ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

31.05.2018 11:15

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Охота Валерія Борисівна, студентка 3 групи 5 курсу Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, м. Харків


Однією з актуальних проблем сучасного світу є захист прав національних меншин. Абсолютна більшість держав характеризується поліетнічністю [4], і саме тому виникає потреба формування чинного на практиці міжнародного механізму захисту національних меншин від асиміляції, дискримінації та переслідування домінуючою більшістю, а також захисту їхніх прав. Зростання міжнаціональної та міжетнічної напруженості можна спостерігати практично в усіх куточках світу, незалежно від рівня економічного розвитку чи процесів інтеграції. Міжнародно-правовий захист меншин є однією із запорук миру й стабільності не тільки в межах відповідних внутрішніх правових систем (України чи ЄС), а й у сьогоденному глобалізованому світі загалом.

Аналізуючи чинні міжнародно-правові акти (Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Хартія основних прав ЄС, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та інші) можна дійти висновку, що не існує нормативного визначення поняття «національна меншина», оскільки різні країни світу використовуються у своєму національному законодавстві інші терміни, які за своєю юридичною природою є ідентичними. Наразі  міжнародні акти у сфері захисту національних меншин та міжнародні організації використовують визначення, надане Фр. Капоторті: меншина – група, яка у кількісному плані поступається останній частині населення держави і яка не є домінуючою, а її члени, будучи громадянами цієї держави, мають етнічні, релігійні чи інші характеристики, відмінні від іншої (останньої) частини населення і виявляють, навіть якщо і опосередковано, почуття солідарності, спрямоване на збереження їхньої культури, традиції, релігії чи мови [3].

Європейські концепти меншин не є універсальними, оскільки уряди держав-членів ЄС мають право визначати факт наявності чи відсутності (в правовому сенсі) національних меншин шляхом встановлення національних критеріїв та характеристик. В Німеччині, наприклад, до національних меншин належать групи людей, які, окрім власної ідентичності, що базується на мовних і культурних диференціаціях порівняно з більшістю населення, є традиційними резидентами Німеччини і мешкають у традиційно встановлених областях [1]. Таким чином, Німеччина не визнає наявності меншин, крім національних меншин і етнічних груп, члени яких мають німецьке громадянство. Аналогічні положення щодо статусу меншин містяться в національному законодавстві Люксембургу, Польщі, Хорватії, Швейцарії тощо.

Європейські акти, що спрямовані на захист прав національних меншин не дають конкретного та вичерпного каталогу прав, а також не визначаються механізми захисту від дискримінації. Проте, виходячи з положень міжнародних актів, можна окреслити основні стандарти прав національних меншин, зокрема: право на збереження своєї ідентичності, мовні права, освітні права, культурні права. 

Враховуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що кожна держава-член ЄС встановлює як і національні критерії осіб, що є «національними меншинами», так і каталог їхніх прав та механізм їх реалізації та захисту. 

Особи, які належать до національних меншин, реалізують свої права в певних організаційно-правових формах, закріплених в актах законодавства відповідних країн, на території яких вони мешкають. Встановлення форм реалізації прав етнонаціональних відносин у конкретній країні залежить від особливостей її правової системи, форми правління, державного та адміністративного устрою, історичних традицій тощо. На нашу думку, виходячи з практики сучасних країн варто говорити про те, що реалізація прав етнонаціональних меншин може здійснюватися у формі національно-культурної автономії, регіональної автономії, національного самоврядування, участі в роботі органів державної влади і місцевого самоврядування.

Необхідно підкреслити, що світове співтовариство до цього часу не має «hard» («твердого») акту про захист меншин, який був би обов’язковим для всіх країн. Існують лише так звані рамкові конвенції і конвенції багатосторонні. Наприклад, у ст. 27 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), зазначається, що «в тих країнах, де існують етнічні, релігійні та мовні меншини, особам, що належать до таких меншин, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами тієї самої групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію, а також користуватися рідною мовою» [5]. Зрозуміло, що ця стаття виступає декларацією, оскільки для її використання держави мають виробити конкретні правові та адміністративні засоби та механізми здійснення цих прав. 

Крок уперед у захисті прав національних меншин був зроблений в «Європейській конвенції з захисту прав людини і основних свобод», де було зазначено, що права і свободи забезпечуються «без дискримінації за будь-якими ознаками, в тому числі і щодо належності до національних меншин» (Ст.14) [2]. Стаття 3 Рамкової конвенції з захисту національних меншин робить акцент на захист прав осіб, що належать до меншин, та на їхню можливість реалізації своїх прав як індивідуально, так і разом з іншими.

Порівняно з іншими міжнародно-правовими актами, що регулюють права національних меншин, Рамкова конвенція містить нові важливі положення. По-перше, країни учасники Конвенції зобов’язуються захищати меншини від будь-якої діяльності, що загрожує їх існуванню, вживають спеціальних заходів на користь меншин задля сприяння рівності між ними і іншим населенням країни. Конвенція встановлює право меншин на захист від недобровільної асиміляції. У випадку ж, коли чисельний склад національної меншини досягає суттєвих відсотків (точний рівень яких не встановлюється), населення регіону або країни в цілому, її члени мають право користуватися рідною мовою в політичному, адміністративному та правовому житті регіону чи країни. Держави, згідно з Конвенцією, мають утримуватися від проведення чи підтримки політики, що веде до асиміляції меншин чи змінення пропорції населення регіону, де мешкають меншини. Конвенція закріплює також право меншин на встановлення та розвиток вільного транскордонного співробітництва, і держави мають сприяти встановленню таких транскордонних контактів. У свою чергу, особи, що належать до національних меншин, зобов’язані дотримуватися національного законодавства, поважати права осіб титульної нації чи осіб, що належать до інших національних меншин.

На сьогодні досить проблемним та актуальним є питання дискримінації меншин за національною, мовною чи релігійною ознакою. Зокрема, це пов’язано з тим, що поняття «дискримінація» та її правова природа  інтерпретується неоднаково у різних правових системах та міжнародних актах. Юридично, всі цивілізовані країни, в тому числі й Україна, повинні дотримуватись положень Конституції та виконувати міжнародні зобов’язання, які гарантують рівні права, заборону дискримінації особи від їх етнічного походження, релігії чи мови. З політичної точки зору, всі уряди змушені діяти так, щоб консолідувати своє багатонаціональне населення і уникати конфліктів. Цих цілей можна досягнути, якщо політика держави буде сприйматися населенням як справедлива і легітимна, а задля цього необхідно, щоб декларації про рівність були наповнені реальним змістом.

У рамках політики добросусідства та Східного Партнерства Європейський Союз активно пропагує у країнах-членах ЄС цінності демократії, відкритого суспільства та верховенства права, а також власні стандарти недискримінації та підходи Ради Європи та ОБСЄ щодо захисту національних меншин. При цьому підходи, що пропонуються ЄС носять загальний, рамковий характер і потребують адаптації до конкретних умов конкретних країн. Практика застосування європейських норм про недискримінацію та захист меншин у країнах-членах ЄС і в країнах Східного Партнерства залишається складною і багато в чому суперечливою. 

Враховуючи все викладене, можна зробити висновок, що інтеграційні процеси на європейському континенті позитивно впливають на ефективність документів, що приймаються і стимулюють подальший розвиток міжнародних і національних норм щодо статусу меншин, мов різних етносів та їх культури. У свою чергу, національні держави повинні ретельно узгоджувати своє законодавство з міжнародними нормами, оскільки декларації, конвенції, хартії за своєю природою є здебільшого загальними, рекомендаційними документами, а національне законодавство має відображати саме національні реалії і виходити з інтересів усіх національних груп, що мешкають на території держави.

Література:

1. Frunda G. The concept of «nation». Report Committee on Legal Affairs and Human Rights. Parliamentary Assembly Council of Europe / G. Frunda. – 13 December 2005

2. Європейська Конвенція про захист прав людини [Ел. ресурс]. – Режим доступу: http://www.echr.ru/documents/doc/2440800/2440800- 002.html

3. Декларація прав національностей України. 1 лист. 1991 р. // Національні відносини в Україні у XX ст. : зб. документів і матеріалів. – К. : Наук, думка, 1994. – С. 474–475

4. Радчук О. П. Європейська конвенція про захист прав найбільш уразливих верств населення / О. П. Радчук // Теорія і практика правознавства : електрон. наук. фах. вид. – 2014. – № 1..

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права [Ел. ресурс] – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/ conventions/pactpol.shtml

________________________

Науковий керівник: Бойчук Дмитро Сергійович, асистент кафедри міжнародного права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота