ГЕНЕЗИС ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКІ ЕКОНОМІЧНІ СТРУКТУРИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ГЕНЕЗИС ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКІ ЕКОНОМІЧНІ СТРУКТУРИ

25.09.2019 13:30

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Слободянюк Діана Олегівна, магістр права, Донецький національний університет імені Василя Стуса


Історичні передумови України визначили характер сучасної міжнародної спеціалізації, її місце в міжнародному поділі праці, вектори інтеграції країни у світогосподарський простір.

З плином часу можна визначити такі хронологічні періоди [1, с. 603]: 

- міжнародне співробітництво народів, які населяли територію сучасної України в античну епоху; 

- формування та інтенсивний розвиток міжнародних економічних зв'язків Київської Русі; 

- колоніальний період, коли зовнішньоекономічні зв'язки України розвивалися як підсистема міжнародної кооперації країн-метрополій, до складу яких входили українські землі (це стосується російської державності, також і польської, австро-угорської та деяких інших); 

- радянський період; 

- сучасний період.

Зародження та початковий розвиток, що привело до появи феномена слов'янської державності на території Київської Русі (тобто генезис), проходив на тлі активного економічного розвитку й супроводжувався розширенням міжнародної торгівлі. Усе більшого значення набували зв’язки з європейськими країнами, тоді як східні вектори торгівлі вже не були провідними. Руські та іноземні купці пов'язували країну торговельними шляхами з Польщею, Литвою, усією Прибалтикою, різноманітними німецькими землями, Францією, Італією, Візантією, Австрією, Чехією, та ін.

Після здобуття Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС стали її головними геостратегічними пріоритетами. Європейська інтеграція є не тільки фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн. Отримання Україною повноцінного членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення її на активного учасника в житті світової співдружності. 

Разом з цим намір України розбудовувати відносини з ЄС на принципах інтеграції був проголошений набагато раніше. Так, у Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України» Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення.

Після проведення у вересні 1997 р. першого саміту «Україна−ЄС» керівництво України виступило із заявою про бажання стати асоційованим партнером ЄС. Незаперечним пріоритетом України є придбання повного членства в ЄС. Для реалізації цього курсу Президент підписав Указ від 24 лютого 1998 р. «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство й співробітництво між Україною і ЄС й удосконалюванні механізму співробітництва з ЄС», а також Указ від 11 червня 1998 р. «Про затвердження стратегії інтеграції України в Європейський Союз». 

У грудні 1999 р. була прийнята Декларація Європейської Ради зі Спільної стратегії країн-членів ЄС, у якій був визначений новий характер відносин з Україною з погляду її місця й ролі в європейській безпеці. З метою реалізації стратегічного курсу України на європейську інтеграцію Президент України схвалив «Програму інтеграції України до Європейського Союзу».

Після затвердження у 2000 р. Верховною радою Послання Президента «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр.» [2] курс на євроінтеграцію стає офіційним пріоритетом національної інтеграційної політики. Подальшими етапами розвитку інтеграції України в Євросоюз були Послання Президента України до ВР України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» [3] і Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом Європейської інтеграції» [4], кінцевою метою яких є придбання нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі. Крім цього, 18 березня 2004 р. ВР України затвердила Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС [5]. 

Цими документами було визначено, що інтеграція в європейські структури потребують вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин з регіонами країни і управління ними, яка б відповідала принципам регіональної політики ЄС, а саме − партнерство, субсидіарність, децентралізація, концентрація, програмність. 

У 2009 р. замість Плану дій було узгоджено Порядок денний асоціації Україна - ЄС, що стало принципово новим інструментом, який базується на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції. У два етапи – 21 березня 2014 року та 27 червня 2014 року Угоду про асоціацію було підписано в м. Брюссель Україною, ЄС та його державами-членами. 16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію. Завершення Україною та ЄС усіх необхідних внутрішніх процедур дозволило розпочати з 1 листопада 2014 року тимчасове застосування значної частини Угоди про асоціацію на період до набуття нею чинності у повному обсязі після завершення процесу ратифікації усіма державами-членами ЄС. З 1 вересня 2017 р. Угода почала застосовуватися у повному обсязі [6].

Порядок денний асоціації удосконалюється і доповнюється з урахуванням розвитку поточного діалогу між Україною та ЄС, а також досягнутих Україною результатів і цілей у впровадженні внутрішніх реформ. Сторони визначають пріоритети Порядку денного асоціації, які доповнюють зобов’язання сторін відповідно до Угоди про асоціацію для повної імплементації цієї Угоди. 

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що інтеграційні пріоритети України були визначені з початком формування її незалежності та зароджувались протягом історії. Європейський Союз, в свою чергу, проводив доволі стриману політику по відношенню до України, стимулюючи таким чином внутрішньополітичні зміни в країні. За останні роки взаємодія між ЄС та Україною досягла нового рівня, логічним підсумком якого стала Угода про Асоціацію, і, таким чином, євроінтеграція отримала не тільки декларативну, але і практичну реалізацію.

Література:

1. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Н. Є. Новицький. – К. : КНЕУ, 2003. – 948 с.

2. «Україна: поступ у ХХІ століття» Послання Президента України до Верховної Ради України // Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. від 23.02.2000 Документ 276а/2000 // Урядовий кур’єр. – 2000. – №16. – С.5-12.

3. «Європейський вибір» Послання Президента України до Верховної Ради України // Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр. від 30.04.2002 Документ n0001100-02 // Урядовий кур’єр. – 2002. – №100. – С.5-12.

4. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004- 2015 роки) “Шляхом Європейської інтеграції” / [Гальчинський А. С., Геєць В. М. та ін. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

5. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» Закон Верховної Ради України від 18.03.2004 № 1629-IV // Урядовий кур’єр. – 2004. - №74. – С.13.

6. Угода про асоціацію між Україною, та Європейським Союзом: ратифіковано Законом України від 16 вересня 2014 року № 40, ст. 2021.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота