ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ БРЕНДИНГУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ БРЕНДИНГУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

29.11.2017 22:34

[Секція 3. Маркетинг]

Автор: Павлова Ірина Олександрівна, здобувач, Одеська національна академія харчових технологій


Брендинг сільських територій як інструмент територіального маркетингу має стратегічне значення щодо позиціювання територій як об’єкта суспільних інтересів та певної цінності. Це позиціювання ґрунтується на формуванні у суспільній свідомості позитивних уявлень про сільські території як сукупності привабливих місць, наділених відповідними економічними та соціокультурними характеристиками. 

Цей процес пов'язаний з проектуванням ідентичності бренду території. Територіальна ідентичність визначається як «сприйняття індивідом себе представником певної «уявної спільноти», яка ґрунтується на єдності території проживання, історії та традицій, соціокультурного досвіду, ціннісних орієнтацій та способу життя» [1, с. 108].

У життєвому циклі бренду сільських територій територіальну ідентичність слід віднести до його нульової стадії. Структура ідентичності включає емоційний (афективний), пізнавальний (когнітивний) та поведінковий рівні [2, с. 8–9].

Маркетологи відмічають чотири групи факторів, які впливають на відмінність ідентичності бренду території від товарних та корпоративних брендів: географічне положення та місія території; природно-ресурсний потенціал території; соціокультурні та етнічні особливості території; поточна візуальна політика та символіка території [3].

З огляду на перелічені характеристики є усі підстави класифікувати ідентичність сільських територій як технологію брендингу цих природних та соціально-просторових утворень.

За особливостями природно-географічних передумов та сформованими туристичними брендами, сільські території Українського Причорномор’я відносяться до Приморського макрорегіону, що має вихід до узбережжя Чорного (Одеська, Миколаївська області) та Азовського (Херсонська область) морів. Проте, незважаючи на те, що ці території туристичного та оздоровчо-рекреаційного призначення характеризуються великою протяжністю, вони все ж таки охоплюють дуже вузьку прибережну смугу [4, с. 68]. Тобто сільські території базового рівня, що входять до адміністративних районів, які мають вихід до морського узбережжя, навіть на незначному віддалені від прибережної смуги, втрачають туристичну та курортно-оздоровчу привабливість. А це означає, що більшість сільських територій Українського Причорномор’я потребують переосмислення їх іміджу та розробки нових або оновлення існуючих брендів.

В деяких літературних джерелах [5, с. 18–19] поняття «приморські регіони України» тлумачиться як адміністративно-територіальні одиниці, які безпосередньо або опосередковано (через акваторії лиманів) прилягають до узбережжя Чорного та Азовського морів (Автономна Республіка Крим, м. Севастополь, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька області) з їх відповідними мікрорегіонами, розташованими від моря щонайменше на 50–60 км. В цих приморських районах та містах обласного значення проживає 38,4% населення цих регіонів та 11 % населення України. 

У Європейському Союзі моря розглядаються як ключова умова стабільного розвитку: у 50-кіломітровій береговій смузі проживає 50% населення, а 40% ВВП дає економічна діяльність, пов’язана з морем та узбережжям, довжина якого становить понад 70 тис. км [6].

Як і в ЄС, у Україні перспективи Приморського регіону пов’язаються з різними напрямами використання морського потенціалу. Відповідно й стратегія розвитку сільських територій Українського Причорномор’я визначається в рамках тих ж самих перспектив. До стратегічних пріоритетів розвитку сільських територій віднесено: створення комфортних умов для проживання сільського населення; формування сприятливого середовища для розвитку підприємництва; забезпечення сталого розвитку та підвищення рівня енергетичної незалежності сільських територій; розвиток людського капіталу; диверсифікація економіки сільських територій. На наш погляд, в розвитку сільських територій Українського Причорномор’я доцільно більше уваги приділити формуванню їх бренду як агропродовольчих територій.

Література:

1. Коржов Г. Територіальні ідентичності: концептуальні інтерпретації в сучасній зарубіжній соціологічній думці / Г. Коржов // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2010. – №1. – С. 107–124.

2. Котенко Я. Локальна ідентичність як умова розвитку об’єднаних територіальних громад (навчальний модуль) / Я. Котенко. – К.: ІКЦ «Легальний статус», 2016. – 44 с.

3. Мещеряков Т.В. Бренд территории как символический капитал [Электронный ресурс] / Т.В. Мещеряков. – Режим доступа: http://creafiveconomy.ru/lib/3735.

4. Голод А. Безпека регіональних туристичних систем: теорія, методологія та проблеми гарантування: монографія / А. Голод. – Львів: ЛДУФК, 2017. – 340 с.

5. Механізми формування регіональних пріоритетів розвитку. – К.: НІСД, 2013. – 88 с. 

6. GREEN PAPER Towards a future Maritime Policy for the Union: A European vision for the oceans and seas [Electronic resource]. – Access mode: http://eurlex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:5206DC0275(02): EN:NOT.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота