ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ТА ПОРЯДОК ЇХ ВИРІШЕННЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ТА ПОРЯДОК ЇХ ВИРІШЕННЯ

26.09.2017 20:45

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Белей Єлизавета Несторівна, аспірант, Київський національний університет імені Тараса Шевченка


На сьогоднішній день залишається безліч невирішених проблем у вивченні явища правонаступництва. Так, на думку Скловського К., «теорія правонаступництва лише починає формуватися, і поки що доводиться більше говорити про існуючі проблеми, ніж про їх вирішення» [1, с. 99]. В цей же час, в юридичній доктрині відзначається, що в даний момент теоретична та практична цінність поняття правонаступництва знову отримує визнання у вітчизняній науці після тривалого періоду критики. 

Теоретично можна зробити висновок про те, що явище правонаступництва пов’язане в першу чергу зі змінами правовідношення. В адміністративному праві під правовідношенням розуміються управлінські відносини, врегульовані нормами адміністративного права, їх адміністративно-правова форма, в яких сторони виступають носіями взаємних прав та обов’язків, встановлених та гарантованих державою. Серед суб’єктів адміністративного права виділяють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб. При цьому адміністративні правовідносини не можуть виникнути між двома рівноправними суб'єктами, оскільки одним із суб'єктів правовідносин повинен бути суб'єкт, наділений управлінськими (владними) повноваженнями. Відповідно, головним владним суб'єктом, який бере участь в адміністративномих правовідносинах, є орган державної влади (орган місцевого самоврядування).

В адміністративному праві правонаступництво відбувається при зміні статусу відповідного органу державної влади.  Прикладом регулювання процесу правонаступництва в адміністративному праві є постанова Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (далі - Постанова) [2], якою здійснено низку змін у структурі органів виконавчої влади України. Прийняття цієї Постанови потягнуло за собою зміну статусу та функцій органів державної влади України, деякі органи влади були скасовані, а деякі змінили свої найменування. 

Важливим позитивним моментом у контексті правового регулювання інституту публічного правонаступництва є постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ». Зокрема, в п. 9 зазначеної постанови вказується: «При визначенні процесуального  правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Виходячи з положень статей 55, 56 Конституції України у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому суди повинні враховувати, що відмова у відкритті або закриття провадження у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб'єкта владних повноважень є неприпустимими» [3].

Підхід про те, що обов'язок по відновленню порушених прав покладається на орган компетентний відновити порушені права і свободи, можна інакше висловити як функціональне правонаступництво. Підхід про перехід обов'язку відновлення порушених прав слідом за переданням відповідної функції цілком відповідає принципу верховенства права, оскільки цілями правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. Цей підхід є цілком застосовним, зокрема, до ситуації, коли реорганізація або ліквідація державного органу були зроблені після набрання судовим рішенням законної сили.

Слід відзначити також, що такий підхід можна назвати традиційним, адже іще в ХІХ столітті К.Д. Кавелін писав: «Велика частина відомств, урядових установ і посадових осіб не є самостійними юридичними особами, хоча мають у своєму розпорядженні майно і вступають у зобов'язання. Вони є лише органами або, так би мовити, уповноваженими, повіреними держави в сфері казни. Мають в своєму віданні казенне майно, вступають в юридичні відносини за її дорученням, під її відповідальність і за її рахунок. За принципом, всі вони між собою солідарні, як повірені і представники одного і того ж господаря - держави, за вказівками якого діють і якому надають звіт в своїх розпорядженнях» [4, с. 198]. 

У спорах із публічних правовідносин, коли оскаржуються дії (бездіяльність) державного органу, які пов'язані із здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого ним органу. У цей же час, з огляду на те, що в матеріальному праві ця проблема часто є невирішеною, а рівень правосвідомості та повага до прав і свобод людини в суспільстві, на жаль, не виросли, дана проблема залишається актуальною.

Хоча державні органи і є юридичними особами, норми ЦК України про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України підрозуміває перехід при правонаступництві об’єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те,що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов’язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки застосовується зворотній принцип: ліквідація органу публічної влади обов’язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов’язків у порядку правонаступництва іншому органу. При цьому правонаступником може стати як інший орган із числа уже існуючих, так новостворений орган державної влади. Слід підтримати думку про те, що критерієм визначення публічного правонаступника можна вважати правовий статус суб’єкта публічної адміністрації (цільовий, організаційно-структурний компонент, компетенція), який припиняється одним й набувається іншим суб’єктом публічної адміністрації. Однак правовий статус одного суб’єкта може розподілятися між іншими суб’єктами публічної адміністрації. У такому разі наставатиме множинне публічне правонаступництво, а конкретний правонаступник – визначатиметься за набутим компонентом (цільовий, організаційно-структурний компонент, компетенція) [5, с. 147]. 

Дана позиція підтверджується і у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Істинна Православна Церква в Молдові та інші проти Молдови» від 27 лютого 2007 р. [6] Так, у рішенні було встановлено, що оскільки боржником є сама держава, то у зв’язку з цим, не має значення який із органів державної влади брав участь у судових спорах та який із них несе відповідальність за виконання кінцевого судового рішення.

Таким  чином, з метою уникнення порушення прав та свобод людини і громадянина важливим є вирішення проблеми правонаступництва органів державної влади у спеціальному нормативно-правовому акті, а не лише шляхом надання роз’яснень вищими судовими інстанціями.

Використані джерела:

1. Скловский К. Правомочие и полномочие в механизме возникновения гражданских прав / К. Скловский // Хозяйство и право. - 2004. - №11. - С. 99 -112.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 р. № 442 // Урядовий кур'єр. – 2014. - № 169. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/442-2014-%D0%BF.

3. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0002760-08.

4. Кавелин К.Д. Права и обязанности по имуществам и обязательствам // Избранные произведения по гражданскому праву. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. 

5. Бевзенко В.М. Публічне правонаступництво: сутність, процедура та особливості / В.М. Бевзенко // Право і суспільство. – 2013. - № 7. – С. 140-149.

6. Рішення Європейського суду з прав людини від 27 лютого 2007 р. по справі «Істинна Православна Церква в Молдові та інші проти Молдови» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SO3055.html.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота