ІНСТИТУТ КАПЕЛАНСТВА В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ ДУХОВНОЇ ОПІКИ ВОЇНІВ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ІНСТИТУТ КАПЕЛАНСТВА В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ ДУХОВНОЇ ОПІКИ ВОЇНІВ УКРАЇНИ

22.12.2017 13:52

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Ващук Микола Миколайович, аспірант кафедри теорії та історії держави і права, Вищий навчальний заклад «Університет економіки та права «КРОК»


Відновлення незалежності України мало наслідком дуже складні процеси в економічній, правовій, культурній, воєнній, науковій та освітній сферах. Кризи, негаразди, обмежені успіхи зумовили природне підвищення рівня релігійності населення, посилення впливів релігійних структур на всі соціальні процеси в Україні. Дуже відчутним це явище стало в умовах неоголошеної «гібридної» війни на Сході України та поширення консцієнтального нападу на всю її територію. Ці суспільні реалії активізують пошуки представників юридичної науки в розробленні релігійно-правової проблематики, що є необхідною передумовою формування виваженої правової політики у цій сфері, вдосконалення чинних законів та впровадження оптимальної моделі відносин держави і церкви. Розгляд цих проблем становить науковий інтерес у зв’язку з запровадженням на офіційному рівні інституту капеланства в Україні. 

Безперечно, наша держава багата і своєю славною культурно-історичною традицією духовної опіки воєнослужбовців, тому її вивчення, на нашу думку, надасть можливість глибше розібратися у тому, яка була їхня місія і яку допомогу надавали військові капелани українським воїнам у різні часи. В теоретичній площині проблеми співвідношення права й релігії намагаються розв’язати Д. Вовк, О. Манілич, Ю. Пайда. Вітчизняні правознавці Г. Друзенко, В. Піддубна розглядають інституціональні вияви державно-церковних відносин у контексті юриспруденції тощо. Питання душпастирського служіння в Арміях УНР, УПА досліджували А. Боляновський, Р. Коханчук, Ю. Решетніков, С. Здіорук, С. Ярмусь, В. Яремчик та інші. Оскільки особливості становлення військового капеланства досліджують переважно релігієзнавці, меншою мірою політологи, історико-правові аспекти цієї проблеми залишаються малодослідженими. Ці питання зростають в своїй актуальності в умовах ворожих впливів, коли ми всі прагнемо перемоги і розшукуємо для цього ефективні засоби. 

Специфіка і обсяг тез не дають змоги деталізувати новітні наукові відкриття про закони роботи мозку людини і найглибші витоки уявлень про Бога і Душу. Однак, ми не можемо пройти повз цикл праць учасників наукової групи українського філософа К.Корсака, який на основі ідеї «нооісторії» як сукупності точних датувань і вимірів археологічного матеріалу довів факт дуже тривалого існування Великого Трипілля (ВТ), започаткування мов і культури індоєвропейського світу з його теренів ([3; 4] та ін.), включаючи розвій групи монотеїстичних релігій після зумовленого природними катаклізмами розпаду ВТ у середині ІІ тис. до н.е. Ми переконані – ці знання необхідні для духовної стійкості українців. 

Нам усе ще невідомий точний час, від якого беруть свій початок культурно-історичні традиції духовної опіки воєнослужбовців в Україні. Однак історичні факти, розкриті хроністами, доводять, що вже у війську князя Святослава (938 – 972) були християни, які разом з пресвітерами зазнали мученицької смерті після поразки українського війська в поході на Балкани проти Візантії. Також, згідно з історичними джерелами, у 1111 році під час одного з походів князя Володимира Мономаха на половців попереду війська їхали духівники, які в своїх тропарях та кондаках прославляли Чесного Хреста та Пресвяту Богородицю.

У період козацтва при куренях Запорізької Січі постійно перебували священики, які завжди супроводжували наше козацтво у сухопутних походах. Згодом, там, де розташовувалась Січ, будувався храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці – покровительки Запорізького війська.

В історії України не тільки козацький період позначався тісною співпрацею козацького війська з церквою. Історичні факти свідчать про існування цілої системи духовної опіки козаків, яку провадило як військове духовенство, так і монахи „козацьких” монастирів – Самарського та Межигірського. Вимоги до січових священників були принциповими та простими водночас: тверезість, володіння українською мовою, знання Святого Письма та присяга на вірність Запорізькому Кошові. Священик отримував парафію лише отримавши відповідне рішення патрона січових церков і наступної висвяти Київським митрополитом та отримання від нього архіпастирської грамоти. Залишеним на рік січовим священикам було надано під опіку рівну кількість куренів, які утворювали фактично парафію, у якій вони проводили сповідання, причащання, відспівування парафіян.

Занепад козацької держави та остаточне підпорядкування України Російській імперії позначилися і на функціонуванні душпастирської опіки воїнів, яка почала відбуватись за порядками тогочасної Росії. Зовсім іншими були умови для духовності українців на теренах Європи. Рік “весни народів” (1848) в Австро-Угорській імперії дав можливість розпочати змагання за покращення своєї долі й задоволення своїх прав та свобод. Перші посади військових капеланів в українських збройних формуваннях датуються 1848 р. 

Згодом в австрійській цісарській армії було чітко визначено кількість діючих (активних) та капеланів-резервістів. Це ж положення поширювалось і на українських капеланів – греко-католиків, які називались „фельдкуратами”, носили військову форму з хрестом, проте без старшинських (офіцерських) відзнак. Були вони при цьому в ранзі капітана, або майора (декани). 

Відновлення української держави та армії на початку XX століття дозволили відродити й національне військове духовенство. Зокрема, за ініціативою Симона Петлюри було запроваджено службу українських капеланів. В армії Української Народної Республіки відповідно до штатних посад передбачалось 44 польових священики: кожен двокурінний піший полк та трьохсотенний кінно-козачий полк повинен був забезпечуватися панотцем. У 1920 році було сформовано Головну Управу військового духовенства. Як засвідчують історичні документи, протопресвітером військ УНР було призначено о. Павла Пащевського.

При гетьмані Скоропадському українські Збройні Сили збільшилися, а разом долучилось і число українських військових духівників. У часи Директорії практично кожна військова частина прагнула мати свого священика-капелана. За браком білого духовенства (його становили священики, які не давали чернечої обітниці і проводили службу у своїх парафіях) доводилося залучати до українського війська ієромонахів з православних монастирів Поділля. Головним капеланом, протопресвітером Армії УНР був тоді о. Антоній Матеюк, пізніше замучений денікінцями в містечку Жмеринка у листопаді 1919 р.

Українські капелани проводили велику виховну роботу, скріплюючи духовність воїнів. Виходячи із назрілої необхідності і вимог часу, в 1920 р. було сформовано Головну Управу військового духовенства на чолі з о. Пащевським, яка керувала військовим духовенством, надавала всебічну допомогу у виконанні їх обов’язків.

В Українській Галицькій Армії також функціонувала служба капеланів. Головним капеланом УГА в грудні 1919 р. став о. Василь Лаба. Окрему сторінку до історії Збройних Сил України вписали польові капелани Галицької Армії, щирою молитвою скріплюючи дух та додаючи життєвих сил всьому галицькому воїнству. 

Продовжуючи давню культурно-історичну традицію духовної опіки воєнослужбовців в Україні в період ІІ Світової війни, українські збройні формування також мали у своїх рядах капеланів. Українська Повстанська Армія для духовної опіки своїх воїнів користувалась послугами свідомих парафіяльних священиків тих місцевостей, де зосереджувались їх підрозділи. У рідкісні моменти перепочинку від боїв воїни мали насичені духовно та фізично дні. Кожен з них обов’язково розпочинався загальними зборами з молитвою. На великі свята всі підрозділи, по можливості, відбували храмове богослужіння або польові відправи. На урочистостях і в сумні хвилини з воїнами УПА перебували українські душпастирі. Українське капеланство залишалось духовною підтримкою повстанцям і в період боротьби із радянськими окупантами в 2-й половині 1940-х років.

На підрадянській території Російській православній церкві тимчасово (на період війни) була надана обмежена можливість „допомагати армії”. Після війни церква була усунута від будь-яких контактів з військом.

Відродження військово-християнського руху в сучасній Україні почалось в 1994 році, коли 12 травня у Львові на науково-практичному симпозіумі „Духовно-гуманітарні проблеми розбудови Збройних Сил України”, який проводив Національний інститут стратегічних досліджень спільно з Інститутом історії релігії була започаткована в якості консультативного органу Міжцерковна рада з питань душпастирської роботи в збройних формуваннях України. Відбулась спроба учасників представників УАПЦ, УГКЦ, УПЦ-КП, УПЦ та релігійної спільноти Церкви Адвентистів сьомого дня в присутності представників Міністерства оборони України створити постійний консультативний орган різних конфесій у справах душпастирства в Збройних Силах України. 

Анексія Криму та створення під патронатом Росії сепаратистсько- терористичних ДНР та ЛНР стали початком Антитерористичної операції (АТО) Збройних сил України, на землю якої прийшли загарбники. Це дуже актуалізувало проблему душпастирства в армії та духовної опіки над іншими силовими структурами держави, зробивши її вирішення вектором функціонування громадянської релігії після Євромайдану. Саме вона стала промотором духовної підтримки воїнів, адже саме священники-волонтери різних конфесій, не чекаючи благословіння священноначалія, розпочали цю роботу на передовій АТО, в добровольчих батальйонах, де цього потребувала громада. Це стало об’єктом дослідження наших учених ([1; 2] та ін.).

З початку війни понад 700 священнослужителів та церковних активістів побували в зоні конфлікту. Серед них були священнослужителі-капелани, священнослужителі волонтери, та помічники-добровольці одних і других. Чіткої цифри участі представників всіх релігійних організацій в цьому «русі за капеланство», як вияві громадянської релігії, наразі немає. Безсумнівним є той факт, що «військові капелани вийшли далеко за межі служіння безпосередньо військовим на передовій або у частинах, полігонах. Вони стали тим мостом, який поєднав громади, наголошуючи на потребі допомоги захисникам. Саме вони сталі тими, хто чесно розповіли про війну та перебіг подій на передовій, ставши спікерами для багатьох медіа. Капелани стали тими, хто вивів релігійні організації на новий рівень соціальної залученості» [2, с. 24-25]. Тому можна з повною упевненістю сказати, що громадянська релігія в Україні є виявом «демократії прямої дії». Вона стоїть над конфесійними та етнічними перегородками, виконуючи націєконсолідуючу функцію, легітимує та сакралізує ті форми та інститути державної влади й політичні постаті, що сприяють зміцненню України на національних аксіологічних засадах та історично сформованих духовних принципах.

Література:

1. Владиченко Л. Досвід упровадження військового священства (капеланства) у збройних силах України / Л. Владиченко // Схід. – 2014. – № 1. – С. 180-185.

2. Калініченко Т., Коханчук Р. Бути поруч. Основи військового капеланства для військових та волонтерів. – К. : Київське Богоявленське Ставропігійне Братство, 2016. – 43 с.

3. Корсак К.В. Вступ у нооісторію і нова Українська національна ідея - ХХІ // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2017.  – Вип. 68. – С. 68-77 (URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpgvzdia_2017_68_8).

4. Корсак К.В., Корсак Ю.К. Нооісторія і ноонауки про можливість другого українського одуховлення світу // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2017.  – Вип. 69. – С. 112-119 (URL: http://vestnikzgia.com.ua/article/view/102113).

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота