ІНОЗЕМЦІ ЯК СУБ’ЄКТИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ІНОЗЕМЦІ ЯК СУБ’ЄКТИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ

30.11.2018 20:55

[Секція 6. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]

Автор: Палійчук Володимир Богданович, студент юридичного факультету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Зважаючи на подальшу інтенсивну інтеграцію України в європейську і світову економічні системи, а також на швидкий ріст агропромислового комплексу (за перше півріччя поточного року український АПК зріс у реальному вираженні (щодо першого півріччя 2017 р.) на 11%, а капітальні інвестиції склали 26,9 млрд грн), можна стверджувати, що питання правосуб’єктності іноземців щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками в Україні є доволі актуальною темою [8].

Питання права власності іноземців на земельні ділянки в Україні досліджували такі вчені як А. П. Гетьман, А. М. Мірошниченко, О. В. Бевз, В. І. Семчик та інші.

Для того, щоб вірно окреслити особливості правового статусу іноземців в контексті права власності на земельні ділянки, варто визначити, які саме суб’єкти відносяться українським законодавством до категорії «іноземці». 

Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р., іноземець – це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав [2]. У ст. 26 Конституції України вказано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Незважаючи на те, що законодавством встановлена чітка дефініція поняття «іноземець», в чинному Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. (далі – ЗК України) [4] іноземці не визнають суб’єктами земельних правовідносин. Так, у ч. 2 ст. 2 ЗК зазначено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Ймовірно, це законодавча помилка, оскільки в інших статтях цього кодексу також по-різному визначаються суб’єкти конкретних правовідносин. Так, в ст. 34 вказано, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби, в той час як у ст. 35 зазначено вже словосполучення «громадяни України». На нашу думку в ст. 3 ЗК не зазначені «іноземці» внаслідок того, що законодавцем було використано застаріле радянське розуміння терміну «громадянин», який ототожнювався з терміном «фізична особа». Тому статтю 3 ЗК України варто тлумачити розширено, стверджуючи, що не тільки громадяни, а й іноземці можуть бути суб’єктами земельних правовідносин.

Разом з тим обсяг спеціальної земельної правосуб’єктності громадян України та іноземців у земельних правовідносинах є різним.  Так, відповідно до Земельного кодексу України 1990 р. іноземним громадянам земельні ділянки у власність не передавалися (ст. 6 ч. 13 Земельного кодексу від 18 грудня 1990 р. [3]). З того часу Україна значно розширила обсяг спеціальної земельної правосуб’єктності іноземців.

Однією з найважливіших новел чинного ЗК України, що вступив у дію 1 січня 2002 р., можна вважати нормативне закріплення за іноземними громадянами можливості мати на праві власності земельні ділянки в Україні. Так, в ч. 2 ст. 81 ЗК України зазначено, що іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Тобто, на даний момент іноземці мають можливість набувати у власність певні категорії земель.

Однак, відповідно до ч. 5 ст. 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Також тлумачення приписів ч. 4 ст. 81 ЗК дає змогу стверджувати, що цей кодекс взагалі виключає можливість набуття іноземцями сільськогосподарських земель у власність, адже передбачається, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, протягом року підлягають відчуженню.

Після вступу в дію чинного ЗК України у практиці регулювання земельних відносин виникла проблема, пов’язана із відсутністю чіткого механізму виконання обов’язку іноземців продати земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом року після отримання її у власність, зважаючи на те, що в Україні досі діє мораторій на продаж або інше відчуження певних категорій сільськогосподарських земель відповідно до п. 15 Перехідних положень згаданого вище Кодексу. Спробу вирішити цю проблему зробив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який у листі від 16.01.13 р. № 10-71/0/4-13 вказав, що на іноземців пункт 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється, оскільки положення частини четвертої ст. 81 ЗК України є імперативним [5].

Наведена вище судова позиція є доволі суперечливою зважаючи на те, що заборона на продаж сільськогосподарської землі також є імперативною. Однак, з цього приводу науковці теж сходяться на думці, що на вказані випадки мораторій не поширюється, виходячи із системного тлумачення ЗК України та з урахуванням ступеню пріоритетів, які забезпечуються його окремими нормами. 

Також варто мати на увазі, що на практиці може мати місця така ситуація, коли іноземець намагався відчужити земельну ділянку, але не знайшов покупців, які б запропонували прийнятні для нього умови, або взагалі не знайдеться бажаючих придбати непривабливу земельну ділянку. Як результат – добросовісний продавець-іноземець може втрати свою ділянку і не отримати жодної компенсації, незважаючи на те, що він дійсно намагався виконати приписи українського законодавства. Для уникнення наведених ситуацій видається доцільним передбачити у ЗК України, що у випадку, коли земельна ділянка не була відчужена іноземцем протягом року, то вона викупається державою за вартістю, визначеною компетентними державними органами (наприклад, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, його органами на місцях) на підставі експертної грошової оцінки [1, с. 109-110].

Також у практиці регулювання земельних відносин із іноземним елементом виникають питання щодо того, чи повинен колишній громадянин України, українське громадянство якого припинено, відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку він набув у власність ще під час перебування в громадянстві України. В чинному земельному законодавстві дане питання не знайшло належного нормативного регулювання.

Судова практика з даного питання є доволі різноманітною. Так, наприклад, Синельниківський міськрайонний суд  Дніпропетровської області в рішенні від 11 вересня 2018 р. щодо обов’язку громадянина України, який змінив громадянство, відчужити сільськогосподарську землю надав перевагу мораторію на продаж сільськогосподарської землі і заборонив нотаріусу посвідчувати договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства [7]. Водночас Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області 13 червня 2016 р. в схожій справі зазначив протилежну позицію  і поставив обов’язок українця-іноземця продати земельну ділянку вище за мораторій на продаж землі, тому він зобов’язав особу здійснити відчуження земельної ділянки після втрати громадянства [6].

В доктрині земельного права України це питання залишається без належної уваги. В переважній більшості робіт дослідники виходять з буквального тлумачення приписів ст. 145 ЗК України – «якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права». При цьому ключове значення надається терміну «переходить». Тобто, якщо до іноземця право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення перейшло, то він дійсно повинен її відчужити. Однак, у випадку з колишнім громадянином України ситуація дещо інша, адже право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення до нього не переходить, а залишається, тому він не зобов’язаний здійснювати відчуження такої ділянки. 

Отже, аналізуючи українське земельне законодавство та доктринальний доробок вітчизняних вчених можна дійти висновку, що в чинному ЗК України майже повністю урівняно правовий статус громадян України та іноземців в контексті права власності на земельні ділянки в України. Доволі дискусійним та колізійним залишається лише питання права власності іноземців на землі сільськогосподарського призначення в Україні, яке, ймовірно, остаточно вирішиться лише після скасування мораторію на відчуження певних категорій сільськогосподарських земель.

Література:

1. Бевз О. В. Особливості права власності на земельні ділянки іноземців в Україні [Електронний ресурс] / О. В. Бевз // Вісник Київського національного університету імена Тараса Шевченка. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://papers.univ.kiev.ua/1/jurydychni_nauky/articles/potapchuk-i-legal-problems-of-formation-coastal-strips-of-the-seas-of-ukraine-as_18025.pdf.

2. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17.

3. Земельний кодекс України від 18.12.1990 року [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/561-12/ed19901218.

4. Земельний кодекс України від 25.10.2001 року [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.

5. Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування норм Земельного кодексу України» № 10-71/0/4-13 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v4-13740-13.

6. Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13.06.2016 [Електронний ресурс]. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58345985.

7. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76665637.

8. Чому аграрії очолили інвестиційний бум [Електронний ресурс] // 2018 – Режим доступу до ресурсу: https://www.epravda.com.ua/columns/2018/10/1/641124/.

___________________________

Науковий керівник: Коваленко Тетяна Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота