ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ

12.11.2019 18:25

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Гуральський Назар Романович, здобувач вищої освіти Навчально наукового інституту №4 Національної академії внутрішніх справ


Спадкування – це інститут цивільно-правових відносин, що існує вже сотні років, тому, відповідно, є майже досконало дослідженим та вивченим. Однак, як показує практика, пересічні громадяни постійно зіштовхуються з тими чи іншими різноманітними проблемами, пов’язаними з укладенням заповітів, їх подальшим оскарженням, прийняттям спадщини, зокрема пропуском строку на прийняття спадщини. Існує чимало прикрих випадків, коли спадкоємець, поза волею спадкодавця, залишається без права на спадщину, внаслідок неправильного оформлення спадщини, відсутності всіх необхідних для отримання спадщини документів, а найчастіше – через необізнаність щодо основних вимог законодавства. 

Для початку необхідно згадати загальні положення законодавства про спадкування. Так, згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування може бути здійснене за заповітом або за законом, тобто відповідно до норм Цивільного кодексу України. Заповітом, у свою чергу, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. За загальним правилом, спадщина відкривається за останнім місцем проживання спадкодавця. Варто зазначити, що закон дозволяє спадкоємцю обирати: приймати спадщину чи не приймати. Така альтернатива є вкрай корисною у випадку, коли спадкове майно спадкодавця є невеликим, а вимоги кредиторів за його боргами є значними. Хоча тут важливим аспектом є також і те, що спадкоємець зобов’язаний задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця лише в межах вартості спадкового майна.

Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який бажає її прийняти та який постійно не проживав зі спадкодавцем, у 6-ти місячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Саме з такою проблемою найчастіше зіштовхуються спадкоємці. Закон передбачає можливість вирішення такої ситуації шляхом надання згоди усіма спадкоємцями, що вже прийняли спадщину на подання спадкоємцем, що пропустив 6-ти місячний строк такої заяви. На практиці отримати такий дозвіл буває проблематично через внутрішні конфлікти між спадкоємцями.

На такий випадок ч. 3 ст. 1272 ЦК України передбачає можливість визначення додаткового строку для прийняття спадщини шляхом звернення з відповідним позовом до суду. Відповідно до Постанови пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» суди відкривають провадження у такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. Єдиною підставою для такого позову є поважність причини пропуску строку на прийняття спадщини. Вважатиметься причина, вказана позивачем поважною чи ні – вирішуватиме вже суд.

Ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-тимісяців після відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Тобто при постійному проживанні зі спадкодавцем спадкоємець може не подавати заяву про прийняття спадщини, а сам факт прийняття ставиться у залежність від відсутності заперечень щодо спадщини у спадкоємця. Однак, неодноразово виникає ситуація, коли спадкоємець, що постійно проживав зі спадкодавцем, не подав заяву про прийняття спадщини, а нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину через недоведеність факту такого спільного проживання, адже місце реєстрації спадкоємця не завжди збігається з місцем реєстрації спадкодавця.

Так, Відповідно до Постанови пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Поширеним практичним аспектом у спадкових правовідносинах є визнання заповіту спадкодавця недійсним. Ініціюють такі дії, перш за все, спадкоємці за законом, яких спадкодавець з тих чи інших причин не згадав у заповіті. На такий випадок Цивільний кодекс України передбачає наступні підстави недійсності заповіту: заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Закон передбачає категорію спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. При цьому не важливо чи відбувається спадкування за законом, чи за заповітом. Відповідно до ст. 1241 ЦК України, до цієї категорії належать малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Законодавство передбачає, що вони успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. 

________________

Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу Національної академії внутрішніх справ 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота