ПРАВОВА ПРИРОДА КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ В ЗАРУБІЖНІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ ДУМЦІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВА ПРИРОДА КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ В ЗАРУБІЖНІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ ДУМЦІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

27.02.2018 17:29

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Цигановська Вікторія Віталіївна, студентка, ВНЗ «Інститут післядипломної освіти Київський національний університет імені Тараса Шевченка»

Дослідження поняття колективного договору, його правової природи і особливостей укладення розпочалися на початку ХХ століття. В період з 1900 по 1918 роки сформувалися основні уявлення про колективний договір як про правове явище, що отримало розвиток в працях багатьох вчених-дослідників різних країн світу. 

Першими публікувалися роботи німецьких вчених (Ф. Лотмар, 1900 р., Г. Зінцгеймер 1902-1907 рр.), згодом до проблем застосування колективного договору зверталися такі вчені, як Б. Рено у монографії «Колективний договір», Л. Дюгі, який відстоював принцип соціальної солідарності [1, c.233], Г. Єллінек (1908–1911 рр.), І. А. Трахтенберг (1917 р.) [2], російські вчені Л. С. Таль [4] та І. С. Войтинський [3] зі статтями й доповідями на цю тему. 

Однак, різні вчені по-різному бачили його правову природу. Досить проблематичним було визначення і віднесення його до певного виду договорів, адже трудове право як галузь ще тільки зароджувалось. Більшість правників відносила його до цивільно-правових угод. Крім того, колективний договір вважали робочим (трудовим) договором, укладеним групою осіб (груповим). Були спроби визначити його правову природу через проведення аналогій з мировою угодою. Існувала точка зору, що колективний договір — це угода про коаліцію роботодавців із працюючими з метою автономного регулювання їх тимчасових відносин. Французькі юристи вбачали в ньому риси угоди на користь третіх осіб [4, c.12-16].

Спеціальне дослідження провів у 1900 році Філіп Лотмар, і запропонував розглядати колективний договір як такий, що не встановлює трудових відносин, а лише визначає зміст тих робочих договорів, які будуть укладатися в майбутньому. Тобто, на думку Ф. Лотмара, колективний і трудовий договір доповнюють одне одного, а не заміняють [5, c. 285–298]. 

Заслугою німецького вченого є й те, що він вперше ясно висловився відносно того, що колективний (тарифний) договір - справжня двостороння юридична угода, і її умови не можуть погіршувати становище працівника порівняно з умовами трудового договору, а на тих працівників, які не брали участі в підписанні колективного договору – його положення повинні поширюватись так само як і на інших працівників. Заклик Ф. Лотмара не відокремлювати працю від людської особистості і необхідності ставити останню в основу будь-яких відносин зустрів розуміння у сучасних юристів. Тому саме Ф. Лотмара вчені вважають засновником науки трудового права як особливої галузі юриспруденції [6]. 

Німецький учений Г. Єллінек у колективних договорах вбачав приклад зародження нових форм участі суспільних сил у законодавстві, тобто саморегулювання в цивільному суспільстві [7, c.35]. Цю думку поділяє й Л. Дюгі, який стверджував, що колективний договір — абсолютно нова й зовсім чужа традиційним рамкам цивільного права юридична категорія. Ця угода встановлює тривалі відносини між двома соціальними групами, закріплює законодавчий порядок, згідно з яким мають укладатися індивідуальні договори між членами цих груп [8, c. 75–76].

Справжнім «батьком німецького трудового права» [9], та й західного трудового права взагалі, більшість фахівців вважають Гюго Зінцгеймера. До числа класичних можна віднести його працю «Корпоративний договір про трудові норми» в 2-х томах (1902-1907 рр.). Зінцгеймер виступав послідовним прихильником політичних і громадянських свобод, гідності особистості [10]. Примітно, що Г. Зінцгеймер, як і згодом А. Гюк, вважали, що колективний договір краще іменувати «Договір про трудові норми», до якого входили і норми про час відпочинку [11, c. 31-33]. 

Г. Зінцгеймер як один із засновників руху «вільного права», соціальне право трактував як «наполовину публічне і наполовину приватне», що породжує третій вид права, головною характеристикою якого є тісне переплетення норм приватного і публічного прав. Він виявився одним з перших, хто ще на початку ХХ століття на концептуальному рівні проголосив головним завданням трудового права пошук і фіксацію компромісу між інтересами працівників і роботодавців. Але при цьому повинні дотримуватися гарантії працівників, в тому числі максимальна тривалість робочого дня і мінімальна заробітна плата, а їх положення повинно поступово поліпшуватися. 

Вчений був прихильником надання колективному (тарифному) договору значення нормативного правового акта і перенесення на колективно-договірний локальний рівень основного центру регулювання трудових відносин. Зінцгеймер на початку 1930-х рр. почав розробляти концепцію соціальної антропології, згідно з якою в центрі трудового права повинна бути людина, її особистість [12]. Йому належить одна з найбільш відомих на заході трактувань соціального права. 

Взагалі вчення німецьких дослідників дуже вплинуло на правову думку вітчизняних науковців тієї історичної доби. На думку вченого Л. С. Таля, колективні договори для вчених того часу мали в основному теоретичний інтерес, адже для їх розвитку необхідна значна роль профспілок і практика вирішення трудових конфліктів, а в східній Європі початку ХХ століття ці умови, на жаль, ще не набули такого рівня розвитку як в західній [4, c. 4]. Так, Л. С. Таль спочатку розглядав колективний договір як інститут цивільного права і наполягав на його виключно договірній природі. Згодом, під впливом «концепції соціального права» О. Гірке, Таль визнавав колективний договір нормативною угодою, що має договірний характер [13, c. 37]. Він заперечував прирівнювання норм колективного договору до норм публічного права, а публічно-правовий характер колективних договорів визнавав за умови, що держава, шляхом прийняття відповідного нормативно-правового акту і державної реєстрації, надасть їм юридичної сили джерела права [13, c. 27-40].

З «договірної природи» тарифної угоди Л. С. Талем був зроблений досить важливий висновок, що не втратив своєї актуальності і в даний час, про можливість пред’явлення судового позову щодо виконання до порушників договору. Отже, за його визначенням, тарифним (колективним) договором є «... угода між групою або спілкою робочих та окремими роботодавцями або їх союзом, яка встановлює зміст майбутніх робочих договорів на випадок укладення таких цими роботодавцями і членами групи або спілки» [4, c.7].

Слідом за Л.С. Талем, І. С. Войтинський писав про вирішення проблеми недійсності умов індивідуальних робочих договорів, якщо вони погіршують становище працівника у порівнянні з умовами колективного договору; необхідність визнання юридичної сили за договорами між працівниками та підприємцями про передачу третейському суду спорів за приводом тарифних домовленостей [14, c. 44–73]. Войтинський наголошував, що колективний договір встановлює мінімум прав, гарантований робітникові. Підприємець вправі покращувати стан працівника на підприємстві, але ні в якому разі він не може його погіршувати [15, c. 14–16]. На відміну від Таля, І. С. Войтинський більше схилявся до французької концепції надання колективному договору нормативного характеру для його сторін. Колективний договір є лише попередньою угодою, яка визначає зміст тих договорів, які можуть бути у майбутньому укладені з окремим працівником [16, c. 30–39].

Підбиваючи підсумок викладеному, можемо зробити висновок, що дослідження колективного договору як нового правового явища завершився в основному до 1918 р. У результаті чого сформувались фундаментальні уявлення про суть колективного договору, його сторони, правове й соціально-економічне значення. Багато теоретичних аспектів вчення про колективний договір, що розроблені на початку XX століття, заслуговують на увагу і подальший розвиток у процесі створення сучасної концепції регулювання колективно-договірних відносин. 

Література:

1. М. Лендьєл. Дюгі Леон // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець, Ю. Шаповал та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. 

2. Трахтенберг И.А. Коллективный договор. – Харьков, 1918.

3. Войтинский И. С. Основные вопросы юридического учения о тарифном рабочем договоре // Вопросы обществоведения. – 1910. – Т. 2.

4. Таль Л. С. Тарифный (коллективный) договор как институт гражданского права / Л. С. Таль. – СПб., 1909. 

5. Таль Л. С. Рецензия на труд Ф. Лотмара // Журнал министерства юстиции. 1909. Кн. 1. 

6. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. Пг., 1917. 

7. Канторович Я. А. Коллективный договор / Я. А. Канторович. – 2-е изд., доп. – Л., 1925. 

8. Дюги Л. Общие преобразования гражданского права со времени кодекса Наполеона / Л. Дюги. – М., 1919. 

9. Knorre S. Soziale Selbstbestimmung und individuelle Verantwortung. Hugo Sinzheimer(1875–1945). Eine politische Biographie, Frank-furt-am-Main,1991. 

10. Sinzheimer Н. Der korporative Arbeitsnormenvertrag. Leipzig, 1907; Sinzheimer Н. Brauchen wir ein Arbeitstarifgesetz Rechtsfragen des Tarifvertrags. Jena, 1913; Sinzheimer Н. EinArbeitstarifgesetz. Die Idee der sozialen Selbstbestimmung im Recht., 1916.

11. Гюк А. Тарифный договор по германскому праву. М., 1924. 

12. Sinzheimer Н. Das Problemdes Menschenim Recht. Groningen,1933.

13. Таль Л. С. Очерки промышленного рабочего права. С. 37.

14. Войтинский И. С. Основные вопросы юридического учения о тарифном рабочем договоре // Вопросы обществоведения. 1910. Т. 2.

15. Войтинский И. С. Коллективные соглашения об условиях труда (Тарифный договор). М., 1917. 

16. Войтинский И. С. Основные вопросы коллективного договора по Кодексу законов о труде // Вопросы труда. 1923. №5–6.

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота