здійснюватися в нічний час [2]. З цього робимо висновок, що за відсутності такої інформації, перевірка повинна проводитися у денний час, що є недоречним, якщо заборона залишати житло передбачена ухвалою на певний період доби (здебільшого це нічний час).

Періодичність відвідування визначається начальником органу Національної поліції . При цьому, якщо згідно з умовами застосованого запобіжного заходу підозрюваному, обвинуваченому заборонено залишати житло цілодобово, відвідування його місця проживання повинно здійснюватися не рідше одного разу на сім днів [2]. Отже, чітко не вказано скільки разів на тиждень необхідно проводити перевірку підозрюваних, обвинувачених, у яких заборона покидати житло встановлена на певний період.

Значно обтяжує роботу компетентних підрозділів Національної поліції України й те, що нині не існує єдиної системи (бази даних) щодо обліку підозрюваних, обвинувачених, які перебувають під домашнім арештом. Створення такої бази дасть змогу точно перевірити та встановити чи піддавалась ця особа домашньому арешту, які обмеження та заборони на неї покладено, строк дії домашнього арешту та автоматичного його скасування після спливу максимального шестимісячного строку [8, с. 387].

Отже, домашній арешт є відносно новим запобіжним заходом, який потребує більш докладного законодавчого обґрунтування для полегшення його застосування на практиці.




Список використаної літератури:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

2. Інструкція про порядок виконання органами Національної поліції ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту: Наказ МВС України від 13.07.2016 р. № 654 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1087-16

3. Зауваження до проекту Кримінального процесуального кодексу України (реєстраційний № 9700) підготовлені заступником керівника Апарату Верховної Ради України – керівником Головного управління М. Теплюком [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // w1.c1. rada.gov.ua/pls/zweb2/%20webproc4_2?id=&pf3516=9700&skl=7

4. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження: Вищий спецiалiзований суд України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/uzagalnennja_ %20sudovoji_praktiki.html

5. Білоус О. В. Окремі питання застосування домашнього арешту у кримінальному провадженні / О. В. Білоус // Юридична наука. – 2014. – № 10. –С. 97–103[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/jnn-2014

6. Мудрецька  Г. В., Саутіна Е. Е. Прогалини законодавчого регулювання домашнього арешту як запобіжного заходу у кримінальному судочинстві / Мудрецька Г. В. , Саутіна Е. Е. // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2014. − №8 – С. 260-263 [Електронний ресурс] . – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/node/2116

7. Невзоров І. Л. Щодо перспектив застосування домашнього арешту в ході розслідування злочинів, учинених організованими злочинними групами / І. Л. Невзоров // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2013. – № 1 (29). – С. 62–71.

8. Хитра А.Я., Ратнова А.В. Проблеми застосування домашнього арешту у кримінальному провадженні / Хитра А.Я., Ратнова А.В. // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. − 2016.− №2− С. 380-390 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.lvduvs.edu.ua/visnyky/nvsy/02_2016/16hajvkp.pdf

____________________________

Науковий керівник: Миколенко Олена Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота