ПРОЦЕСУАЛЬНА САМОСТІЙНІСТЬ СЛІДЧОГО: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОЦЕСУАЛЬНА САМОСТІЙНІСТЬ СЛІДЧОГО: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

03.06.2017 13:12

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Ковальчук Дмитро Олександрович, юрист ПТ «ЛОМБАРД ПРИВАТ»


Процесуальна самостійність слідчого в системі правових інститутів є найпроблемнішою як у теоретичному, так і в практичному значенні. Це, безумовно, зумовлено різними підходами до розуміння самої суті процесуальної самостійності, визначення статусу слідчого та ролі, яку він відіграє у досудовому розслідуванні. До того ж, в умовах сьогодення існує нагальна потреба у створенні чіткого послідовного механізму у боротьбі зі злочинністю. Та його створення неможливе доти, поки правові норми, які регулюють процесуальний статус слідчого, матимуть лише декларативний характер.

Слід зазначити, що проблемам процесуальної самостійності слідчого приділяли значну увагу багато вчених-юристів. Серед яких О. Баулін, Е. Воронін, І. Гончаров, Н. Карпов та інші.

Погоджуємось з точкою зору С. С. Орхіменко, яка розглядає процесуальну самостійність слідчого як можливість слідчого згідно з чинним законодавством самостійно, за особистим внутрішнім переконанням проводити усі необхідні та можливі слідчі дії, приймати відповідні процесуальні рішення, а також особисто нести відповідальність за порушення норм закону. Та сучасне кримінально – процесуальне законодавство суттєво обмежує такі можливості.

Із прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) від 20 листопада 2012 року, проблеми щодо процесуальної самостійності слідчого загострилися як ніколи. Так, у статті 40 цього Кодексу врегульовано його процесуальний статус і зокрема, частиною 4 передбачені процесуальну самостійність. Проаналізувавши положення зазначеної правової норми, навряд чи може йти мова про яку-небудь самостійність слідчого у здійсненні ним своєї процесуальної діяльності [1, c. 123].

Зовсім незрозумілою є позиція законодавця щодо позбавлення слідчого права обирати запобіжні заходи. Обрання будь-якого із заходів, передбачених ст. 131 КПК України, можливе лише за умов погодження цього питання з прокурором. Хоча Конституція України у ст. 29 говорить лише про обов’язковий судовий порядок взяття особи під варту. Враховуючи те, що погляди як прокурора, так і слідчого, далеко не завжди співпадають, це призведе до ряду негативних наслідків: затягування строку досудового розслідування, неможливості об’єктивно та всебічно дослідити обставини справи. На підставі цього, вважаємо за необхідне надати слідчому право самостійного обрання запобіжних заходів щодо підозрюваного, як це було за КПК 1960 року. Крім цього, слідчого позбавили права самостійно приймати рішення про виїмку будь-яких речей і документів. Тепер ця процедура полягає у допиті особи та засвідченні, що в неї дійсно є необхідні для інтересів слідства документів, після чого необхідно скласти клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, яке подається слідчому судді, суду на розгляд. І лише при з’ясуванні усіх обставин, передбачених ст. 163 КПК, останні можуть постановити ухвалу про надання такого доступу. Безперечно, такі положення засвідчують неможливість слідчого вирішувати важливі питання, що виникають в процесі проведення досудового розслідування. Тому доцільно буде і дозволити слідчому без впливу інших посадових осіб вирішувати питання такого роду. Та основним моментом, який позбавляє слідчого процесуальної самостійності, вважаємо відібрання в нього права на прийняття рішення про тимчасовий привід учасника процесу, а також необхідність погоджувати з прокурором повідомлення про підозру (рішення, яке подібне пред’явленню обвинувачення за КПК, що втратив чинність). Власне кажучи, такі обмеження ставлять під сумнів потребу досудового розслідування у такій процесуальній фігурі як слідчий.

З огляду на вказане, принциповим є законодавче закріплення вичерпного переліку правових та соціальних прав самостійності слідчого, які матимуть комплексний характер. На нашу думку, важливим кроком буде і прийняття законопроекту «Про статус та процесуальні гарантії слідчих України».

Таким чином, правовий захист слідчого має неабияке суспільно-політичне значення, а саме сприяє забезпеченню об’єктивності та всебічності розслідування кримінальних проваджень, підвищенню довіри до слідчих підрозділів, підтриманню авторитету держави через діяльність її правоохоронних органів. Тому, на сьогодні, існує необхідність вирішення усіх теоретичних та практичних проблем щодо забезпечення процесуальної самостійності слідчого та визначення його правового статусу.




Література:

1. В. А. Осмолян/ Статус слідчого за Кримінальним процесуальним кодексом України 1960 р. Та Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р./ Осмолян В. А.// Університетські наукові записки. – Хмельницький. – 2013, №1. – С. 300 – 305.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар [Текст] : [у 2 т.]/ О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, А. В. Портнова. – Х. : право, 2012. – Т. 1. – 768 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота