ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ САНАЦІЇ ЗА ЧИННИМ УКРАЇНСЬКИМ ТА МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ САНАЦІЇ ЗА ЧИННИМ УКРАЇНСЬКИМ ТА МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

02.10.2017 19:54

[Секція 7. Господарське право. Господарське процесуальне право. Фінансове право. Банківське право]

Автор: Терещенко Лілія Сергіївна, здобувач магістратури, Вищий навчальний заклад «Університет економіки та права «КРОК»


Постановка проблеми. В умовах мінливого і конкурентного ринку жоден підприємець не застрахований від невдач у бізнесі. Приводів для невдач багато: несумлінні дії конкурентів, різке погіршення загальних умов ведення бізнесу, стихійне лихо, а також ваші необережні дії. 

В Україні створена правова база для підтримки тих підприємців, що готові боротися за збереження свого бізнесу, проте в умовах переходу України в європейський простір, постала і об’єктивна необхідність дослідження міжнародної практики у сфері банкрутства та санації.

Стан наукової розробки. Деякі питання банкрутства та здійснення санації були висвітлені у дослідженнях багатьох українських та зарубіжних учених. Так, серед зарубіжним вчених можна назвати: Ч. Оулермана і М. Дугласа, Л. Кросс і Р. Мура. Серед вітчизняних учених, які присвятили свої праці дослідження феномену банкрутства та відповідно оздоровлення неплатоспроможності боржників можна назвати: П.В. Брінь і А.Ю. Бондаренко, Є.В. Мниха, Т. Білоконь, О. Одосія, Е. Сгара, А. Штангрет, Л. Ліготенко та  ро. Проте, в жодному із наявних сучасних досліджень не було запропоновано шляхи покращення санаційних процесів в Україні.

Виклад основного матеріалу. В Україні є чимала кількість нормативно-правових актів, приписи яких приписи яких регламентують процедури запобігання банкрутству (неспроможності). Насамперед, це стосується досудових процедур запобігання банкрутству (неспроможності). До таких процедур, наприклад, належать:

• процедура санації, передбачена положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р., яка провадиться до порушення справи про банкрутство (неспроможність) щодо суб’єктів-боржників усіх форм власності;

• досудова санація з одночасним здійсненням реструктуризації, що застосовується лише до підприємств агропромислового комплексу відповідно до положень затвердженої Кабінетом Міністрів України постанови «Про особливості проведення санації підприємств агропромислового комплексу» від 16.06.1998 р. № 922 (далі – Постанова 1998 р.);

• досудова процедура санації та досудова процедура реструктуризації, які можуть застосовуватися щодо державних підприємств, підпорядкованих Міністерству промислової політики України, та господарських організацій, у статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 50 % і функції з управління корпоративними правами яких належать Міністерству промислової політики України згідно з приписами Положення про реструктуризацію підприємств, затвердженого наказом цього Міністерства від 18.07.2008 р. № 460, та Примірного плану реструктуризації та досудової санації, затвердженого наказом цього Міністерства від 29.08.2008 р. № 549;

• позасудові процедури, які можуть бути застосовані до неплатоспроможних банків-боржників. Чинним законодавством передбачені дві основні позасудові процедури, пов’язані з неплатоспроможністю банків, до яких, крім процедури тимчасової адміністрації, регламентованої Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. та підзаконними нормативними актами, була введена позасудова процедура ліквідації неплатоспроможного банку – процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ч. 1 ст. 2). До банків також можуть застосовуватися й інші позасудові процедури, спрямовані на відновлення їх платоспроможності, зокрема процедура реорганізації за рішенням його власників, передбачена постановою Національного банку України «Про затвердження Положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників» від 27.06.2008 р. № 189, а саме: злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступникам ( ро. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»); процедура створення санаційного банку ( ро. 861 Закону України «Про банки і банківську діяльність») тощо [1].

Власне, варто зазначити, що сучасне законодавство України є на даний момент чи не найрозвиненішим у світі з питань запобігання банкрутству та оздоровлення неплатоспроможності підприємств, проте, зважаючи на той факт, що Україна стала на шляхи тотальної європейської перебудови, варто більш  ро креди дослідити досвід європейських країн щодо питань банкрутства та відновлення платоспроможності підприємств.

Італія відноситься до країн, де регулювання банкрутства носить явно  ро кредиторський характер. Метою даного регулювання є захист інтересів усіх кредиторів суб’єкта господарювання шляхом вилучення у підприємця функцій контролю та управління, тобто участь керівництва в реабілітації  зводиться до мінімуму. Для того, щоб запобігти випадковій кризі, передбачається процедура контрольованого управління [2, с. 36].

В Австралії процедура банкрутства застосовується тільки до фізичних осіб, а для неспроможних організацій – тільки процедура зовнішнього управління або ліквідації. Оголошення суб’єкта банкрутом може здійснюватися як самостійно, так і кредитором [2, с. 37].

У Службу банкрутства та арбітражних керівників банкрут зобов’язаний надати ревізорський бухгалтерський баланс (містить відомості про майно і зобов’язання), без подачі якого неможливим є зняття статусу банкрута. З моменту подачі даного документа такий статус зберігається протягом трьох років (за наявності достатніх підстав термін може бути продовжений на додатковий період від двох до п’яти років). 

Підставами для продовження статусу банкрута можуть бути несплата прибуткового податку; ненадання відомостей про доходи, що отримані після набуття даного статусу.

В Австралії статус банкрута припускає певні обмеження в правах, а саме: банкрут повинен отримувати спеціальний дозвіл на виїзд з країни, а також не може вільно володіти окремими видами дорогого майна [2, с. 36].

Дострокове зняття статусу банкрута можливе за умови повного розрахунку зі своїми кредиторами або укладання з ними мирової угоди.

Щодо Франції, відзначимо, що в країні діють Закон «Про відновлення підприємств та ліквідацію їх майна в судовому порядку», декрет з такою ж назвою і Закон «Про конкурсне управління, ліквідаторів і експертів з визначення стану підприємств», були ухвалені ще в 1985 р.[3, с. 45].

Порівняно з законодавством інших країн, закони Франції мають попереджувальний характер. Вони передбачають захист підприємств, що обумовлено пріоритетом інтересу до проблеми збереження робочих місць. Попри все переслідується така мета, при якій неспроможні підприємства сходили б з дистанції задовго до офіційного оголошення їх банкрутами. Для цього існує «система тривоги», коли зацікавлені кола сповіщаються про наближення стану неплатоспроможності [4].

Після прийняття клопотання про неспроможність підприємства починається період спостереження. Він може тривати до шести місяців. У цей час здійснюється оцінка ситуації і вибір варіанту винесення рішення: реорганізація або ліквідація. На цей період зберігаються всі робочі місця.

У Німеччині законодавство про банкрутство з’явилося в 1999 р. Закони про банкрутство країни націлені на збереження бізнесу боржника і відповідне задоволення вимог кредиторів. Так, протягом 21 дня боржник зобов’язаний відновити свою платоспроможність. Якщо цього не відбувається, то підприємство самостійно зобов’язане подати заяву до суду про банкрутство, в іншому випадку до нього застосовується кримінальне переслідування [5].

Цікавим є досвід Великобританії щодо використання процедур банкрутства. Цей досвіт накопичувався майже сторіччя. В 1914 р. був ухвалений Закон про банкрутство, який, в 1986 р. трансформувався в Закон «Про неспроможність і банкрутство». Він донині є основним джерелом правового регулювання конкурсного виробництва. А на даний час парламентов внесено численні поправки в цей документ і зараз він має назву «Про відновлення». Відповідно до чинного законодавства, неспроможними можуть бути визнані всі суб’єкти господарювання, крім страхових компаній та банківських інститутів, правове становище яких регламентується спеціальними законами [6].

При встановленні факту неплатоспроможності боржника до нього, як і у більшості країн Європи, можуть застосовуватися такі процедури: реорганізаційні (добровільне врегулювання боргів і адміністрування доходів компанії) і ліквідаційні (примусова і добровільна ліквідація). При процедурі добровільного врегулювання боргів призначений судом куратор розробляє план урегулювання боргів. Після затвердження плану кредиторами куратор набуває статусу супервайзера, який здійснює нагляд за його виконанням. Процедури антикризового регулювання проводяться або державними ліквідаторами (державними службовцями), або професійними арбітражними керуючими [7].

Основна увага законодавства цієї країни зосереджена на тому, щоб повернути гроші кредиторам і погасити борги за рахунок розпродажу майна банкрута. У процесі конкурсного провадження боржники, за деяким винятком, не звільняються від своїх боргів. Підприємства (фірми) припиняють своє існування з завершенням конкурсного виробництва.

Висновки та пропозиції. Проаналізувавши особливості здійснення процедур визнання банкрутства або відновлення платоспроможності підприємства на теренах країн-членів Європейського Союзу, було визначено, що існують два ключових підходи вирішення цієї проблеми – ліквідація або реорганізація підприємства. Превалюючим підходом визнається другий – реорганізація підприємства, тобто європейська практика надає можливість підприємству реабілітуватись.

Так, для України є доцільним використання деяких елементів процедури банкрутства та санації, зокрема:

1. Захищати інтереси кредиторів (дозволить частіше застосовувати процедуру банкрутства з метою виявлення та усунення з ринку підприємств, які неефективно діють);

2. Створити спеціальну урядову установу, яка, на нашу думку, повинна спеціалізувалася на використанні міжнародного досвіду при відборі осіб, що забезпечують різні процедури банкрутства;

3. Сформувати Всеукраїнський реєстр банкрутів та інформування про порушення провадження у справі про банкрутство якомога більшого кола осіб через оприлюднення в мережі Internet на офіційному веб-порталі;

4. Беручи до уваги досвід Німеччини, Україна повинна розробити ряд заходів, які сприятимуть відновленню платоспроможності підприємства. У випадку неможливості відновити платоспроможність, підприємство самостійно зобов’язане подати заяву до суду про банкрутство, в іншому випадку до нього застосовується кримінальне переслідування. Вважаємо, що це було б доцільним шляхом подолання зловживань з боку недобросовісних підприємців.

Література:

1. Офіційний веб-портал «Верховна Рада України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/

2. Цар О. Світовий досвід оздоровлення неплатоспроможних підприємств та можливості його застосування в Україні / О. Цар // Галицький економічний вісник. Економіка та управління національним господарством. – 2013. – №2(41). – с.34-42.

3. Храпкіна В.В., Чучко О.П. Адаптація світового досвіду антикризового управління в Україні / В.В. Храпкіна, О.П. Чучко // Технологический аудит и резервы производства. Деньги, финансы и кредит. - № 1/7 (21). – 2015. – с. 42-49. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journals.uran.ua/tarp/article/download/38718/35253

4. Степанов В. В. Несостоятельность в России, Франции, Англии, Германии. М. : Ста- тут, 1999. – 42 с.

5. Шишмарева Т.П. Санация неплатежеспособных должников в законодательстве о несостоятельности Германии / Т.П. Шишмарева. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://m-logos.ru/img/Shishmareva_nem_pravo_161115.pdf

6. Щапова А., Рущинский И.Е., Воронина А.Б. Анализ процедур банкротства во Франции, Германии, Англии и России / А. Щапова, И.Е. Рущинский, А.Б. Воронина. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://min.usaca.ru/uploads/article/attachment/145/25_

7. Пінк, Ф. Професія фахівця з питань банкрутства та законодавство у Великобританії [Текст] / Ф. Пінк; пер. з англ. О. Г. Тарасенко. – К.: Преса України, 2000. – с. 117-131.

____________________________

Науковий керівник: Лук'янець Валентина Станіславівна, професор кафедри конституційного права та права людини Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота