ВІДМЕЖУВАННЯ ПІДБУРЮВАЧА ЗЛОЧИНУ ВІД ІНШИХ ВИДІВ СПІВУЧАСНИКІВ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВІДМЕЖУВАННЯ ПІДБУРЮВАЧА ЗЛОЧИНУ ВІД ІНШИХ ВИДІВ СПІВУЧАСНИКІВ

25.01.2019 17:35

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Кичігіна Олена Сергіївна, студентка Інституту управління і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Співучасть – один із центральних та найскладніших інститутів кримінального права. Як відомо, в теорії та на практиці виникає безліч проблем у вживанні термінології та класифікації співучасників на види. Необхідність встановлення чітких критеріїв відмежування видів співучасті, що набуває особливо важливого значення для кваліфікації злочинів зумовлює актуальність теми дослідження. Окрім того, на мою думку, дискусійним є розмежування ролі підбурювача від інших видів співучасників.

Як зазначає Орловський Р.С., чинний КК України 2001 р. за характером виконуваних співучасниками ролей виокремлює чотири види співучасників: 

1) виконавець (співвиконавець) злочину; 2) організатор злочину; 3) підбурювач до злочину; 4) пособник злочину [1, с.177]. При цьому, характер участі характеризує об’єктивну сторону діяльності співучасників. Р.С. Орловський також вказує, що з об’єктивної сторони цей критерій являє собою визначений набір способів участі особи у спільно вчинюваному злочині, тобто сукупність прийомів і методів участі у вчиненні злочину, що знаходить своє відображення у реальній дійсності [1,с.178]. 

Спільна злочинна діяльність, як і будь-яка спільна діяльність, є проявом соціальної взаємодії людей, негативне забарвлення якій надає суспільна небезпека саме такої діяльності, її направленість проти охоронюваних за допомогою кримінально-правової заборони суспільних відносин. У цьому контексті йдеться про те, що повне комплексне уявлення про характер спільної злочинної діяльності, про роль кожного із співучасників, про сутність взаємодії між ними, може бути складене лише на підставі соціально-психологічного і кримінологічного аналізів, які враховують не лише зовнішню характеристику цієї діяльності, але і той внутрішній зв’язок, ті взаємовідносини, які складаються між співучасниками при вчиненні конкретного злочину. Мається на увазі, що будь-яка об’єктивно існуюча обставина підлягає застосуванню лише тоді, коли вона охоплюється виною суб’єкта. Окрім того, автор описує менш популярні класифікації, які беруть за основу суб’єктивний критерій.

Для чого ж власне існує розмежування? На мою думку, визначення ролі співучасника злочину дає можливість застосувати до нього конкретну міру відповідальності. Так, згідно зі ст. 29 КК України виконавець підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин. У той час як організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Однак, також відповідно до ч. 4 ст. 68 КК України при призначенні покарання співучасникам злочину суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Як зазначає Д.М. Харко, належне відмежування виконавця від підбурювача впливатиме як на кваліфікацію, так і на призначення покарання [3, c.331]. Встановлення виду співучасника дає можливість не тільки обґрунтувати його відповідальність, але і визначити статус, роль співучасника у спільно вчиненому злочині, якій повинна відповідати конкретна міра відповідальності.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК) [4]. На відміну від виконавця, підбурювач фактично і безпосередньо не виконує дій, що утворюють об’єктивну сторону складу спільно вчиненого злочину. Його роль обмежена лише схилянням співучасника до вчинення замисленого.

О.В. Ус вказує, що встановлення факту схиляння є необхідним і водночас достатнім, щоб визнати особу підбурювачем. Тому наявність у діях співучасника яких-небудь інших ознак, не властивих підбурювальницьким функціям, виходить за межі підбурювання і свідчить або про виконання особою ролі іншого співучасника (організатора), або про виконання суб’єктом поряд із діяльністю підбурювача ще й ролі іншого учасника злочину (наприклад, пособника) [2, c.184]. На мою думку, таке роз’яснення є досить доступним та дієвим, оскільки підставою розмежування виступає характер діяння.

Щодо відмежування підбурювача та організатора, то слід виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в об’єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб. Організація вчинення злочину (злочинів) може полягати в залученні співучасників усіх видів (виконавців, пособників, підбурювачів, інших організаторів) або лише одного з них (наприклад, виконавців) і здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо [5]. Таким чином, можна говорити про те, що якщо головною функцією підбурювача є схиляння до злочину, то організатор виконує цю функцію і ще додатково іншу, яка не притаманна підбурювачу. Тому поняття організатора злочину є дещо ускладненим порівняно з підбурювачем. 

Отже, установлення факту схиляння є необхідною і достатньою підставою для визнання такої ролі співучасника як підбурювач. Якщо ж співучасник окрім схиляння здійснював й інші дії, які не притаманні підбурюванню, то в таких випадках має місце інший вид співучасті. Так, якщо говорити про організатора злочину, то він виконує певні дії організаційного характеру. На відміну від пособництва у підбурюванні є особливий предмет впливу – особа, що не має наміру вчиняти злочин. Щодо виконавця, то тут все значно простіше, оскільки підбурювач не виконує частину об’єктивної сторони злочину. 

Література:

1. Орловський Р. С. Критерії поділу співучасників на види / Р. С. Орловський // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. - 2014. - № 1106, вип. 17. - С. 175-179. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIPR_2014_1106_17_47.

2. Ус О. В. Відмежування підбурювання до злочину від діяльності інших співучасників / О. В.Ус // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. – Вип. 94. – С. 182–189

3. Харко Д.М. Окремі питання відмежування виконавця злочину від підбурювача до злочину // Д.М. Харко // Часопис Київського університету права. - №4. – 2013. – с. 329-332. – Електронний ресурс [Режим доступу]: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Chkup_2013_4_81.pdf

4. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/2341-14/page3. 

5. Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: Пост. Пленуму Верхов. Суду України від 23.12.2005 р., № 13 // Вісн. Верхов. Суду України. – 2006. – № 1. – С. 2–6.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота