СУТНІСНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СУТНІСНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

25.06.2019 12:38

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, докторант Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Цілком очевидною є надзвичайна важливість правового регулювання діяльності у часі суб’єктів цивільно-правових відносин. Це стосується не тільки порядку своєчасного здійснення суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків, а й захисту прав та інтересів в разі їх порушення чи оспорювання. Питання про строки (терміни) виконання як регулятивного, так і охоронного зобов’язання є дуже суттєвим, адже належна поведінка учасників відносин гарантує стабільність суспільних взаємин і у такий спосіб забезпечує досягнення соціального інтересу. 

Від визначення моменту, з якого наступає обов’язок боржника виконати певне зобов’язання, та моменту, яким закінчується такий обов’язок, тобто від встановлення строку виконання зобов’язання, залежить можливість подальшого здійснення вірителем (кредитором) свого суб’єктивного права і, зрештою, його захисту. У випадку реалізації суб’єктивного права особи на судовий захист темпоральна визначеність полягає у чіткому дотриманні встановлених координат, у межах яких перебуває правова можливість задіяння державного компетентного органу для примусового захисту порушених матеріальних прав. Для реалізації можливості судового захисту необхідною умовою є юридичний факт (час або подія), з настанням якого законодавство пов’язує виникнення права на захист. Як правило, таким юридичним фактом є неналежне виконання боржником свого зобов’язання у визначений угодою термін. Саме з моментом порушення права кредитора чинне законодавство пов’язує початок реалізації передбаченої статтею 16 Цивільного кодексу України можливості правового захисту.

Надане законодавством України право на судовий захист обмежене строками давності, що встановлюють максимальний період, протягом якого особа може здійснити своє захисне право. Національний цивільний закон у якості загального встановив трирічний давнісний строк, хоча в окремих випадках він може відрізнятися для тих чи інших охоронних вимог у залежності від їхньої соціальної значимості або домовленості сторін. Інші, ніж наразі зазначено, періоди існування позовного домагання можуть мати місце, коли то, приміром, передбачено правилами, що діють у сфері міжнародного цивільного обігу. Зокрема, подібні відносини можуть регламентуватися міжнародними договорами. Так, відповідно до пар.1 ст. 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) позови до перевізника на підставі даної Угоди пред’являються: за вимогами про перевищення строків доставки товару – упродовж двох місяців, за іншими вимогами – протягом дев’яти місяців [1]. Міжнародним документом - Нью-Йоркською Конвенцією ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажі 1974 року запроваджено чотирирічний строк позовної давності [2]. 

Проте чотирирічний давнісний строк, передбачений Конвенцією, застосовується не до всіх зовнішньо-економічних договорів, а лише до тих, учасники яких знаходяться на території країн-учасниць Конвенції (п.1 ст. 3 Конвенції). Відтак, скажімо, оскільки певна країна не є учасником Конвенції, її положення до правовідношення за участі сторін не будуть застосовуватися, навіть якщо сторони обрали для регулювання матеріальне право України, невід’ємною частиною якого є вказана Конвенція [3, c. 7]. Іноземне матеріальне права, в тому числі і стосовно позовної давності, може застосовуватися в Україні при вирішенні спорів, що виникають з зовнішньоекономічних угод у тих випадках, коли воно було обране сторонами як право для регулювання, якщо воно визнане таким, що підлягає застосуванню в силу приписів колізійних норм.

Та нерідко кредитор не використовує встановлений строк і звертається до суду поза його межами, втрачаючи можливість реалізувати належне йому право на позов. Відтак вчені здавна задавали питання про характер позовної давності у цивільному праві та про доцільність її існування. Дійсно, перше враження від позовної давності таке, що її запровадження слугує лиш захистові інтересів відповідача, при її застосуванні всі переваги на боці недобросовісного порушника чужого права, а всі негаразди на боці безтурботного кредитора чи власника [4, c. 447]. Вказана теза широко обстоювалася дореволюційними цивілістами, має вона своїх прихильників і зараз. В літературі часто зазначається, що інститут позовної давності спрямований на захист інтересів правопорушника, він обмежує право осіб на судовий захист. 

Ми не можемо погодитися з даною тезою. Основною причиною запровадження позовної давності є задоволення певного публічно-правового інтересу. Суспільство потребує визначеності та порядку, в тому числі і у відносинах між учасниками цивільного обігу. Існування нічим необмеженого в часі повноваження стосовно застосування примусу до боржника, який не виконав свого обов’язку, якраз і позбавляє соціум такої визначеності, а це в свою чергу, викликає його протест [5, c. 222]. Відтак давність, забезпечуючи вказаний порядок, стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати. Саме таким чином, спонукаючи правоволодільця до своєчасного звернення до суду з метою реалізації належного йому матеріального права, задовольняється публічний інтерес у впорядкованості суто приватних відносин.

Існування строків для виконання боржником обов’язків є цілком закономірним явищем, позаяк специфіка майнових відносин іноді передбачає їх тривалий характер, а здійснення товарного обміну, як правило, не може відбуватися негайно. В принципі, виправданою є практика законодавчого встановлення строків існування суб’єктивного матеріального права, в межах яких управнена особа може його реалізувати. Це, здебільшого, вносить визначеність до тих правовідносин, що виникнуть протягом перебігу та після спливу строку. Від того, чи скористався кредитор можливістю реалізації свого суб’єктивного права за час існування останнього, часто залежить його роль чи участь у формуванні та регулюванні наступних цивільно-правових відносин. Так, якщо спадкоємець протягом шести місяців після відкриття спадщини не вчинить дій з її прийняття, він позбавляється права на спадщину. Законодавче встановлення указаних строків має за мету або оптимізувати нормальний перебіг регулятивних правовідносин, або забезпечити визначенність інших, які випливають з тих, що регулюються. Їх нормативне введення є одним з важливих засобів забезпечення охорони інтересів учасників цивільно-правових відносин.

З цієї точки зору існування строків, які обмежують у часі можливість суб’єкта, право якого порушене, здійснити його правовий захист, здається нелогічним. Адже охоронні правовідносини виникають з приводу захисту права. Тому спрямованість їх регулювання має бути на захист потерпілої сторони. І, здавалося б, лише від кредитора залежить, коли здійснити захист свого матеріального права: негайно після порушення чи через якийсь строк. З іншого боку, погашення права кредитора на позов означає неможливість примусового виконання обов’язку. Борг залишається серед активів боржника, відтак він набуває певну вигоду. На відміну від регулятивних цивільно-правових відносин охоронні відносини не повинні гарантувати рівний захист прав та інтересів їх учасників. Принципом діяльності правозастосовних органів є передбачений законом захист цивільних прав від будь-яких посягань та порушень. Отже, при порушенні суб’єктивного матеріального права управнена і зобов’язана особи повинні мати різний ступінь юридичного захисту. З цієї позиції нелогічним є застосування наслідків у вигляді обмеження періоду існування права до особи, яка не вчинила протиправних дій [6, c. 207]. Тому введення певних строків для судового захисту права, на перший погляд, надає правовий захист боржнику, якого він не повинен мати. Очевидно, що подібні сумніви притаманні також українському законодавцю. Про це, зокрема, свідчить те, що давнісні строки для судового захисту порушеного права за новим Цивільним кодексом, здебільшого, подовжені порівняно з попереднім ЦК, що на думку авторів Кодексу в більшій мірі відповідає інтересам суспільства і кредитора та гарантує захист його суб’єктивних прав. 

Отже, окремі характеристики інституту позовної давності, здавалося б, дозволяють кваліфікувати його як такий, що протирічить основним принципам цивільного права, діє на користь правопорушника, і логіка існування якого відсутня. Та все ж доводів на його підтримку за довгі часи дослідниками наводилося набагато більше. Хоча, звісно, не всі з них можуть бути прийнятними. Серед аргументів на користь існування позовної давності досить часто доводиться зустрічати, зокрема, такий: тривале нездійснення охоронного повноваження тягне цілком природне припущення про припинення після її спливу права на судовий захист для осіб, які фактично такого права не потребують [7, c. 215]. Якщо суб’єкт невиправдано довго не звертається до суду з позовом про захист свого матеріального права, є всі підстави вважати, що він втратив інтерес до реалізації цього права [8, c. 252]. Тобто, нездійснення певного зобов’язання протягом тривалого строку може призвести до існування боргу, виконання якого є вже нереальним або втратило інтерес для кредитора, наприклад, якщо обов’язок полягає у виконанні робіт, передачі речі тощо.

Звісно, ми не виключаємо можливість втрати кредитором інтересу до реалізації свого регулятивного права, але таке обгрунтування існування позовної давності виглядає нелогічно. Коли вірителю відомо про фізичну спроможність боржника виконати зобов’язання, якщо останнього до цього зобов’яже суд, відмовитися від реалізації свого права кредитор може різними способами і для цього зовсім необов’язково чекати закінчення давнісного строку. Відповідно до актів цивільного законодавства України таке зобов’язання може припинитися, наприклад, шляхом прощення боргу, за домовленістю сторін тощо. Радше мова йде про втрату інтересу кредитора до реалізації свого охоронного права з-за очевидної неможливості боржника його задовільнити. Сказане наочно підтверджується практикою. Досить часто після порушення матеріального права та початку перебігу позовної давності за простроченим зобов’язанням кредитор, здійснивши мінімально необхідний моніторинг, приходить до висновку про відсутність реальної можливості для задоволення його вимог, навіть якщо судовий орган винесе рішення про застосування заходів примусу до боржника. Виконання такого рішення буде завідомо неможливим, а звернення до суду з позовом лише потягне додаткові витрати кредитора, які теж не будуть відшкодовані. 

Список використаної літератури: 

1. Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) від 1 листопада 1951 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_011

2. Нью-Йоркська Конвенцієя ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу 1974 року/ URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_002

3. Слипачук Т. Вопросы исковой давности: практика МКАС при ТПП Украины. Юридическая практика. 2003. №19. С.7.

4. Энгельман И.Е. О давности по русскому гражданскому праву. Историко-догматическое исследование. М.: Статут, 2003. 511 c.

5. Шершеневич Г.Ф. Ученик русского гражданского права. М. 11-е изд., первое посмерт., просм. и доп. – М.: Бр. Башмаковы, 1914. – Т. 1. – 499 c. 

6. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. 10-е изд. М.: Изд. Бр. Башмаковых, 1912. 952 c.

7. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Чтения, изданные по запискам слушателей: 10-е изд., испр. и доп. / Под ред.: Вицынa А.И.; Петроград: Н. К. Мартынов, 1915. 715 c.

8. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. Л.:ЛГУ, 511 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота