МЕДІАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПЕРЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ З УРАХУВАННЯМ СВІТОВОГО ДОСВІДУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МЕДІАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПЕРЕСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ З УРАХУВАННЯМ СВІТОВОГО ДОСВІДУ

25.11.2019 21:36

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Попович Марія Євгеніївна, студентка, міжнародно-правовий факультет, 3 курс, група 07мп-17-02, Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого;


Невід’ємною ознакою демократичної та правової держави є не лише існування національної системи захисту прав, свобод та законних інтересів осіб, але й створення ефективного механізму її дії. Стратегією Реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., затвердженою Указом Президента України від 20.05.2015 р. передбачено розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема, шляхом впровадження інституту медіації та посередництва. Медіація, відповідно до прийнятого за основу Верховною Радою проекту Закону України «Про медіацію» (реєстр. № 3665), – це альтернативний (позасудовий) спосіб врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів сторін конфлікту (спору) за допомогою одного або декількох медіаторів. Досвід багатьох демократичних країн свідчить про те, що альтернативні способи врегулювання спорів є доволі ефективною формою захисту прав та законних інтересів. При цьому запровадження позасудового врегулювання спорів дає можливість розвантажити суди, забезпечити оперативність врегулювання конфліктів та зменшити фінансові витрати осіб, пов’язані з розглядом та вирішення справ. Необхідність запровадження в Україні медіації як найбільш ефективного альтернативного способу врегулювання спорів вже тривалий час є предметом дискусій та законодавчих ініціатив. Таким чином, одним із перспективних способів вирішення конфліктів та спорів є саме медіація - процедура, під час якої медіатор сприяє налагодженню контакту між учасниками конфлікту чи спору для досягнення взаємоприйнятного його вирішення.

Важливим кроком на шляху впровадження медіації була розробка проекту Закону України «Про медіацію» (реєстр. № 3665), який Верховною Радою прийнято не було [1], якій був відхилений Верховною Радою. Водночас 5 липня 2019 р. з’явився новий законопроект №10425, що був внесений народним депутатом України Мірошниченком Ю. Р. (посв. N 179) та містив чимало дискусійних положень. Одним з них була пропозиція щодо запровадження обов’язковості медіації як способу досудового врегулювання спору у передбачених законом випадках.  

В контексті цього слід зазначити, що в світі існують дві моделі медіації: обов’язкова і не обов’язкова. Так, законопроект передбачає обов’язкову досудову медіацію по всім категоріям справ, окрім кримінальних. Разом з цим встановлення фактично обов’язкового етапу медіації до звернення в суд передбачає створення інституту самоврядної, професійної організації, яка здійснюватиме добір, підготовку, дисциплінарні провадження, підвищення кваліфікації тощо. Варто звернути увагу на обов’язковість застосування медіації у порядку, як це відбувається у деяких зарубіжних країнах. У юридичних системах США, Канади, Нової Зеландії та Японії пішли шляхом впровадження обов’язковості медіаційної процедури про розгляді конкретних видів справ. Зараз, у США та Австралії медіація широко застосовується при вирішенні трудових, сімейних, корпоративних, публічних конфліктів, відновлення статусу потерпілого від злочину, з’ясуванні суперечок внаслідок ДТП та заподіянні шкоди життю і здоров’ю неналежним лікуванням [2]. У той самий час, у Японії медіація обов’язково застосовується лише при вирішення справ із сімейного права (що включає у себе розлучення та усиновлення), справи з міжсусідських відносин, гендерно-забарвлені конфлікти та справи про компенсацію завданою стороною(-ами) шкоди [3]. Тим не менш, у Нідерландах та Бельгії медіаторам та учасникам суспільних відносин надається майже повна свобода, оскільки у відповідних Законах цих країн передбачається регулювання лише оплати за послуги посередників та вимоги до сертифікації медіаторів. 

В залежності від того, хто виступає в ролі медіатора, відповідно до практики іноземних держав, можна виділити наступні моделі медіації: 1) судова, 2) адвокатська, 3) нотаріальна, 4) професійна. 

Судова медіація діє у тих країнах, де вона є частиною судочинства, тому вона проводитися суддею, який отримав на це дозвіл та має відповідну підготовку, навички і не є відповідальним за винесення рішення по справі. Угода, якої досягли сторони в ході медіації, затверджується судом. Залежно від суб'єкта, що виступає в ролі посередника, судова медіація може проводитися суддями і безпосередньо посередниками, медіаторами. Так, у Канаді в Апеляційному суді Квебека медіацію вправі проводити судді. При цьому у сторін зберігається право вибору – звернутися до приватного медіатора, який бере участь в програмі судової медіації, або до судді-медіатора [4]. В контексті цієї моделі Цувіна Т.А. виділяє: 1) зовнішню присудову медіацію та 2) внутрішню присудову медіацію. У першому випадку суддя передає справу на розгляд іншому медіатору, що не є суддею та обирається сторонами. Внутрішня присудова медіація може здійснюватися або суддею (який не розглядає конкретну справу), або працівником суду (наприклад, помічниками суддів), яка є слід визнати не зовсім прийнятним, оскільки судді повинні мати відповідні навички, чіткі інструкції та мати змогу психологічно абстрагуватися від звичайної та повсякденної ролі судді [5].

Адвокатська медіація застосовується, коли у ролі медіатора виступає особа, яка має право на зайняття адвокатською діяльністю. Однак як заперечення, науковці стверджують, що адвокат, який є представником однієї з сторін, уже не може здійснювати процедуру примирення, оскільки виникає конфлікт інтересів. Для прикладу, в Італії асоціації адвокатів вправі створювати свої організації з надання послуг медіації. Більше того, організації внесені до реєстру, можуть пропонувати послуги медіації в режимі онлайн [6]. 

Для нотаріальної медіації характерним є те, що в ролі посередника виступає нотаріус, який допомагає сторонам досягти згоди, і належним чином оформити домовленість. Такий різновид медіації є не дуже популярним.

Професійна медіація запроваджена у більшості країн. Такий вид медіації зумовлює існування співтовариства медіаторів, діяльність яких регулюється внутрішнім актом. Так, в США діють державні та приватні служби медіації, що дозволяє користувачам послуги мати ширший вибір та більш високу якість послуги через існуючу конкуренцію. 

На підставі викладеного, враховуючи характерні риси різних моделей медіації, які діють в розвинутих країнах світу, їх позитивних та негативних аспектів, слід визначитися з тим, яка саме модель є більш прийнятною та  найоптимальнішою для України. Уявляється, що намагання створити в Україні виключно державну службу медіації не можна вважати оптимальним підходом до вирішення проблеми запровадження альтернативних способів врегулювання конфліктів та правових спорів. На нашу думку, враховуючи досвід закордонних держав, варто було б в Україні створити зовнішню присудову модель медіації на професійній основі. Як свідчить практика, саме професійна модель медіації буде найбільш ефективно реагувати на виклики часу та потреби осіб, що звертаються за врегулюванням спорів. При цьому обов’язкову медіацію запровадити для вирішення сімейних та міжсусідських спорів, як це має місце у Японії, що дозволяє зняти навантаження із судової системи. Також варто пам’ятати, що для належної роботи всієї системи медіації необхідне належне законодавче регулювання, що створюватиме належну систему акредитації професійних медіаторів як на державному, так і на приватному рівні. 

Література:

1. Дослідження, проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 7 по 14 лютого 2019 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/stavlennia-gromadian-ukrainy-do-sudovoi-systemy

2. Мамчур Л.В. Особливості медіації в країнах англо-американської системи права [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/dip/2010_50/05_23.pdf 

3. Kakiuchi S. (2015) Regulating Mediationin Japan: Latest Development and Its Background. In: Esplugues C., Marquis L. (eds) New Developments in Civil and Commercial Mediation. Ius Comparatum – Global Studies in Comparative Law, vol 6. Springer, Cham

4. Отис Л., Райтер Э. Х. Медиация в стенах суда // Медиация и право. – 2011. – № 1. – С. 21-38.

5. Цувіна, Т. А. "Впровадження інституту присудової медіації як перспективний напрямок реформування цивільного процесуального законодавства України." Україна на шляху до Європи: реформа цивільного процесуального законодавства: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. Vol. 7.

6. Кисельова Т. Правове регулювання відносин із надання послуг медіації у зарубіжних країнах / Т. Кисельова // Право України. – 2011. – № 11-12. – С. 225-236.


________________

Науковий керівник: Світлична Галина Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Національного Юридичного університету Ярослава імені Мудрого 




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота