ОСОБЛИВОСТІ МУСУЛЬМАНСЬКОГО ПРАВА - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ МУСУЛЬМАНСЬКОГО ПРАВА

21.02.2019 10:27

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Крючкова Ольга Миколаївна, студентка, Харківський національний університет будівництва та архітектури


Історично склалося так, що в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету, правової культури, що й об'єднується загальним поняттям "правова система". У будь-якій державі правова система детермінована історичними та географічними факторами, є частиною соціальної системи держави.

Правова система — це комплекс взаємопов'язаних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин та юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання.

У світі існують такі правові системи:

- романо-германська;

- англо-американська;

- змішана;

- релігійно-традиційна [1].

Різновидовим релігійно-традиційної правової системи є мусульманське право. 

Мусульманське право як сукупність певних норм сформувалося за перші два століття існування ісламу (VII-IX ст.). Наступні віки практично не принесли нічого нового. Подальший розвиток мусульманського права відбувався шляхом послідовного усунення суперечностей, що існували в рамках тієї правової системи.

З другої половини XIX ст. і дотепер поступово зростає значення закону як джерела права, здійснюються спроби кодифікації права.

У складі мусульманського права виділяють дві групи взаємозалежних норм:

1. Юридичні розпорядження Корану і Сунни – збірник юридично значущих переказів про вчинки, висловлення і мовчанку пророка Магомета;

2. Норми, сформульовані мусульмансько-правовою доктриною на основі «раціональних» джерел – одностайної думки найавторитетніших правознавців («іджма»), умовиводи за аналогією («кмяс»). 

Основними нормами вважаються норми першої групи, особливо ті, що записані в Корані [2].

Необхідно зазначити, що ні звичай, ні судова практика не визнаються офіційно джерелами права. Судова практика ніколи не зв'язує дії судді (каді). Його рішення, численні й різноманітні, ніколи не розглядалися мусульманськими юристами як джерела права, бо це тільки судження морального плану, що можуть зазнати всіляких переглядів з метою поліпшення. Формально мусульманські юристи так само не вважають звичай джерелом права, але іноді його використовують для доповнення чи уточнення застосовуваного принципу права чи правової норми. Звичаї, що відповідають догмам мусульманського права, фактично розширюють сферу його дії і доповнюють його.

Залежно від рівня впливу шаріату та фікху на правові системи сучасних мусульманських країн можна виділити такі їх групи:

1. Правові системи, які ґрунтуються на мусульманському праві (Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Іран, Кувейт, Бахрейн, Катар, Афганістан, Пакистан та ін). У цих країнах іслам є державною релігією, а мусульманське право становить підґрунтя пра-вової системи держави. Усі джерела національного права повинні відповідати приписам шаріату, по суті норми шаріату та фікху мають вищу юридичну силу ніж конституції.

2. Правові системи країн, в яких мусульманське право регулює тільки окремі сторони суспільного життя, що стосуються, як правило, особистого статусу й релігійних установ, іноді земельного режиму, тоді як світське право регулює всі інші сфери суспільних відносин на принципах, які не відповідають положенням шаріату. Ця група, у свою чергу, поділяється на підгрупи залежно від того, на яких засадах розвивалося національне право – за зразком загального права (Нігерія, Судан, Танзанія, Бангладеш, Малайзія,), французького (Алжир, Марокко, Сенегал, Сирія,  Йорданія) чи голландського (Індонезія).

3. Правові системи країн, які повністю або майже повністю відмовилися від мусульманського права (Туреччина, Туніс). У галузі шлюбно-сімейних відносин законодавчо заборонена полігамія, встановлені рівні права жінки і чоловіка. Конституція Туреччини 1982 р. проголосила республіку демократичною, світською і соціально-правовою державою. Шаріатські суди ліквідовані, а шаріат та фікх мають лише морально-етичне значення.

Література:

1. Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. "Основные правовые системы современности", М. 1999г.

2. О. Ф. Скакун. "Теорія держави і права", Х.2001р.

___________________________

Науковий керівник: Касинюк Лариса Адамівна, доцент, Харківський національний університет будівництва та архітектури



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота