ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

14.05.2017 11:25

[Секція 1. Економіка, організація і управління підприємствами, галузями, комплексами]

Автор: Павлюк Марія Володимирівна, студентка 3-го курсу Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету


Сучасне середовище діяльності підприємств характеризується  нестабільною економічною ситуацією, жорсткими умовами конкурентної боротьби, що вимагає від керівників практичних навичок прогнозування та планування можливих змін конкурентного середовища та вміння розробляти оптимальні напрями розвитку свого бізнесу. Тому, сучасним інструментом управління організації в умовах постійних змін зовнішнього оточення і пов'язаною з цим невизначеністю є стратегічне управління.

Вагомий внесок у розвиток стратегічного управління зробили вчені: Д. Аакер, І. Ансофф, Х. Віссєма, О. С. Віханський, В. Г. Герасимчук [1], П. Друкер, У. Кінг, А. В. Круглянко [2], В. Д. Маркова,  Г. Мінцберг, В. В. Пастухова [3],  М. Портер, А. Дж. Стрікленд, В. С. Єфремов, З. Є. Шершньова [4], В. І. Щелкунов та інші.

Дж. Коул сформулював таке визначення стратегічного управління, що це процес, спрямований вищим керівництвом на визначення основних цілей, завдань організації та набір рішень, які дають змогу досягнути тих цілей чи виконати завдання упродовж передбаченого періоду, і водночас, забезпечує відповідні швидкі реакції на зміни умов упродовж цього періоду [1, с.29]. Ми погоджуємось з словами автора, проте хочемо доповнити, що стратегічне управління це не тільки визначення місії, це розуміння її всіма працівниками та найголовніше керівниками підприємства.

Існує багато описів послідовності проходження окремих етапів стратегічного управління, однак з тим, що треба визначити місію, проаналізувати зовнішнє та внутрішнє середовище, сформулювати цілі та стратегії їхнього досягнення, розробити й виконати стратегічні плани, проекти та програми, — погоджуються всі. На практиці процес стратегічного управління не має таких точних, розділених між собою етапів: порушується послідовність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостерігається повернення до вже «пройдених» етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою. З іншого боку, стратегічне управління, що являє собою комплексний інноваційний процес, не може відбуватись ізольовано від того, що відбувається на підприємстві: кризові ситуації, конфлікти або, навпаки, прориви в ту чи іншу сферу знань і діяльності. Мета стратегічного управління — це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі [4, с. 20]. Потрібно зрозуміти, що думка про те, що стратегічне управління може сформувати правильний набір стратегій, який достовірно принесе прибуток для підприємств та в точності покаже стан зовнішнього середовище в майбутньому, є невірною. Стратегічне управління дає змогу керівникам підприємства спрогнозувати та спланувати розвиток підприємства в тих чи інших умовах.

У результаті розвитку ринкових відносин в Україні підприємства мають економічну свободу щодо вибору напрямків та орієнтирів розвитку, а також вибору ринків діяльності, визначення напрямків використання власних коштів, формування конкурентної політики тощо. За цих умов у критичному стані опинилося чимало підприємств, що пояснюється значною мірою неефективним управлінням, несвоєчасною адаптацією до зовнішніх змін, відсутністю стратегічного мислення у керівників підприємств. Таке становище зумовлено низкою причин, які пов'язані з "психологічним бар'єром" у керівників та спеціалістів щодо організаційних змін. Тому важливою проблемою, яка потребує негайного вирішення є проблема формування підприємця-стратега [3, с. 3-4]. На нашу думку, підприємець-стратег має бути добре вмотивованим, вміти передбачити ситуацію, не чекати ідеальних умов та ініціативно діяти при вирішенні певних проблем; він завжди шукає можливості покращити та удосконалити свій бізнес. Успішні керівники ті, які активно використовують стратегічне планування і весь персонал в прийнятті рішень.

Характері проблеми стратегічного управління в Україні:

- Більшість керівників не вбачають потреби, необхідності у виробленні довгострокових стратегій, помилково вважаючи, що в сучасних динамічних умовах неможливо вирішувати перспективні питання розвитку;

- У підприємств часто відсутні сталі орієнтири, місія і цільова спрямованість розвитку, що позбавляє можливості розпізнання впливу зовнішнього оточення на підприємство й адекватної реакції на нього, а також здатності адаптуватися чи навіть активно впливати на це середовище;

- Недостатньо фахівців, що здатні обгрунтувати і розробити інвестиційні проекти та відповідні бізнес-плани, проаналізувати і розробити можливості випуску нових продуктів, можливості випуску нових цінних паперів, оцінку ризиків і розробку системи управління портфелями цінних паперів тощо;

- Недостатня фінансова спроможність підприємств оплатити виконану роботу групи відповідних аналітиків-консультантів [2, с. 138]. 

Проблеми стратегічного управління найчастіше виникають в результаті того, що не враховується вплив на підприємство багатьох різних факторів, таких як економічні, політичні, соціальні, що у свою чергу зумовлює імовірність помилки в обранні потрібної стратегії.

Кожна проблема має певну причину, тому виділимо причини негативного ставлення до застосування стратегічного управління:

- Небажання, непідготовленість вищого керівництва до здійснення

кардинальних стратегічних змін, інноваційних перетворень;

- Головну увагу вищого керівництва зосереджено на вирішенні поточних справ, що відволікає від розгляду стратегічних проблем;

- Сформована команда у вищому керівництві не налаштована на здійснення стратегічних зрушень, не адаптована до змін в навколишньому середовищі;

- Недостатнє розуміння вищим керівництвом джерел успіху підприємства, коли увага концентрується на другорядних проблемах;

- Здійснення стратегічних змін може сприйматися як відхід від усталеного, виваженого курсу;

- Минулий досвід, минулі успіхи стримують спрямованість керівництва на стратегічні зміни [1, с. 30]. 

Потрібно розуміти доцільність стратегічного управління, оскільки воно заохочує керівників до перспективного мислення та примушує їх чіткіше визначати свої завдання й політичні настанови. Для надання повної картини переваг стратегічного управління виділимо найбільш суттєві:

- Формування механізму взаємодії підприємства з нестабільним зовнішнім середовищем;

- Забезпечення довгострокових конкурентних переваг;

- Забезпечення адаптивності підприємства в умовах перманентних зовнішніх змін;

- Визначення довгострокових напрямків розвитку підприємства;

- Забезпечення ефективної внутрішньої координації для успішного виконання місії та досягнення стратегічних цілей підприємства;

- Сприяння цілісному, комплексному підходу до підприємства та його оточення;

- Забезпечення стратегічного успіху та синергійного ефекту діяльності піприємства;

- Забезпечення довготривалого життєвого циклу підприємства [3, с. 43].

Таким чином на основі викладених переваг та практичної значущості стратегічного підходу можна зазначити, що стратегічне управління забезпечує розв'язання проблем виживання, успіху та сталого розвитку підприємства.




Література:

1. Герасимчук В. Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посіб. / В. Г. Герасимчук. – К. : КНЕУ, 2000. – 360 с.

2. Круглянко А. В. Стратегія підприємства : опорний конспект лекцій / А. В. Круглянко, В. В. Гутафель. – Ч. : Черн. торг. – екон. ін-т КНТЕУ, 2013. – 144 с.

3. Пастухова В. В. Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність : Монографія / В. В. Пастухова. – К. : Київ, нац. торг. – екон. ун-т., 2002. – 302 с.

4. Шершньова З. Є. Стратегічне управління : Підручник. 2-ге вид., переробл. і доп. / З. Є. Шершньова. – К. : КНЕУ, 2004. – 699 с.

_________________________

Науковий керівник: Круглянко Андрій Вікторович, кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів, банківської справи та підприємництва Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота