ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ

27.11.2017 17:24

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Ходико Валерія Ігорівна, студентка 4 курсу, Сумський державний університет


Центральним елементом криміналістичної характеристики злочину є особа злочинця. Адже немає ніяких сумнівів у тому, що предмет злочинного посягання, спосіб злочину та загальна картина його слідів завжди пов’язані з особистісними ознаками особи злочинця та закономірностями його поведінки. 

Так, проаналізувавши поведінку та психологію злочинця можна встановити дійсні причини й умови вчиненого злочину, оцінити суспільну небезпеку злочинця, здійснити правильну кримінально-правову кваліфікацію вчиненого і, як наслідок, призначити справедливе покарання.

Проблема особи злочинця завжди знаходилась в центрі уваги психологів, кримінологів, криміналістів та інших вчених. Вивченню даного питання приділяли увагу Алексєєв А.І., Закалюк А.П., Федорович В.Ю., Голіна В.В., Головкін Б.М., Єнікеєв М.І., Козаченко І.Я., Зелінський А.Ф., Кузнецова Н.Ф., Кудрявцев В.Н., Кондрашков Н.Н, та інші вчені. Втім, не дивлячись на значну кількість проведених в цьому напрямку досліджень, питання вивчення особи злочинця залишається актуальним і на сьогоднішній день.

В цілому, поняття «особистість злочинця» є доволі складним. Насамперед, воно утворене з двох частин: соціологічної - "особистість" та юридичної - "злочинець". Злочинець - це особа, яка вчинила передбачене законом антигромадське діяння (дія або бездіяльність) і визнана винною в результаті судового розгляду.  В свою чергу, особистість злочинця – це сукупність психологічних, моральних та інших характеристик, тією чи іншою мірою притаманних особам, винним в злочинній діяльності певного типу [4]. 

У сучасній кримінології існує два основних підходи до вирішення проблеми особистості злочинця. Прихильники першого вважають, що початковий момент появи такого поняття як «особистість злочинця» збігається з фактом вчинення злочину, тобто після того, як засуджений відбув покарання за вчинений злочин, тоді і немає потреби використовувати дане поняття. А інші дотримуються думки, що головною ознакою даного поняття є систематичність злочинної поведінки тієї чи іншої людини [1, c. 87].

Кримінологічна структура особистості злочинця охоплює низку специфічних ознак. Найчастіше виокремлюють наступні складові: соціально-демографічні (анкетні дані), морально-психологічні (потреби, мотиви, переконання, ціннісні орієнтації), соціально – рольові (фізичний стан та його вплив на соціалізацію особи), кримінально-правові (дані про вчинений злочин, кримінальне минуле) [5]. 

З метою з’ясування причин злочинної поведінки існує типологія злочинців. Вона є досить умовною. Вперше типологію злочинців було розроблено Ч. Ломброзо, який розрізняв наступні типи злочинців: 1) природжених; 2) «злочинців внаслідок божевілля»; 3) злочинців за пристрастю, до яких належали й політичні маняки; 4) випадкових злочинців [1, c. 105].

Більшість кримінологів вважає, що критеріями для побудови типології особистості злочинців повинні бути: 1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців; 2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості (тривалість і стійкість злочинної поведінки). 

За першим критерієм усіх злочинців, зазвичай, поділяють на такі п’ять типів: корисливий тип злочинця (найбільш розповсюджений), насильницький, корисливо-насильницький, дезорганізований та необережний тип. Залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особистості злочинців, виокремлюють такі типи: випадкових, ситуаційних, нестійких, злісних та особливо злісних злочинців [3, c. 303]. 

Окремо слід відокремити такий тип як «Злочинець – жертва системи кримінальної юстиції», тобто особи, стосовно яких винесено обвинувальний вирок внаслідок ненавмисної або навмисної помилки працівників правоохоронних та судових органів або через злочинні дії останніх [1, c. 108].

Важливим є також вплив психічних аномалій (відхилень) на злочинну поведінку. Це: аномалії психопатія, олігофренія у формі дебільності, алкоголізм, наркоманія, остаточні прояви черепно - мозкових травм, органічні захворювання центральної нервової системи, епілепсія, судинні захворювання з психічними змінами, шизофренія в стані стійкої ремісії та інші психічні розлади та хвороби. Такі особи легше втягуються в кримінальні ситуації, а також частіше за психічно здорових осіб мають конфлікти із законом [2, c. 134]. 

Так, статистика свідчить, що серед осіб, які вчинили насильницькі злочини 71% мають психічні розлади, а серед них хронічні алкоголіки – 16%. 

Стосовно статевої належності, то злочини учиняють як чоловіки (61%), так і жінки (39%). Щодо віку, то від 14 до 18 років – 1%, від 18 до 25 років – 12%, і від 25 до 35 років - 37%, від 35 до 45 років – 32%, від 45 років і старше - 19% випадків. Як бачимо, найбільша кількість злочинів учиняється у віці від 25 до 35 років. Крім того, чим вищий рівень освіти, тим відсоток скоєння злочинів нижчий. Стосовно сімейного стану то одружені особи вчиняли злочини в 15% випадків;  неодружені – 85%. Серед злочинів також становлять особи без постійного місця роботи; 9% - учні та студенти; 52% - працюючі [4]. 

Крім того, у типології особистості злочинців слід розрізняти три градації: загальний тип злочинця, особистість злочинця певної категорії, особистість злочинця певного виду [5].

Важливим є врахування суб’єктивного критерію, тобто мотивів вчинення злочину. Також психічна форма поведінкової активності людини - вольова поведінка (афект, сп’яніння хвороба, втома) [2, с. 86]. Крім того, важливу роль відіграє ситуація, в якій опиняється особа. Вона може бути сприятливою для вчинення злочину -  криміногенною, або несприятливою – некриміногенною. Саме криміногенна ситуація, нарешті, викликає остаточну рішучість вчинити злочин [1, c. 111].

Отже, поведінка людини і її взаємини з оточуючими залежить як від зовнішніх (спадковість та обставини), так і від внутрішніх чинників, що впливають на особистість. Це означає, що злочинцем не народжуються. Тобто в процесі свого формування, залежно від умов життя і виховання, людина набуває як позитивних якостей, так і негативних. Останні можуть не проявитися в якості злочину протягом її життя. Таким чином вважати людину злочинцем чи її особистість злочинною можна тільки після здійснення нею злочинного діяння.

Література:

1. Голіна В.В., Головкін Б.М. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник. – Х.: Право, 2014. – 513 c.

2. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн./ А.П. Закалюк. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – кн.. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих злочинів. – 2007. – 712 с.

3. Єнікеєв М.І. Основи загальної та юридичної психології. – М., 1999. – 624 c. 

4. Кримінологічна характеристика особистості. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrefs.com.ua/print:page,1,192323-Kriminologicheskaya-harakteristika-lichnosti.html

5. Особа злочинця: Поняття і структура особистості злочинця.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stud.com.ua/34470/pravo/osoba_zlochintsya.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота