ОКРЕМІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАХОПЛЕННЯ ЗАРУЧНИКІВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОКРЕМІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАХОПЛЕННЯ ЗАРУЧНИКІВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

01.06.2018 12:25

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Шелевко Катерина Володимирівна, студентка 4 курсу Херсонського державного університету


Розбудова в Україні правової держави неможлива без ефективного захисту волі, честі та гідності особи, право на які прямо закріплено у Конституції України. Адже злочини, що посягають на них спричиняють значну шкоду не тільки кожній конкретній особі, а й суспільству в цілому.

Питання, кримінально-правового визначення злочинів проти волі, честі та гідності особи, раніше були предметом досліджень В.Ф. Антипенка, В.О. Глушкова, С.О. Допілки, В.П. Ємельянова, Ю.А. Іванова, В.В. Крутова, В.А. Ліпкана, С.М. Мохончука, Л.В. Новікової, І.М. Рижова та інших. Однак, незважаючи на значний внесок досліджень вказаних вчених в розвиток правової науки, низка проблемних питань досліджена лише фрагментарно. До них відносяться, зокрема, проблемні питання, пов’язані із кримінально-правовою характеристикою захоплення заручників за законодавством України.

Слід розрізняти дві форми захоплення заручників: захоплення заручників у воєнний час у районі бойових дій (є порушенням законів та звичаїв війни, одним із видів жорстокого поводження з військовополоненими та цивільним населенням; визнається воєнним злочином за міжнародним гуманітарним правом – згідно Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р. до них, а також Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р.; у нашій державі є кримінально караним відповідно до ст. 438 КК); захоплення заручників у мирний час (визнається проявом тероризму, у тому числі міжнародного, Міжнародною конвенцією про боротьбу із захопленням заручників 1979 р. та низкою регіональних конвенцій і є злочином міжнародного характеру за міжнародним кримінальним правом; в Україні відповідальність за його вчинення передбачена ст.ст. 147 та 349 КК).

Захоплення заручників внаслідок тривалої еволюції пройшло шлях від одного із засобів здійснення зовнішньої та внутрішньої політики до діяння, що неприпустиме за будь-яких умов, визнається воєнним злочином за міжнародним гуманітарним правом та злочином міжнародного характеру за міжнародним кримінальним правом, проявом міжнародного тероризму, посяганням на встановлений порядок мирного співіснування держав та міжнародних відносин та є кримінально караним у більшості держав світу.

Україна не в змозі залишитись осторонь створення ефективної правової системи протидії захопленню заручників та використання у цьому відповідних закордонних надбань.

Дослідження родового об’єкта зазначеного посягання дає підстави вважати, що ним слід визнати відносини громадської безпеки, а не відносини волі. Аргументами на користь цього є, зокрема: спрямованість злочину на спричинення шкоди невизначено широкому колу суспільних відносин (свободи та особистої безпеки, життя та здоров’я особи, порядку управління, громадського порядку, власності тощо); одночасне заподіяння шкоди охоронюваним відносинам (причому значущим та важливим для суспільства в цілому) у декількох сферах – здоров’я та життя людини, її свобода і особиста недоторканість, встановлений порядок управління, власність, громадський порядок і т. ін.; посягання на найвищу соціальну цінність – людину, її конституційні права та свободи – відбувається через порушення безпечних умов їх існування, тобто здійснюється не прямо, а опосередковано.

Основним безпосереднім об’єктом злочину виступають відносини загальної безпеки (стану захищеності невизначено широкого кола фізичних та юридичних осіб, їх прав, свобод, інтересів).

Додатковим безпосереднім обов’язковим об’єктом захоплення заручників є суспільні відносини: свободи особи, захопленої як заручник (сукупність свободи фізичної, тобто свободи пересування, та свободи поведінки – можливості вільного від впливу будь-якого стороннього примусу вибору бажаного варіанту дій); особистої безпеки особи (як заручника, так і фізичної особи, до якої звернені вимоги, із виконанням яких пов’язується звільнення заручника), тобто стану її впевненості у захищеності власного психічного стану від зовнішніх загроз.

Потерпілим, що при захопленні заручників набуває якості обов’язкової ознаки об’єкта злочину, виступає: особа, захоплена як заручник, тобто фізична особа, яка захоплена або утримується іншою фізичною особою з метою спонукання третьої особи (фізичної, юридичної, групи осіб, держави, міжнародної організації) до вчинення чи утримання від вчинення певної дії як умови звільнення захопленої або утримуваної особи.

Література:

1. Бажанов М. И. Избранные труды / М. И. Бажанов. – Харьков: Право, 2012. – 1244 с.

2. Баулін Ю. В. Вибрані праці / Ю. В. Баулін. – Х.: Право, 2013. – 928 с.

_________________________

Науковий керівник: Проценко М.В., кандидат юридичних наук, доцент кафедри галузевого права, Херсонський державний університет



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота