ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ “ЕЛЕКТРОННИХ” (“ЦИФРОВИХ”) ДОКАЗІВ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ “ЕЛЕКТРОННИХ” (“ЦИФРОВИХ”) ДОКАЗІВ

15.05.2018 19:44

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Зозуля Наталія Олегівна, студентка 2 року навчання ОКР «Магістр», спеціальності «Цивільне судочинство» юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка


У правовій літературі тривалий час поширеним був погляд на докази та доказування в судовому процесі як на один із найбільш стабільних інститутів, який не потребує радикальних змін та нововведень. Натомість, шляхом прийняття Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яким було затверджено нові редакції трьох процесуальних кодексів та внесено зміни до більш ніж 25 законодавчих актів, законодавець привернув увагу правової спільноти до необхідності запровадження змін, зокрема, шляхом закріплення нового засобу доказування – електронних доказів.

Системний аналіз існуючої судової практики вказує на непідготовленість на даний час судової системи та суддів, зокрема, до використання електронних доказів в процесі, їх дослідження та оцінки поряд із більш традиційними засобами доказування. Однак, перш за все, слід звернути увагу на  термінологічну колізію, яка виникає при застосуванні терміну “електронний”. Досить детально це питання розглянуто Ю. А. Іоновою та С. В. Калітіним.

Для того, щоб ця проблематика була більш зрозумілою, вчені наводять приклад застосування поняття “електронна книга”, під яким в науковій літературі розуміється спеціальний пристрій, призначений для зберігання, переміщення в просторі та читання цифрових книг, тобто книг, створених за допомогою комп’ютера [1, с. 50]. Однак в повсякденному житті досить поширеним є застосування цього терміну саме щодо цифрових книг (наприклад, при скачуванні їх з мережі Інтернет), внаслідок чого здійснюється підміна понять і вони ототожнюються. Як наслідок, аналогічна помилка виникає при застосуванні поняття “електронні докази”.

Щоб дати повноцінний висновок щодо правильності застосування цього терміну для позначення виду доказів, що створені за допомогою електронних пристроїв, необхідно розглянути його етимологію. О. П. Вершинін вказував, що для характеристики особливої форми електронних документів використовується лиш вказівка на те, що ця форма є електронною, тобто пов’язаною з електронами чи заснована на властивостях електронів [2, с. 40; 3]. 

Після здійснення аналізу історії розвитку та алгоритму роботи електронно-обчислюваних машин (ЕОМ), що вперше виникли у 1943 році зі створенням Говардом Ейкеном ЕОМ “Марк-1”, можна прийти до висновку, що поняття “електронний” утворилось від однокореневого “електричний”, завдяки назві сигналу, який використовувався при створенні цих пристроїв [1, c. 52].

Однак цікавим є те, що фактично будь-який документ, в тому числі і звичайний на паперовому носії, пов’язаний з електронами або заснований на їх властивостях. Так, папір складається з речовини, що має молекулярну структуру, при чому до складу атомів даної речовини входять і електрони [2, с. 40]. Тому, таке визначення електронного документа не вказує на специфічність його форми.

Говорячи про докази, що створюються за допомогою електронних пристроїв, які суд або інші учасники процесу можуть сприймати за допомогою власних засобів чуття, застосовуючи при цьому комп’ютерні пристрої, варто розуміти, що йдеться про вже перероблену інформацію, яка відображається на екрані дисплею як віртуальний образ загальноприйнятого реального або звичного нам об’єкту – тексту, відео чи зображення. При цьому застосовується загальновідомий принцип WYSIWYG [1, c. 53]. Справа в тому, що комп’ютер може обробляти тільки інформацію, представлену в числовій формі (в двійковій системі за допомогою нулів і одиниць), вся інша інформація, наприклад, текст, звуки, зображення тощо, для обробки на комп’ютері має бути перетворена в числову форму, що здійснюється автоматично шляхом кодування символів. 

У науці для позначення інформації, яка виводиться на дисплей після здійснення перетворення і яка може бути сприйнята людиною, вживається термін digital (що означає “закодований, як число”), що в українській мові перекладається як “цифровий” [4, c. 711]. Як наслідок, вбачаємо за доцільне термін “електронний” вживати у значенні “все, що пов’язано з електронікою, пристроями”, а “цифровий” – “все, що пов’язано з файлами” [1, c. 59]. 

До аналогічного висновку приходить і Джеф Ротенберг, який зауважує, що термін “цифрова інформація” більш доречно застосовувати також з тієї причини, що цифрова інформація, теоретично, може бути існувати і в неелектронній формі, наприклад при використанні оптичних та квантових технологій (які існують наразі лише як теоретичні моделі і не є доступні для використання), а електронна інформація не обов’язково є цифровою [5, c. 43]. Прашант Малі називає цифровими або електронними доказами будь-яку доказову інформацію, яка зберігається або передається в цифровій формі, яку сторони можуть використовувати в судовому процесі [6]. 

Як наслідок, інформацію, яка зчитується ЕОМ, більш доцільно називати цифровою, а не електронною, так як вона пов’язана з кодуванням символів у цифри, з файлами, і поза ними існувати не може. Аналогічною є ситуація і щодо найменування засобів доказування, де слід також вживати термін “цифрові докази”, а не “електронні”, що пов’язано із особливостями інформації, яка міститься в цих доказах, які були описані вище. В той же час пристрої та машини, які здійснюють обробку та збереження цифрової інформації, є електронними.

Існування неправильного терміну на законодавчому рівні призводить до неправильного розуміння природи цього засобу доказування та до можливості ототожнення так званих “електронних доказів” із електронними пристроями, на яких вони зберігаються, що зумовлює необхідність у внесенні відповідних змін до процесуального законодавства України.

Список використаних джерел: 

1. Ионова Ю. А., Калитин С. В. Понятие доказательств, имеющих электронную форму и цифровое содержание: проблемы и перспективы [Текст] / Ю. А. Ионова, С. В. Калитин // Вестник Хабаровской государственной академии экономики и права. – 2013. – №1. – С. 49 – 61.

2. Вершинин А. П. Электронный документ: правовая форма и доказательства в суде [Текст]. – М. : Городец, 2000. – 247 с.

3. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / Офіційна веб-сторінка цифрової бібліотеки “Тwirpx”. – 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.twirpx.com/file/22809/. – Заголовок з екрану.

4. Современный словарь иностранных слов [Текст]. – М.: Рус. яз., 1993. – 740 с.

5. Rothenberg J. Avoiding Technological Quicksand: Finding a Viable Technical Foundation for Digital Preservation [Text] / J. Rothenberg // European Commission on Preservation and Access. – Amsterdam, 1999. – 43 p.

6. Mali P. Electronic Evidence & Cyber Law / LinkedIn. – [Electronic resource]. – Mode of access: https://www.linkedin.com/pulse/electronic-evidence-digital-cyber-law-india-adv-prashant-mali-. – Заголовок з екрану.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота