СПАДКОВИЙ ДОГОВІР В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СПАДКОВИЙ ДОГОВІР В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ

29.04.2018 13:49

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Руссу Аліса Юріївна, магістр факультету політології та права, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова


Сьогодні спадковий договір відомий праву Німеччини, Австрії, Угорщини, Швейцарії, Латвії, України та Китаю. Історично першою склалася німецька модель спадкового договору. Питанням договору про спадкування присвячена частина 4 книги 5 Німецького цивільного уложення (далі − НЦУ). У той же час, договори про спадкування не дістали поширення в таких країнах, як Великобританія, Італія та провінція Квебек.

Розміщення інституту спадкового договору в книзі 6 ЦК України обумовлено тим, що момент переходу права власності з цього договору пов'язаний із часом відкриття спадщини, що є категорією саме спадкових правовідносин.  Поняття спадкового договору законодавчо закріплено статтею 1302 в Шостий книзі «Спадкове право» Цивільного кодексу України (далі − ЦКУ). За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача [ 5].

Деталізуючи уявлення поняття спадкового договору  в цивільному праві Україні відмітимо, що предметом спадкового договору може бути як рухоме, так і нерухоме майно, яке належить відчужувачу на праві власності. Сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відчужувач розпоряджається своїм майном ще за життя (за винятком відчуження), але право власності на це майно виникає у набувача відразу після смерті відчужувача. Щодо форми укладання, то договір укладається обов'язково у письмовій формі із нотаріальним посвідченням.

Істотними умовами спадкового договору, перш за все, є  наступні умови: 1) майно, яке після смерті відчужувача перейде у власність набувача; 2)  дії, які зобов'язаний вчинити набувач відповідно до умов договору (характер і зміст цих дій); 3) інші умови, на яких наполягає одна зі сторін такого договору (це можуть бути умови про обсяги, вартість, терміни здійснення набувачем передбачених договором дій) [3, с. 41-44]. 

Особливістю німецької моделі спадкового договору  згідно НЦУ  [1] є те, що після смерті спадкодавця все майно спадкодавця або його частина, зазначена в спадковому договорі, переходить у власність спадкоємця − іншої сторони спадкового договору. У той же час, факт укладення спадкового договору по німецькому праву ще не означає, що право власності спадкодавця обтяжене правами спадкоємця, тим не менш, довівши, що спадкодавець умисно вчинив дарування, діючи на шкоду інтересам свого контрагента за спадковим договором, спадкоємець має право вимагати повернення дарунка.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з укладенням, виконанням та розірванням спадкового договору, в Австрії, Швейцарії та Угорщини схоже з німецької моделлю, а латвійська модель має свої особливості [4, с. 7-10].

Звернувшись до вітчизняної моделі, то український законодавець чітко визначає головні відмінні риси спадкового договору від спадкування за заповітом або за законом; або від договору довічного утримання.

Так, головною відмінною рисою спадкового договору від спадкування за заповітом або за законом є те, що від набувача у разі смерті відчужувача не потрібні ніякі дії, пов'язані з прийняттям спадщини. Крім права на майно, спадкоємці за заповітом або за законом одержують права і обов'язки спадкодавця крім тих прав і обов'язків, які безпосередньо пов'язані з особистістю померлого. За спадковим договором до набувача переходить тільки право на майно, описане в договорі, до інших прав і обов'язків померлого набувач ніякого відношення не має.

Щодо відмінностей  від договору довічного утримання, то не дивно, що подекуди його плутають із спадковим договром, адже  мета обох цих договорів − передача майна у власність від однієї сторони після її смерті до іншої, за що сторона-набувач зобов'язана виконати певні розпорядження із боку-відчужувача, які були заздалегідь передбачені в договорі. 

Але різниця все-таки є, зокрема вона полягає  у наступному: 1) за спадковим договором на набувача може бути покладено як майнові, так і немайнові зобов'язання, а за договором довічного утримання відчужувач повинен бути забезпечений лише змістом і відходом, інших обов'язків набувача бути не може; 2) спадковий договір дозволяє отримати у власність майно відчужувача лише після його смерті, а договір довічного утримання набувачеві це право дає відразу після укладення договору (правда з забороною на відчуження майна до моменту смерті відчужувача, але право власності можна оформити відразу після  укладення договору).

Потребує уточнення та обставина, що  спадковий договір в Україні скасовує попередній заповіт. Так, згідно з п. 2 ст. 1307 ЦК України заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Відповідно до ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірваний виключно в судовому порядку з ініціативи кожної зі сторін [5].

Щодо іншого важливого питання, як гарантії дотримання і виконання, то  згідно  вітчизняного законодавства нотаріус одночасно із процедурою посвідчення спадкового договору має право накласти заборону на відчуження майна. Необхідна інформація про нього вноситься до держреєстру заборон відчуження нерухомого майна, тому власник (відчужувач) вже не зможе розпорядитися майном, яке є предметом спадкового договору (продати, подарувати, скласти заповіт на це ж майно на випадок своєї смерті і т.і.). Свідоцтво про смерть відчужувача є єдиним документом, на підставі якого відбувається зняття цієї заборони.

Відносно можливостей розірвання, то спадковий договір може бути розірвано з ініціативи однієї зі сторін. Важливі моменти: тільки через суд, і тільки якщо є істотні докази (під «істотними» маються на увазі не тільки свідчення свідків, а й документальні підтвердження). Так, ініціатива відчужувача може бути, наприклад, в тому випадку, коли набувач не виконує в повному обсязі покладені на нього обов'язки; ініціатива набувача – в тому випадку, якщо належне виконання його обов'язків неможливо в силу певних причин (погіршення стану здоров'я і т.і.). Суд при цьому має право також застосувати до учасників спадкового договору і такі заходи, як: різні грошові компенсації, відшкодування збитків постраждалій стороні і т.і.

Німецький законодавець не допускає представництва при укладанні даного договору з боку спадкодавця (§ 2274 НЦУ), а також вимагає обов'язкового нотаріального його посвідчення. Відповідно до § 2277 НЦУ спадковий договір може бути прийнятий на особливе офіційне зберігання, про що кожній  з його сторін видається розписка.

Згідно ст. 639 Цивільного закону Латвійської Республіки (далі – ЦЗ ЛР) [2] спадковий договір − це угода, в силу якої один контрагент надає іншому або кількості контрагентів −  одна одній право на майбутню після них спадщину або його частину, або одним контрагентом іншому контрагенту або третій особі призначається заповідальна відмова. Ст. 643 ЦЗ ЛР встановлює необхідність нотаріального посвідчення спадкового договору, а якщо він зачіпає права на нерухоме майно, потрібна державна реєстрація такого договору шляхом внесення відомостей про його зміст в поземельну книгу.

Право на укладення спадкового договору в Латвії мають особи, які відповідно до ст. 420 ЦЗ ЛР  володіють активною заповідальною дієздатністю.

Таким чином, спадковий договір не є договором про спадкування, а норми, що регулюють даний договір, утворюють інститут зобов'язального, а не спадкового права. Очевидно, що спадковий договір − це договір на випадок смерті, а не договір про спадкування. Модель спадкового договору в законодавстві України істотно відрізняється від свого аналога в зарубіжних правопорядках.

У вищезазначених зарубіжних країнах (Німеччини, Австрії, Угорщини, Швейцарії, Латвії та Китаю) спадковий договір виступає в якості третьої підстави спадкування нарівні зі спадкуванням за законом і спадкуванням за заповітом, і в певній мірі дозволяє розширити вибір спадкодавця щодо способу оформлення спадкового правонаступництва. Отже, законодавці зазначених держав розуміють під спадковим договором угоду спадкодавця і спадкоємця, за якою після смерті спадкодавця все спадкове майно або його частина переходять спадкоємцю. Отже, в зарубіжних законодавствах спадковий договір встановлює майбутнє покликання до спадкоємства, надаючи спадкоємцю за таким договором право вичікувального спадкоємства; в Україні ж, навпаки, такий договір не опосередковує відносин посмертного правонаступництва.

Вочевидь, що  Україні цей вид договору  поступається  таким важливим інститутам, як  спадкування за законом і за заповітом, на відміну від зарубіжних країн, де він є широко розповсюдженим.  

Беручи до уваги особливості  інституту  спадкового договору  у  зарубіжних країнах (особливо  у Німеччині), вважаємо необхідність  подальших удосконалень та уточнень, які  дозволять  полегшити правозастосовну діяльність відповідних органів, зокрема  нотаріату, суду.

Література:

1.Германское гражданское уложение 18 августа 1896 г.  с последующими изменениями [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.pnu.edu. ru/ru/faculties/full_time/uf/iogip/     

2.Гражданский Закон Латвийской Республики по состоянию на 24.02.2009  [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.lid.lv/images/PDF /microsoft_word__satciv.pdf 

3.Концепция наследственного договора в гражданском законодательстве Украины [Текст] / Кухарев Александр Евгеньевич // Наследственное право. – 2016. –  № 3. –  С. 41-47

4.Матвеев И.В. Наследственный договор: зарубежный опыт и перспективы появления в гражданском праве Российской Федерации / И.В. Матвеев // Российская юстиция. - 2015. - N 1. С. 7- 10.

5.Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (Редакція станом на 07.03.2018) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.zakon.rada. gov.ua/go/435-15   

_______________

Науковий керівник: Пархоменко Наталія Миколаївна, доктор юридичних наук, професор, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота