ДО ПИТАННЯ АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРАВ ЛГБТ-СПІЛЬНОТ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРАВ ЛГБТ-СПІЛЬНОТ

25.11.2019 17:37

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Піть Ігор Юрійович, студент 3-го курсу судово-адміністративного факультету Національного університету «Одеська юридична академія»


Сьогодні питання дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності є одним з найбільш актуальних у міжнародному товаристві. Жодна держава світу не може бути визнана демократичною, якщо вона не проголошує та не гарантує права людини [1, с. 13]. Багато країн працюють над створенням антидискримінаційного законодавства, запроваджують спеціальні інститути, що слідкують за дотриманням прав сексуальних меншин у різних сферах життя (наприклад, омбудсмен з питань рівності у Швеції або спеціальний посланець США з прав лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів), та займаються вихованням толерантності серед населення. 

Не зважаючи на вищезазначені заходи, показник кількості порушень прав людини на ґрунті нетерпимості до сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності зостається вкрай високим. І хоча найчастіше прояви дискримінації відбуваються у трудовій, освітній, шлюбно-сімейній та в інших сферах повсякденного суспільного життя, найбільш актуальним є зменшення кількості та загальна превенція саме кримінальних правопорушень, оскільки вони мають найвищу суспільну небезпечність. Умисне вбивство, доведення до самогубства, нанесення тілесних пошкоджень різної тяжкості, побої, катування – це лише деякі з видів злочинів, які вчиняються на ґрунті нетерпимості до сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Більш того, як свідчить практика, акти заподіяння моральної чи фізичної шкоди представникам ЛГБТ спільнот призводять до щонайменше двох інших суспільно небезпечних наслідків: спричиненню шкоди стороннім особам та до протесаної активності і радикалізації ЛГБТ спільнот. Так, наприклад, в Росії у 2016-2017 роках за даними інформаційно-аналітичного центру «Сова» під час здійснення актів насильства і вандалізму з мотивів ненависті до ЛГБТ спільнот  постраждало 146 осіб, але з них було лише 14 дійсних представників сексуальних меншин [2]. Прикладом другого наслідку є прояви, так званого, «гендерного екстремізму» та «гей-націоналізму».

В Україні проблема боротьби з кримінальними правопорушеннями на ґрунті дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності є законодавчо неврегульованою. Тобто до представників ЛГБТ спільнот законодавство ставиться нейтрально. З одного боку, в ньому не міститься дискримінаційних норм, як наприклад, відповідальність за «пропаганду гомосексуалізму»; а з іншого боку, відсутність чіткої норми-заборони в Кримінальному кодексі України, призводить до складностей щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності та складностей щодо винесення судом покарання, пропорційного вчиненому злочину. Останнє, більш того, є порушенням принципу верховенства права.

Фактично, ст. 24 Конституції України містить відкритий перелік ознак, за якими «не може бути привілеїв чи обмежень…», що передбачає існування інших, не зазначених в Конституції ознак, за якими може здійснюватися дискримінація), але не включення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до переліку створює складності щодо застосування цієї норми на практиці [3] Більш того, в кримінальному провадженні застосування цієї конституційної норми є майже неможливим, оскільки в ст. 67 Кримінального кодексу України перелік обставин, що обтяжують покарання, є виключним, і суд не може визнавати інші обставини обтяжуючими, крім тих, що містяться у ч. 1 цієї статті [4]. Тому злочини проти представників ЛГБТ спільнот кваліфікуються не як злочин на ґрунті нетерпимості до сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, а як звичайні злочини. Як приклад можна згадати справу від 23.06.2019, яка розглядалася Голосіївським районним судом в місті Київ. В ній 10 осіб мали зірвати запланований «Марш рівності» представників ЛГБТ спільнот. Суд кваліфікував справу лише як готування до хуліганства [5].  

Єдиним актом, що міг би вирішити проблему є прийняте 23.11.2015 р. Розпорядження Кабінету Міністрів № 1393-р «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» (далі – План дій) [6]. Це розпорядження є програмним документом за своїм змістом, котрий передбачав внесення змін до різних нормативно-правових актів з метою запобігання дискримінації. Серед них і зміни до Кримінального кодексу України, зокрема зміни до пункту 3 статті 67, де серед різноманітних обставин, що обтяжують покарання, додається дискримінація на ґрунті нетерпимості до сексуальних меншин і транссексуалів. Окрім внесення змін до Загальної частини КК, План дій передбачав внесення подібних змін до деяких статей Особливої частини – до частини другої статей 115, 121, 122, 126, 127, 129, статті 293. Такий прояв антидискримінаційної політики і справді міг би зменшити кількість кримінальних правопорушень за згаданими ознаками, проте за Планом дій зміни повинні були впровадитися у правову дійсність ще у ІІ кварталі 2016 року.

Таким чином, найважливішим напрямом ведення антидискримінаційної політики є зменшення кількості саме кримінальних правопорушень, котрі вчиняються з мотивів нетерпимості; та запобігання їх подальшому скоєнню. В Україні першими кроками боротьби з вчиненням злочинів на ґрунті нетерпимості до сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності є внесення до ст. 24 Конституції України понять «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність», як ознак, за якими заборонена дискримінація. До того ж, важливим є виконання «Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року», особливо в частині внесення змін до статей 67, 115, 121, 122, 126, 127, 129, 293. Такі зміни призведуть до зменшення кількості кримінальних правопорушень, виконання загальної та спеціальної превентивної функції норм кримінального законодавства, до збільшення довіри правоохоронним і судовим органам з боку представників ЛГБТ спільнот і до виконання принципу верховенства права та його форм.

Література:

1. Віткова В.С. Право на інформацію та право на доступ до інформації: поняття та співвідношення. Вісник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. 2019. Вип. 2(86). С. 13-20. 

2. Данные о совершенных по мотиву ненависти насильственных преступлениях и актах вандализма. Сова: Информационно-аналитический центр. URL: http://www.sova-center.ru/database/ (дата обращения: 18.11.2019).

3. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р.  № 254к/96-ВР. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 18.11.2019).

4. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2341-14 (дата звернення: 18.11.2019).

5. Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 26.07.2019 у справі № 752/12801/19. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83613277 (дата звернення: 18.11.2019). 

6. Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.11.2015 р. № 1393-р (в редакція від 16.05.2017). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1393-2015-р (дата звернення: 18.11.2019). 

________________

Науковий керівник: Віткова Валентина Сергіївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія» 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота