ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС, ЯК ПРАВОВА ЦІННІСТЬ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС, ЯК ПРАВОВА ЦІННІСТЬ

31.05.2017 23:41

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Жилюк Владислав Романович, студент 2 курсу 12 групи Інституту підготовки кадрів для органів юстиції України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


У рамках проблематики моделей цивільного судочинства останніми роками досить актуальною є проблема судових процедур, яка втілюється у тих чи інших прикладних теоріях цивільного процесуального права. 

Наскільки відомо, в західній теорії цивільного процесуального права проблеми диференціації судових процедур висвітлювалися, і, більше того, процесуальні законодавства західних країн були достатньо сприйнятливі до введення різних конструкцій автономних процедур цивільного процесу. Разом з тим, оскільки для західної доктрини характерне дослідження в більшості своїй прикладних питань теорії, на концептуальному рівні ця проблема не порушувалася. До цього більшою мірою підійшла процесуальна теорія східноєвропейських країн, яка власне поклала початок для теоретичного освоєння такого важливого наукового завдання.

Так, привертає увагу стаття Т. Сахнової «Судові процедури (про майбутнє цивілістичного процесу)», у якій проводиться думка про те, що усвідомлення процесів глобалізації для процесуального права породжує прагнення побачити нову якість процесу — і зазвичай у предметній сфері (у предметі регулювання процесуального права). Проте існує й інший спосіб досягнення цивілістичним процесом нової якості — розвиток методів сучасного процесу, судового захисту. Новий зміст процесуальної діяльності надають нові методи, але не її новий предмет. Слід підкреслити при цьому принципово важливу тезу авторки, що онтологія самого процесу — це інструментарій методів сучасного судового процесу. Судові процедури в сучасному процесі висуваються насамперед не тільки як головний критерій диференціації процесу, а як головний інструментарій його подальшого розвитку, отримання нової якості

Концептуальний розвиток процесуальних процедур слід пов’язувати з диференціацією цивільної процесуальної форми як базової конструкції цивільного процесу, яка має забезпечити ефективність судового процесу і його основоположну цінність, — право на справедливий судовий розгляд. Фундаментальним науковим ресурсом при дослідженні цієї проблематики, на мою думку, може бути теорія юридичного процесу, інструментальне значення якої повністю не вичерпане в частині обґрунтування конструкцій юридичних процесів, зокрема цивільного, як сукупності процесуальних проваджень, процесуальних стадій і процесуальних режимів. Особливе методологічне значення для дослідження цієї проблематики має також питання про співвідношення правосуддя у цивільних справах (цивільного судочинства) і цивільного процесу, оскільки диференціація цивільного процесу через його реконструкцію і введення автономних процедур неминуче виводить на доктринальну модель взаємодії судової влади, правосуддя у цивільних справах і цивільного процесу.

Один із концептів теорії юридичного процесу полягає в тому, що в структурі юридичного процесу провадження — це головний елемент, який є комплексом взаємозв’язаних і взаємозумовлених процесуальних дій, які: 1) становлять певну сукупність процесуальних правовідносин, що відрізняється предметною характеристикою і зв’язаністю з відповідними матеріальними правовідносинами; 2) виникають у зв’язку з потребою встановлення, доведення, а також обґрунтування всіх обставин і фактичних даних юридичної справи, яка розглядається; 3) зумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних процесуальних актах, документах. Власне кажучи, процесуальне провадження в сукупності своїх ознак відбиває предметну характеристику судового процесу. Саме у цьому відношенні і видається правильним ставити питання про можливу диференціацію процесуальної форми і, зокрема, про модифікацію цивільного процесу і введення тих або інших процедур.

Ю. Грошевий точно помітив, що одні автори вважають, що процес включає процедуру, інші — навпаки, стверджують, що провадження є елементом процедури, а треті не розмежовують ці поняття. Наприклад, С. Дегтярьов пише, що термін «провадження» в загальновживаному сенсі пов’язаний з дієсловом «провадити», суд же в процесі розгляду і вирішення цивільних справ нічого, окрім судових актів, не провадить, тому, незважаючи на досвід застосування цього терміна, що історично склався в процесуальному законодавстві і процесуальних кодексах, точнішим за своїм змістом є термін «судова процедура».

Поняття «процесуальне провадження» і «судова процедура» хоч і взаємозв’язані, проте не є тотожними, оскільки не всяка, а лише окрема і автономна судова процедура субстанціально може бути процесуальним провадженням і складовою частиною процесуальної форми. 

Таким чином, проблематика диференціації цивільного судочинства в контексті розвитку онтологічних підстав підвищення його ефективності визначаються диверсифікацією процесуальних проваджень, які за своєю суттю виступають у полі цивільного процесуального законодавства як автономні процесуальні процедури, що мають субсидіарний характер по відношенню до класичної процедури позовного провадження. Що ж до процедур, що існують в рамках того або іншого процесуального провадження, то, оскільки вони не мають субстанціального характеру в структурі цивільного процесу, ці окремі процедури в межах відповідних процесуальних проваджень не є і не можуть бути опорними елементами процесуального механізму регулювання цивільних процесуальних відносин.

Фундаментальною умовою, яка зараз і в найближчій перспективі все більше визначатиме розвиток процесуального права, є зближення структур національного цивільного процесуального права. Причому йдеться не стільки про розширення проблематики порівняльно-правових досліджень цивільного процесу, скільки про фрагментацію і формування автономного процесуального наднаціонального законодавства в рамках специфічного інтеграційного правопорядку, що реально складається і який є унікальним явищем.

На мою думку, сучасні підходи до цієї проблеми мають ґрунтуватися на ідеях, які дозволяють оптимізувати ресурс судової влади в правовій системі, що більшою мірою стосується чинників, які забезпечують ефективність судочинства через впровадження належних процедур судового розгляду. При цьому, визначаючи ключову роль процедур і права на справедливий судовий розгляд, все-таки слід зазначити, що ресурс судової влади концентрується у судовій юрисдикції, дискреційних повноваженнях суду та обов’язковості судових рішень. Що ж до процедур (процесуальної форми як одній з фундаментальних категорій процесуального права), то вони відображають окремий сутнісний і дуже самоціннісний аспект правосуддя. Тому, як демонструє доктрина, законотворча і судова практика у Європі, судові процедури тяжіють до певної універсалізації. Невипадково проблеми, які виявляються актуальними для судово-правової системи окремих країн, зокрема України, в країнах Західної Європи не є такою мірою невідкладними.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота