ДО ПИТАННЯ ПРО СУТНІСТЬ ФІГУРИ КАПІТАЛІСТА В ЕПОХУ ФІНАНСИАЛІЗАЦІЇ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ ПРО СУТНІСТЬ ФІГУРИ КАПІТАЛІСТА В ЕПОХУ ФІНАНСИАЛІЗАЦІЇ

04.03.2019 18:14

[Секція 1. Економіка, організація і управління підприємствами, галузями, комплексами]

Автор: Вязмікіна Ірина Анатоліївна, викладач кафедри загальної економічної теорії та економічної політики Одеського національного економічного університету


Питання, пов’язані з викликами фінансиалізації економіки – тобто зростання важливості та частки фінансового сектору у економіці турбує економістів-теоретиків та відповідальних за проведення економічної політики вже на протязі декади, починаючи з світової економічної кризи, яка охопила розвинуті країни у 2008 р.

Вчені гетеродоксального напрямку вважають, що період фінансиалізації бере свій початок у кінці 70-их – початку 80-их р. р. як результат дії неоліберальної економічної політики. Наряду з іншими, однією з ключових характеристик цього періоду вважається  переорієнтація мотивів діяльності найманих менеджерів великих корпорацій навіть нефінансового сектору, на зріст капіталізації компанії на фондовому ринку, а не на максимізацію прибутку. [1] Це, в свою чергу, приводить до надування фінансових бульбашок та відтоку капіталу з реального сектору економіки. Тобто ми можем констатувати наявність протиріччя між потребами розширеного відтворення капіталу у реальному секторі економіки, пов’язані з необхідністю підвищення продуктивності праці шляхом інвестицій у новітні технології, та можливістю швидкого доходу, який можна одержати на фінансових ринках. Для того щоб краще зрозуміти ці процеси пропонується звернутися до категорії фінансового капіталу, яка вперше була введена науковий оборот австрійським вченим Рудольфом Гільфердингом на початку XX-го сторіччя [2]. Бурхлива концентрація виробництва та капіталу привела до виникнення монополістичних союзів спочатку у промисловості, а потім і у банківський справі розвинутих на той час економік світу. Набула свого поширення акціонерна форма власності на засоби виробництва. Саме поширення акціонерної форми капіталу створило умови для підсилення концентрації виробництва з одного боку, а з іншого потребувало розвитку фондового ринку, як частки фінансового ринку, водночас концентрація позичкового капіталу потребувала адекватного розвитку ринку капіталів. Таким чином слід зробити висновок, що процес монополізації та процес розвитку фінансового ринку та фінансового сектора – це нерозривні, взаємопов’язані та взаємообумовлені процеси, тобто фінансиалізація економіки не виникає внаслідок якоїсь помилки у економічній політиці а є об’єктивним та закономірним процесом.

Прагнення до одержання монополістичного прибутку привело до злиття монополій у промисловості та банківських монополій, тому що тільки таким чином їх власники забезпечували собі стійке монопольне становище на ринку. Акціонерна форма власності зробила цей процес можливим, тому що дозволила одержати контроль над капіталами акціонерного товариства які значно перевищували власний інвестований капітал. Таким чином формується капітал нової якості – фінансовий капітал, представником якого стає фінансовий магнат, або фінансовий олігарх. 

У радянській політичній економії вважалося, що фінансовий капітал формується на відриві капіталу-власності, яку персоніфікував у собі фінансовий олігарх, та капіталу- функції, яку виконував найманий менеджер, однак, практика довела, що і капітал як власність і капітал як функція зосереджені у руках фінансового магнату, тобто у цьому сенсі немає різниці між фінансовим олігархом, як представником монополізованого капіталу та звичайним капіталістом-промисловцем епохи вільної конкуренції. Оскільки панування монополій хоч і є основною характеристикою сучасного капіталізму, однак конкуренція все одно існує поряд з монополією, що спонукає володаря контрольного пакету акцій корпорації, так само як і капіталіста епохи вільної конкуренції турбуватися про зниження витрат та підвищення ефективності виробництва для того, щоб одержати максимальний прибуток. Відмінність між ними полягає у тому, що фінансовий олігарх за допомогою системи участі спроможний контролювати капітали акціонерного товариства, які перевищують його власний авансований капітал у декілька разів. З іншого боку, розвиток акціонерного капіталу дав можливість фінансовому капіталісту одержувати установчий, або емісійний прибуток який залежить від капіталізації компанії на фондовій біржі, і у цьому полягає його основна відмінність від капіталіста-промисловця, типового для XIX сторіччя. В свою чергу, вартість компанії на фондовому ринку, як відомо, знаходиться у оберненій залежності до норми позичкового проценту і не має прямого відношення до вартості реально функціонуючого капіталу. Практика довела, що топ-менеджери корпорацій вимушені діяти в інтересах мажоритарного акціонера – на сучасному етапі праця найманого менеджера частково оплачується акціонерними опціонами, щоб мотивувати останніх до діяльності, направленої на підвищення капіталізації компанії.  [3, 31–38.]

Таким чином саме ця обставина, що фінансовий магнат одночасно уособлює у собі риси капіталіста - промисловця, типового для вільного конкурентного середовища, та суто грошового капіталіста – капіталіста-рантьє, який одержує спекулятивний дохід від операцій з фіктивним капіталом, напряму не пов’язаним з процесом виробництва і є тим протиріччям яке пояснює зміну мотивів діяльності топ-менеджерів великих корпорацій в умовах бурхливого розвитку фінансових ринків та інструментів.

Неоліберальна економічна політика провідних держав, направлена на те, щоб протистояти зниженню норми та маси прибутку, яка фіксується деякими вченими наприкінці 70-их років минулого сторіччя,  якраз і створила ці різноманітні можливості для одержання інших форм доходу від операцій з позичковим та фіктивним капіталом, тим самим на якийсь час дозволила реставрувати норму прибутку, та зберегти статус-кво великого капіталу.[4]

Література

1. Lapavitsas C. Profiting without producing. How Finance exploits us all / Costas Lapavitsas. – London: Verso, 2013. – 370 с.

2. Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Исследование новейшей фазы развития капитализма / Рудольф Гильфердинг. – Москва: Издательство социально-экономической литературы, 1959. – 492 с.

3. Harvey D. A Brief History of Neoliberalism / David Harvey - Oxford: University Press, 2005.

4. Roberts M. The Long Depression: Marxism and the global crisis of capitalism / Michael Roberts., 2016. – Haymarket Books. 360 p.

_____________________

Науковий керівник: Звєряков Михайло Іванович, доктор економічних наук, академік, Одеського національного економічного університету 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота