ІСТОРИКО – ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ПОКАРАННЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ІСТОРИКО – ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ПОКАРАННЯ

28.05.2019 21:52

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Ткачов Владислав Ігорович, економіко-правове відділення, спеціальність «Право», ІІ курс, Таращанський державний технічний та економіко-правовий коледж


Це примусовий захід, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у скоєнні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого – це покарання. Найбільш ранньою формою регулювання стосунків була система заборон (табу). Система табуацій, що зберігається в культурі кожного народу засвідчує свої глибинні витоки: її історія сягає десятків і сотень тисяч років.В контексті співвідношення моралі і права в епоху античності аналізувалися причини злочинності та її мотиви. Платон вважав основними мотивами вчинення злочинів- гнів, ревнощі, прагнення втіх, оману та необізнаність; головною причиною злочинності – погане виховання, тому покарання – благо для злочинця. Аристотель в якості визначальних причин злочинності розглядав недосконалість людини (схильність людей віддавати перевагу особистим вигодам за рахунок загального блага) та дисгармонійність суспільства (безлади в державі, можливість легко приховати вкрадене). З точки зору філософії права будь-яка анти суспільна поведінка завдає шкоди як окремій особі, так і суспільству загалом, а тому передбачає певну міру відповідальності. У 18-19 ст.європейські філософи і юристи Ч. Беккаріа, Вольтер, А. Фейєрбах, К. Цехаріс та інші обґрунтовували принципи раціонального узгодження міри покарання. Було сформульовано тезу про те. Що покарання має слугувати не лише праву й справедливості загалом, а й самому покараному як правовому суб’єкту. Одним із основних принципів карної політики, який обстоювали теоретики природно-правової концепції, - «карай, але не принижуй». Видатним теоретиком нової карної парадигми Ч. Беккаріа було сформульовано принцип відповідності покарання сутності злочину. Знайти для злочину відповідне і необхідне покарання –це знайти невигоду, згадка про яку буде такою, що позбавить найменшої привабливості думку про злодіяння. Не жорстокість покарання має більший вплив на душу людини, а його тривалість. Найголовніший засіб для досягнення цієї мети – виховання. Кожен злочин мав би бути наслідком розірвання договору між суспільством та індивідом, тобто вилучення його із спільноти. З появою державних інституцій покарання використовують як засіб для досягнення розумних цілей, однак підґрунтям є чуттєві спонукання людини. «Торжество правосуддя» - це задоволення потерпілого як наслідок покарання цього кривдника. Покарання – це не тільки право, а й обов’язок держави. З цього випливає значимість справедливого покарання та його оцінка, що ґрунтується на врахуванні загальнолюдського, владно-державного та суспільно-небезпечного аспектів. Злочином є порушення норми права, встановленої й охоронюваної державою, замах на існуючий у суспільстві правопорядок. Злочином не вважають будь-яке правопорушення, ним прийнято визнавати лише таке діяння або бездіяльність, яке для держави та громадян у певному історичному та культурному контексті є небезпечним. Прихильники концепції покарання як втілення справедливості виправдовують застосування покарання через необхідність встановити в суспільстві моральний порядок. Інша позиція полягає в тому, що необхідним елементом суспільного буття є правовий порядок, який потребує охорони від зазіхань. Держава як форма суспільного єднання людей встановлює норми поведінки, правопорядок, що регулює спільне існування індивідів. Норми права є вираженням їх інтересів. З цієї позиції покарання постає як охорона цих інтересів та загальноприйнятого способу життя. Аналізуючи покарання як явище, слід також досліджувати причину, мотив злочину, що передає покаранню, умови соціального середовища, індивідуальності злочинця. Тільки тоді можна говорити про справедливість об’єктивність покарання яке несе в собі соціальні функції. Таким чином, покарання є соціальним явищем, зумовлене цілями та завданнями людського суспільства. 

Література:

1. https://yurincom.com/book/krim-nalne-pravo-zagalna-chastina-storiko-pravove-dosl-dzhennya-monograf-ya-gotuietsya-do-druku/

____________________________

Науковий керівник: Чуприк Надія Василівна, викладач Таращанського державного технічного та економіко-правового коледжу



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота