РІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СУДІВ В КОНТЕКСТІ ДЖЕРЕЛ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

РІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СУДІВ В КОНТЕКСТІ ДЖЕРЕЛ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

28.11.2018 15:48

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Храпицька Марія Олександрівна, студентка третього курсу економіко-правового факультету, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова


Упродовж усього періоду становлення та розвитку науки міжнародного права питання щодо визначення вичерпного переліку джерел міжнародного права не отримало однозначного вирішення. Науковці часто посилаються на ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН як на нормативно встановлену систему джерел міжнародного права, яка включає в себе як загальновизнані джерела – міжнародний договір та міжнародний звичай, так і ті, що власне не визначаються багатьма вченими як джерела міжнародного права. Це – судові рішення та наукові доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів [1]. Проте, саме формулювання цієї статті вказує на помилковість такого твердження, оскільки все вищезазначене визнається лише тими засобами, якими може користуватися суд під час вирішення судових справ. Разом з тим важко заперечувати тенденцію до зростання значення рішень міжнародних судів в міжнародно-правовому регулюванні та набуття ними прецедентного, тобто обов’язкового в наступному, характеру, що вже є ознакою джерела міжнародного права. Мета цієї статті – встановити можливість віднесення рішень міжнародних судів до джерел міжнародного права.

Під джерелом права слід розуміти спосіб зовнішнього вираження та закріплення норм права. Загальновизнаними джерелами в теорії права є нормативно-правовий акт, нормативний договір, правовий звичай та правовий прецедент, в якому, в свою чергу, розрізняють судовий та адміністративний прецеденти. Судовий прецедент являє собою судове рішення у конкретній справі, що стає обов’язковим до застосування судами тієї ж або нижчої інстанції під час вирішення аналогічних справ в майбутньому [2, c. 182–184]. 

В міжнародному праві питання визнання рішень міжнародних судів джерелом міжнародного права викликає численні дискусії. В минулому столітті більшість вчених майже одноголосно заперечували цей факт. Науковці стверджували, що жодне судове рішення не може бути обов’язковим при прийнятті іншого рішення і має лише рекомендаційний характер. Єдиним завданням суду було застосування міжнародно-правових норм у конкретних випадках. Рішення судів лише могли вплинути на правосвідомість і подальшу практику держав. Такої думки дотримувались як радянські (І. І. Лукашук, Г. І. Тункін, Ю. М. Колосов та ін.), так і зарубіжні вчені (Г. Кельзен, А. Фердросс, Г. Шварценбергер, Г. Лаутерпахт) [3, c. 133–135]. 

На сучасному етапі посилилася розбіжність поглядів вчених стосовно можливості визнання рішень міжнародних судів джерелом міжнародного права. Так, з одного боку, багато науковців продовжують дотримуватися класичної доктрини і не відносять їх до системи джерел міжнародного права. Українські вчені М. В. Буроменський, М. О. Баймуратов не визнають судові рішення джерелом міжнародного права та вказують лише на їх допоміжний характер [4, c. 45; 5, c. 40]. У зарубіжній літературі також заперечують їх прецедентну силу. Я. Броунлі  зазначає, що в міжнародному публічному праві попередні судові рішення можуть бути переконливими, проте вони не є обов’язковими [6, с. 19]. Схожої думки дотримується Нгуєн Куок Дінь, П. Дайє [7, c. 241–242] та ін. 

Інші вчені (Ф. Зарбієв [8], М. Шоу [9, с. 103–104]) стверджують, що судове рішення сьогодні займає значно вище місце, ніж просто акт застосування права, і міжнародні суди в своїй діяльності віддають перевагу, перш за все, своїм попереднім рішенням, в яких часто не лише тлумачать та роз’яснюють положення міжнародно-правових норм, а й корегують невдалі формулювання договорів та адаптують їх норми до сучасних умов. Таким чином, на думку цих вчених, є достатні підстави говорити про судову правотворчість, і слід визнати належність рішень міжнародних судів до джерел міжнародного права.

Для визначення місця судових рішень в системі джерел міжнародного права слід проаналізувати практику деяких міжнародних судових органів. 

Статут Міжнародного Суду ООН відводить судовим рішенням роль допоміжного засобу для визначення правових норм, що підлягають застосуванню. У ст. 59 Статуту зазначається, що рішення суду є обов'язковим лише для сторін, що беруть участь у справі і лише у цій справі [1]. У деяких своїх рішеннях суд прямо заявляв, що не може підміняти собою законодавця (Fisheries Jurisdiction Сase) та не має зобов'язань слідувати раніше прийнятим рішенням. При цьому суд завжди виходить з свого обов'язку стежити за єдністю судової практики, використовуючи для цього посилання на власні попередні рішення та підкреслюючи при цьому можливість переглянути практику з огляду на зміну умов. 

Регламент Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) не містить положень про обов’язковість для нього рішень, що були винесені раніше. Проте, слід звернути увагу на рішення у справі Cossey v United Kingdom, в якому ЄСПЛ вказав, що, хоч суд не пов'язаний своїми попередніми рішеннями, він зазвичай слідує своїм власним прецедентам і застосовує їх в інтересах правової визначеності та розвитку стійкої практики застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це не позбавляє суд права відійти від свого раннього рішення, якщо він впевнений, що для цього є переконливі причини. Практика свідчить, що ЄСПЛ при вирішенні справ поставив на чільне місце свої попередні рішення.

Питання щодо прецедентної силі рішень, винесених в рамках Органу з вирішення спорів СОТ (далі – ОВС СОТ) також набуває важливого значення, оскільки в його структурі діють групи експертів, що розглядають подані їм міжнародні спори, та Апеляційний орган, що здійснює перегляд рішень, винесених групами експертів. Як і при створенні інших міжнародних судів, держави при створенні ОВС СОТ виключили питання про прецедентну силу його рішень. Проте, у справі US – Stainless Steel (Mexico) Апеляційний орган, скасовуючи рішення третейської групи, яка відійшла від практики його попередніх рішень, вказав, що за винятком випадків наявності переконливих причин, третейські групи мають вирішувати схожі правові питання подібним чином. Апеляційний орган також стверджував, що в ієрархічній структурі, передбаченій Домовленістю про врегулювання спорів СОТ, групи експертів і Апеляційний орган грають різні ролі. Відмова групи експертів слідувати підготовленим раніше доповідям Апеляційного органу підриває розвиток цілісної і передбачуваної практики. Таким чином, Апеляційний орган в ОВС СОТ фактично вибудовує вертикальну систему прецедентів. 

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що існують підстави говорити про існування судового прецеденту в міжнародному праві де-факто. Розглянуті судові органи в своїй діяльності орієнтуються, перш за все, на свої попередні рішення та висновки, що у них містяться, і вказують на необхідність слідуванню усталеній практиці. Разом з тим жодна заява чи рішення цих інституцій не містить формулювань щодо обов’язковості рішень, винесених раніше у аналогічних справах. Міжнародними договорами обов’язковість рішень міжнародних  судових органів також не встановлюється. Визнання в міжнародному праві прецеденту де-юре порушить принцип надання державою згоди на обов'язковість для них правової норми, що є особливою ознакою джерел міжнародного права, оскільки з огляду на правову сутність прецеденту може призвести до того, що зміст прав і обов’язків конкретної держави зміниться в односторонньому порядку без участі такої держави лише в результаті тлумачення норми судом. Таким чином, на цьому етапі розвитку міжнародного права рішення міжнародних судових органів не можуть бути остаточно визнані джерелом міжнародного права.

Література

1. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_010 (дата звернення: 04.11.2018). 

2. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права: Учебник для вузов.                                   Москва : Спарк, 1998. 448 с.

3. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / В. Г. Буткевич та ін. Київ: Либідь, 2002. 608 с.

4. Міжнародне право: навч. посібник / за ред. М. В. Буроменського.                                 Київ : Юрінком Інтер, 2006. 336 с.

5. Баймуратов М. О. Міжнародне право. Xарків : Одіссей, 2002. 672 с.

6. Brownlie I. Principles of Public International Law. Seventh edition. New York : Oxford University Press, 2008. 784 p.

7. Нгуен Куок Динь. Международное публичное право : в 2-х т. / Нгуен Куок Динь и др. Киев : Сфера, 2000. Т. 1: кн. 1: Формирование международного права; кн. 2: Международное сообщество. 440 с.

8. Zarbiyev F. Judicial Activism in International Law – A Conceptual Framework for Analysis. Journal of International Dispute Settlement. URL: https://academic.oup.com/jids/ article/3/2/247/874874 (дата звернення: 04.11.2018).

9. Shaw Malcolm N. International Law. Fifth edition. Cambridge: Cambridge University Press, 2003. 1288 p.

___________________________________

Науковий керівник: Нігреєва Олена Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота