КОДИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ: ОСНОВНІ ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

КОДИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ: ОСНОВНІ ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ

30.11.2017 11:32

[Секція 8. Інтелектуальна власність та його захист. Інформаційне право]

Автор: Романович Ірина Ігорівна, студентка, Навчально-науковий Юридичний інститут, Національний авіаційний університет, м. Київ, Україна


На сьогоднішній день в Україні наявна низка нормативно-правових актів у сфері регулювання, захисту та розвитку вітчизняного інформаційного простору. Численні зарубіжні експертизи, зокрема з боку представників ОБСЄ, неодноразово підтверджували відповідність українського інформаційного законодавства європейським нормам. Таким чином, можна говорити про те, що в нашій країні вже створюються основи такої галузі як інформаційне право. Проте законодавча та нормативно-правова база у цій сфері залишається несистемною та невпорядкованою. Окрім того, частина інформаційних відносин регулюється підзаконними, а подекуди й відомчими нормативними актами. Тому проблема систематизації, а саме кодифікації українського інформаційного законодавства є актуальною і потребує вирішення шляхом створення єдиного Інформаційного кодексу України. 

В сучасних умовах у правовому регулюванні інформаційних відносин в Україні існує низка організаційних, нормативних, процесуальних та інших питань, які потребують комплексного опрацювання й актуалізують проблему кодифікації та подальшого розвитку нормативно-правової бази в інформаційній сфері [1], зокрема:

– більшість норм, що регулюють інформаційні відносини розміщені у різних галузях законодавства, зокрема в адміністративному, кримінальному, цивільному тощо;

– закони та підзаконні акти, що регулюють відносини в інформаційній сфері, приймалися протягом багатьох років без узгодження понятійного апарату і оперують термінами, які є не достатньо конкретними та можуть трактуватися по-різному;

– відсутнє спеціальне законодавче регулювання діяльності, пов’язаної з використанням Інтернету та інших телекомунікаційних систем і надання відповідних послуг;

– в умовах розвитку інформаційного суспільства зростає загроза інформаційній безпеці людини, держави і всієї міжнародної спільноти, зокрема поширюються інформаційно-психологічне насилля, інформаційний тероризм та злочинність з використанням сучасних інформаційних технологій.

Варто зауважити, що в Україні щодо систематизації законодавства вже склалися певні успішні національні традиції, дієвість яких перевірена часом. Ідея кодифікації правових норм у сфері інформаційних відносин визначена і науково обґрунтована в дослідженнях вітчизняних науковців, має відповідні теоретичні напрацювання [2, с. 30]. 

Одним із питань є визначення назви майбутнього кодексу. Деякі науковці, як от B.C.Цимбалюк, В.Д.Гавловський, В.В.Гриценко та інші, вважають, що найдоцільнішою є назва «Кодекс України про інформацію», адже він зможе об’єднати в одному законодавчому акті велику групу суспільних відносин, об’єктом яких є інформація. Водночас В. А. Ліпкан та В. А. Залізняк пропонують назву «Інформаційний кодекс» та власний варіант його структури. На думку вчених, кодекс повинен складатися з Преамбули, Прикінцевих положень та з трьох частин: Загальної, Особливої та Спеціальної. Загальна частина охоплює 6 розділів, що розподіляються на відповідні глави. [3, с.287]. Основними функціями кодексу повинні стати такі:

1) регулятивна  — визначення зобов'язань, прав та обов'язків суб'єктів;

2) нормативна — визначення норм, правил поведінки суб'єктів інформаційних відносин;

3) охоронна — визначення гарантій та меж правомірної поведінки, за якими діяння утворюють правопорушення (делікти), та відповідальності за них відповідно до норм цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;

4) інтегративна — системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні, тобто Кодекс повинен стати сполучною ланкою між провідними традиційними галузями права щодо застосування їхніх методів у сфері інформаційних відносин;

5) комунікативна — зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є або необхідність в яких може виникнути, що системоутворюють різні міжгалузеві інститути права. 

Серед провідних завдань Кодексу можна виділити наступні:

– визначення консенсусу (згоди) в суспільних відносинах, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин;

– забезпечення інформаційного суверенітету та незалежності України у міжнародних відносинах;

– забезпечення інформаційної безпеки громадян, окремих спільнот, суспільства та держави як складових національної безпеки України;

– визначення правомірної поведінки учасників інформаційних відносин в Україні;

– захист інформації від несанкціонованого доступу, правопорушень (знищення, модифікації, перекручення) тощо [4, с. 265].

Отже, безпосередньо формування інформаційного законодавства в Україні потребує вдосконалення цієї сфери через теоретичне розроблення систематизаційних засад.  Під час здійснення заходів систематизації шляхом кодифікації варто враховувати не лише складний і специфічний характер інформаційних відносин, а й той факт, що становлення інформаційного права як самостійної галузі ще не повністю завершено. 

Література:

1. Розробка проекту Концепції кодифікації інформаційного законодавства України // Інформація і право. – 2012. – №1(4) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ippi.org.ua/vid-redaktsiinoi-kolegii-rozrobka-proektu-kontseptsii-kodifikatsii-informatsiinogo-zakonodavstva-ukr.

2. Артеменко О. О. Інформація як спосіб забезпечення екологічного захисту громадян / О. Артеменко, О. Яра // Підпр-во, госп-во і право: наук.-практ. госп.-прав. журн. – 2010. – №10. – С. 29-31  

3. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [Монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / За заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.

4. Цимбалюк В. С. Основи інформаційного права України: навч. посіб. / B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника.  – К.: Знання, 2004. – 274 с.

_____________________

Науковий керівник: Гусар Ольга Анатоліївна, доцент кафедри конституційного і адміністративного права, кандидат юридичних наук, Національний авіаційний університет

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота