ЗАПРОВАДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВО-КАПЕЛАНСЬКОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВО-КАПЕЛАНСЬКОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

20.02.2019 12:24

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Ващук Микола Миколайович, аспірант кафедри теорії та історії держави і права, Університет економіки та права «КРОК»


Серед найважливіших аспектів партнерської взаємодії держави та церкви є реалізація конституційного права на свободу віросповідання для всіх без виключення категорій людей в Україні. Так, статтею 35 Конституції України проголошується право кожного на свободу світогляду та віросповідання, до якого належить свобода сповідування будь-якої релігії або не сповідування жодної, безперешкодне відправлення одноособово чи колективно релігійних культів і ритуальних обрядів, ведення релігійної діяльності. Законом України „Про свободу совісті та релігійні організації” реалізуються базові конституційні положення, зокрема стаття 21 цього закону включає положення щодо забезпечення духовних потреб військовослужбовців, до яких невід’ємно належить право брати участь у богослужіннях та виконувати релігійні обряди”.

Визначаючи природу капеланської служби у війську, в яких інституціоналізуються релігійні потреби військовослужбовців, слід виходити з розуміння людини як найвищої соціальної цінності [3, с. 86]. Цей принцип, передбачений, зокрема, ч. 1 ст. 3 Конституції України, означає, що «юдина є цінністю не тільки для себе самої, а й для усього суспільства, для соціуму. Причому оскільки ця цінність є найвищою, то жодне інше явище не може поціновуватися суспільством вище, аніж людина, не може, так би мовити, перевершити її цінність. Усі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, субординовані цінності людини. 

Пріоритет прав людини становить один із засадничих пріоритетів, якому має підпорядковуватися діяльність держави. Релігійна свобода (або, у більш традиційному для вітчизняної літератури звучанні, свобода совісті) становить основоположне право людини. Вона включає, зокрема, і право об’єднуватися у релігійні об’єднання (общини, церкви, деномінації тощо). Це право не надається державою, воно є природним і належить людині внаслідок її людського статусу. Держава лише зобов’язана гарантувати і охороняти це право. Обмеження цього права у публічних інтересах, задля захисту правопорядку, в інтересах національної безпеки допускається, тільки якщо досягнення таких цілей неможливе у менш обтяжливий для людей спосіб [1, c. 188]. Причому йдеться про те, що релігійна свобода має бути рівною мірою гарантована усім віруючим незалежно від того, йдеться про традиційну чи нову релігію, пануюче віросповідання або навіть державну церкву чи релігійну меншину. Релігійна свобода гарантована усіма основними міжнародно-правовими документами у сфері прав людини (ст. 18 Загальної декларації прав людини, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Декларацією про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії і переконань, ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 2 Першого протоколу до Євроконвенції тощо).

Конституційне право людини на свободу совісті і на свободу об’єднання становить основу правового статусу військового капелана та правові механізми реалізації військово-капеланської служби в Україні. Розкриття правового статусу військового капелана базується на необхідності реалізації вимог, що випливають з фундаментальної цінності демократичного суспільства – свободи віросповідання. При цьому саме цінність свободи віросповідання надає військовому капеланові специфічного правового статусу виявляється визначальною при обранні державою моделі правового регулювання діяльності військово-капеланської служби в Україні [2, c. 17].

Інститут військового капеланства належить до важливих стандартів діяльності військових у більшості країн Європейського Союзу та США і має розглядатися військовим командуванням України у контексті задекларованих євроатлантичних принципів. Проте, вітчизняне законодавство, за допомогою якого здійснюється регулювання правового статусу військового капелана в нашій державі, небезпідставно варто вважати все ще недосконалим. Чинні нормативно-правові акти не позбавлені від колізій, помилок юридичної техніки, а також невідповідності положень правових норм міжнародно-правовим актам, ратифікованим парламентом України. Особливо гостро ця проблема постала саме зараз – в умовах збройної російської агресії на Сході України, що суттєво пришвидшило запровадження інституту капеланства у всіх військових формуваннях нашої держави.

Література:

1. Журавльова А.М. Права людини як основа сучасного розвитку права в Україні / А.М. Журавльова // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Політологія. Соціологія. Право : Зб. наук. праць. – К. : НТУУ “КПІ”, 2016. – № 1/2 (29/30). – С.187-191.

2. Калениченко Т. Бути поруч. Основи військового капеланства для військових і волонтерів / Т. Калениченко, Р. Коханчук. – К. : Київське Богоявленське Ставропігійне Братство, 2016. – 43 с.

3. Права людини в Україні: перше півріччя 2015. Наукове видання. За ред.: А. Б. Благої, О. А . Мартиненка / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – К., 2015. – 184 с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота