ЗАХИСТ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЗАХИСТ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД

27.11.2017 18:27

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Співак Ірина Вікторівна, старший викладач кафедри господарського та адміністративного права, Факультет соціології і права, Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”


Права людини  є універсальними та невід’ємними правами людини висловлюватись, діяти, зростати, вчитись і жити відповідно до свого світосприйняття[1]. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними [2].

Ефективний і досконалий механізм реалізації та захисту прав і основних свобод людини є ознакою правової держави. Особа, права якої порушуються, має право щодо їх захисту в суді, адже ще юристами Древнього Риму було проголошено: “Мати позов – означає мати право”. Згідно із прийнятою у 1215р. Великою хартією вольностей жодна вільна людина не могла бути позбавлена життя, свободи, власності “інакше як за постановою суду”.

Право на судовий захист є конституційним з огляду на те,що особа, права якої порушуються, має право щодо їх захисту в суді, в т.ч. ( відповідно до ст. 55 Конституції України ) в міжнародній судовій установі – Європейському суді з прав людини ( далі – Європейський суд, Суд ), уповноваженому розглядати заяви відповідно до ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про захист прав і основних людини ( далі – Конвенції ).

На жаль, за кількістю поданих до Європейського суду заяв Україна входить до першої “почесної п’ятірки” з поміж інших держав. Значну частину звернень громадян України до Європейського суду становлять звернення щодо порушення Україною “права на справедливий суд”.

Згідно з ч.1 ст. 6 Конвенції “Право на справедливий судовий розгляд” кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону[3].

Європейський суд вказав на виняткову роль справедливого судового розгляду в демократичному суспільстві ( De Cubber v. Belgium A86 (1984)), зазначивши, що ст. 6 застосовується не тільки до кримінального судочинства, а й відносно інших процедур (принцип автономності).

“Застосування ст. 6 Конвенції є можливим за наявності трьох умов: реальна і обґрунтована спроба оскаржити певні “права” чи “обов’язки” , стосовно яких є тверде переконання щодо їх визнання національним законодавством; при вирішенні спору повинні бути прямо визначені ці права і обов’язки, що мають цивільний характер( Skaerby v. Sweden A 180 (1990)).

Однією з основних складових в системі справедливого судочинства є “доступ до процедури” з необхідними атрибутами судової формами контролю: держава не може обмежити або скасувати судовий контроль у певних сферах (Golder v. UK A18 (1975)). Мають бути усунені  надмірні правові чи практичні перешкоди стосовно розгляду справи в суді: ускладені чи формалізовані процедури прийняття та розгляду позовних заяв; високі ставки судового мита; недоступність адвокатської допомоги тощо.

Європейський суд використовує також поняття ‘незалежний і неупереджений суд”, “об’єктивна справедливість” та “рівність сторін”, що значно розширює можливість застосування ст. 6 Конвенції. 

Поняття “незалежний суд” охоплює основні аспекти: незалежність від виконавчої влади (Ringeisen v. Austria A 16 (1971)), законодавчої влади (Crociani v. Itali (1981)) і від сторін ( у справі Pescador Valero v. Spain 2003, коли суддя працював за сумісництвом асистентом кафедри університету, що був стороною у цивільній справі).

Щодо “безсторонності”, то суд має відповідати таким вимогам: по-перше, бути суб’єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості в результаті розгляду справи; по-друге, бути об’єктивно безстроннім – суд повинен унеможливити будь-який обґрунтований сумнів стосовно його безсторонності ( Findly v. UK (1997)).

Право на справедливий судовий розгляд включає в себе, зокрема, принцип рівності сторін, який означає, що жодна із сторін ( стосовно як кримінальних, так і цивільних справ) при наданні доказів та міркувань не може перебувати в більш невигідному становищі порівняно з іншою (Kaufman v. Belgium  (1986)).

Для “справедливого судового розгляду” важливим є також “змагальність” судового процесу, що означає можливість для сторін ( як в кримінальній справі, так і в цивільній) одержати інформацію про всі надані докази  та зафіксовані зауваження і мати можливість їх коментувати ( Ruiz – Mateos v. Spain A 262 (1993)), це ж стосується і виклику сторонами ключових свідків.

Ще однією з необхідних умов для визнання судового розгляду “справедливим” є його “обґрунтованість”. Якщо конкретне питання судового розгляду відіграє вирішальну роль у висновках по справі, суд повинен відобразити його при постановленні свого рішення (Ruiz Tokija v. Spain A 303 (1994)).

Великою проблемою, пов’язаною із судочинством як в Україні, так і в європейських країнах, є значні строки розгляду справ. Право на судовий розгляд протягом “розумного строку” стосується як кримінальних, так і цивільних справ. Завдяки цьому принципу має досягатись ефективність правосуддя . Позиція Європейського суду є такою, що право на справедливий судовий розгляд (гарантований ст. 6(1) Конвенції) повинно тлумитись у сенсі Преамбули до Конвенції, згідно з якою одним з основоположних аспектів верховенства закону є принцип правової визначеності. Цей принцип є важливим з огляду на те, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового для виконання судового рішення  ( лише з метою повторного слухання). Відхід від цього принципу є виправданим лише за обставин невизначеності, що є істотними (Ustimenko v. Ukraine (2015)).

Надмірна тривалість судового процесу, що пов’язана з виконанням судових рішень, є також порушення “розумного строку’. Свідченням того, що ця проблема прийшла із глибини віків є зазначене в “Ордонансі про суддів” положення щодо зобов’язання суддів забезпечувати виконання закону і прав всім підданим, незалежно від особи[4]. 

Показовою, з огляду на це, є справа Ромашова проти України, у зв’язку із заявою пенсіонера щодо порушення державою Україна його права на справедливий судовий розгляд (ст.6(1)) та права на ефективний судовий захист ( ст. 13 Конвенції). Заявник звернувся до Європейського суду через надмірну тривалість процедури,  пославшись на те, що рішення щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі  не виконувалось з 1998 року по 2003 рік. У справі Ромашова Європейський суд не вбачав підстав для виправдання затримок у виплаті заробітної плати ( навіть відсутність коштів). В цій справі  зазначалось, що “право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має оюов’язкову силу, не виконувалось на шкоду однієї з сторін ( Romashov v. Ukraine (2004)). Тлумачення ст. 6 Конвенції як положення, що гарантує право на звернення до суду та належне проведення судового розгляду, є несумісним із принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов’язались поважати, ратифіковуючи Конвенцію про захист прав і основних свобод людини.

Виконання судового рішення, постановленого будь-яким судом, повинно розглядатись як невід’ємна частина “судового процесу” в сенсі ст. 6 Конвенції (Lipisvitska v. Ukraine (2011)).

Відповідно до Концепції вдосконалення судівництва судовий розгляд повинен здійснюватись на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності, гласності, відкритості та обов’язковості вионання судових рішень[5].

Виконання судового рішення ( виконавче провадження є завершальною стадією цивільного судочинства) , як наголошує С.О. Якимчук, є етапом, без проходження якого сам факт прийняття рішення втрачає сенс[6].

Література:

1. Кофи Аннан. Выступление в Комиссии ООН по правам человека// Проблемы вмешательства. Выступление Генерального секретаря Организации объединенных Наций. ООН, 1999. – с. 20-21.

2. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на  18 серпня 2011 р.: ( Офіційний текст ).- К.: Паливода А.В., 2011. – 56 с.

3. Огляд практики Європейського суду з прав людини: Норми  та стандарти Конвенції про захист прав і основних свобод людини/ Міністерство юстиції. – Київ: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – 64 с.

4. Ордонанс про суддів від 1346р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.osh.ru/pedi/history/jusice/Europa/sudij/ - 1345/ shtml 75

5. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361/2006/page.

6. Якимчук С.О. Виконання судових рішень у цивільних справах як стадія судового розгляду/С.О. Якимчук//Університетські наукові записки. – 2009. - № 4 (32). – с.81-84.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота