ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ЖІНОК - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ЖІНОК

29.11.2017 21:26

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Теліус Анастасія Володимирівна, студентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Гарантії гендерної рівності та заборона дискримінації закріплено у статтях 21, 43 Конституції України [1] та у статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [2]. Однак в Україні гостро стоїть питання додержання цих норм. Дискримінація жінок наявна у відносинах працевлаштування, оплати праці та охороні материнства. Причинами цього є насамперед сталі переконання про роль жінки та розподіл обов’язків у суспільстві, недоліки законодавства про працю і ігнорування норм щодо гендерної рівності роботодавцями. 

З давніх часів роль жінки в суспільстві полягала у веденні домашнього господарства та материнстві. З розвитком цивілізації ситуація дещо змінилась, адже жінки з кожним роком отримують ще більше можливостей для професійної та особистісної самореалізації завдяки визнанню гендерної рівності у міжнародній спільноті. 

Іншою проблемою є саме недодержання роботодавцями чинного законодавства про працю. Основною метою власників підприємств є одержання максимального прибутку, а надання жінкам пільг та гарантій, передбачених законодавством, може дещо знизити прибутковість підприємства. Іншими словами, при працевлаштуванні роботодавці надають перевагу чоловікам, а не жінкам, для яких передбачені пільги та гарантії. У оголошеннях про наявні вакансії нерідко зустрічається вимога приналежності до певної статі. Таким чином власники підприємств, установ та організацій порушують чинне законодавство про працю. Кодекс законів про працю України закріплює заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, зниження їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Законодавець покладає на власника або уповноваженого ним органу обов’язок повідомляння таким жінкам причини відмови у письмовій формі, котрі може бути оскаржено у судовому порядку [3]. На практиці ця норма досить часто порушується. У свою чергу, жінки, яким відмовлено у працевлаштуванні без належного обґрунтування не звертаються зі скаргами до суду через необізнаність або через небажання захищати свої права та інтереси, бо у судовому порядку дуже складно довести необґрунтованість відмови у прийнятті на роботу.

Захищеність жінок від дискримінації має знайти своє відображення в трудовому законодавстві та повинна бути втілена на практиці. Так у чинному законодавстві встановлено перелік робіт, на яких забороняється застосування праці жінок, обмеження праці жінок на роботах у нічний час, заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження, обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження, переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною, відпустки жінкам, які усиновили дітей, перерви для годування дитини, надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної допомоги [3]. 

Чинне законодавство про працю України відповідає міжнародним стандартам у сфері охорони праці жінок, але постає проблема саме його ефективності. Для вирішення цієї проблеми необхідно провадити політику гендерної рівності серед населення, подолати застарілі уявлення у суспільства з приводу ролі жінок, удосконалювати законодавство та знайти нові шляхи контролю за його додержанням. 

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - с. 141. (редакція від 30.09.2016).

2. Конвенція Про захист прав людини і основоположних свобод № 475/97-ВР від 17.07.97 // Офіційний вісник України – 1998. -№ 13. - с. 270.

3. Кодекс законів про працю України: закон України від 10 грудня 1971 року № 322-VІІІ // Відомості Верховної ради УРСР. – 1971.,– дод. до № 50. – Ст. 375.

____________________

Науковий керівник: Вєннікова Вікторія Вікторовна, асистент кафедри трудового права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота