ОХОРОНА ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ ПІД ЧАС НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ 1917-1921 РР. - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОХОРОНА ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ ПІД ЧАС НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ 1917-1921 РР.

26.01.2018 18:02

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Сергійчук Владислав Вікторович, аспірант кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ, Україна


УДК: 343.3

Інформація завжди відігравала значну роль у становленні політичного та економічного добробуту держави, особливо та інформація, що містить у собі відомості, які становлять державну таємницю.

Метою роботи є дослідження та аналіз історії охорони державної таємниці під час національно-визвольного руху в Україні, у період з 1917-1921 років.

Саме в цей час Україна стає суб’єктом міжнародних відносин, а отже бере участь у переговорах, укладає угоди, спрямовані на захист державності, територіальної цілісності. Відповідно виникає низка органів державної влади, які відповідали за ці сфери діяльності. Так, у проголошеному 16 липня 1917 року Центральною Радою II Універсалі йшлося про утворення Генерального Секретаріату – виконавчого органу влади, у складі якого діяло Генеральне секретарство з національних справ, що стало першим зовнішньополітичним відомством України. Українська Народна Республіка проголошена 7 листопада 2017 року III Універсалом Центральної Ради, розпочала налагодження контактів з іншими державами [1, с. 56].

Одним із прикладів налагодження відносин з іншими державами є Берестейський договір, який було підписано між Українською Народною Республікою і Четвірним союзом 29 січня (9 лютого) 1918 року, за яким майже вся Холмщина і більша частина Підляшшя повинні були увійти до складу Української Народної Республіки.

Окрім Берестейського договору, було підписано таємну угоду між Австро-Угорщиною і Українською Народною Республікою у справі Східної Галичини та Буковини. Згідно з нею, в обмін на поставки українського продовольства австро-угорський уряд зобов’язувався не пізніше 31 листопада 1918 року здійснити поділ Галичини на українську і польську частини, та об’єднавши першу з Буковиною, створити один суцільний коронний край [2, с. 319].

Тобто, ще в ті часи керівництво Української Народної Республіки розуміло значимість таємних домовленостей та таємної інформації, і сприймало це як ефективний спосіб розвитку власної держави.

Варто зазначити, що не лише український народ під час національно-визвольного руху з метою утвердження власної держави захищав відомості, що становили державну таємницю, а і більшовики, перед якими постала низка викликів, зумовлених як зовнішніми загрозами так і внутрішньою опозицією, а тому виникла необхідність створення органів державної безпеки, які б усували навіть потенційну небезпеку в межах держави і займалися збереженням секретної інформації. У листопаді 1919 року прийняте «Положення про революційні трибунали», яке встановлювало відповідальність за «розголошення секретних відомостей і документів» [3, с. 103].

На закінчення національно-визвольного руху припадає створення 5 травня 1921 року 8 спецвідділу при Всеросійській надзвичайній комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем, даний відділ координував заходи із захисту державної таємниці [4].

Отже, даним дослідженням виділено окремий етап розвитку охорони державної таємниці на території України, враховуючи конкретний історичний період, а саме національно-визвольний рух на території України 1917-1921 років. Було проаналізовано роботу Української Центральної Ради, яка була не тільки головним організатором національно-визвольного руху, а також ініціатором таємних домовленостей, угод, що були покликані створити необхідні умови для забезпечення автономії України та утвердження української державності в період революції, вказаний орган почав формувати перші зародки органів, які працювали із відомостями, що становили державну таємницю.




Список використаних джерел:

1. Грищенко І. В. Етапи становлення правового регулювання державної таємниці в Україні / Грищенко І.В. // Інформаційна безпека людини, суспільства. – 2015. – С. 54-62.

2. Берестейський мир. З нагоди 10-х роковин 9.ІІ.1918 – 9.ІІ.1928. Спомини та матеріали. – Львів; К.: Червона калина. – 1928. – С. 320.

3. Шамсутдінов О.В. Розголошення державної таємниці як держаний злочин у вітчизняному дореволюційному законодавстві / Шамсутдінов О.В. // Збірник наукових праць НА СБ України. – 2000. – Вип. 2. – С. 100–105.

4. Чертопруд С. Зарождение и становление системы защиты государственной тайны [Електронний ресурс] / Чертопруд С. – Режим доступу до ресурсу: http://www.agentura.ru/press/cenzura/secret -ussr/.

_________________________

Науковий керівник: Соловйова Аліна Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, ВНЗ «Національна академія управління»



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота