ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

26.11.2019 12:31

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Фадєєва Дарія Сергіївна, студентка 2 курсу, 12 групи, Інститут прокуратури та кримінальної юстиції, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого


Справедливість аж ніяк не створено законом: навпаки, закон завжди є тлумаченням і втілення справедливості.

П'єр Жозеф Прудон

Принципи кримінального права – це спрямовані на вирішення завдань кримінального права найбільш загальні положення, закріплені кримінальним законодавством, які виражають соціальну обумовленість кримінального закону, визначають структуру та зміст кримінального права, відображають його метод, виступають у вигляді нормативної основи регулювання кримінально-правових відносин та відображають рівень суспільної правосвідомості.[1, с. 61]

Принцип справедливості є одним із найбільш дискусійних у системі принципів кримінального права. Насамперед це певним чином пов’язано з тим, що на сьогодні ми не маємо єдиної та цілісної системи розуміння такої категорії як справедливість. Думок щодо визначення справедливості існує досить багато: деякі вчені та практики ототожнюють справедливість із правом, інші приділяють увагу їх взаємозв’язку; у інших – справедливість розглядається як породження самого права. Термін «справедливість» (justitia) етимологічно походить від права (jus) і виступає правовою основою, принципом абстрактно загальної формальної рівності і свободи, а у перекладі з англійської мови термін “justice” одночасно означає і справедливість і правосуддя.

Взагалі, справедливість виступає категорією морально-правової та соціально-політичної свідомості, що являє собою певне розуміння про належне, яке відповідає уявленню про сутність кожної людини та її невід’ємні права. Коли люди обурені несправедливістю по відношенню до них або їх близьких, то це почуття здатне спонукати їх на певні виступи, революції, бунти, створення підпільних та таємних товариств, діяльність яких буде спрямована на боротьбу з несправедливими законами. У стародавньому праві яскравим прикладом справедливості був принцип «таліону» — око за око, зуб за зуб [2, c. 27]. Він пояснюється тим, що свідомість людини завжди прагне рівної відплати за вчинений проступок, особливо у тому випадку, коли він був жорстокий та скоєний свідомо.

Справедливість у правовому контексті розглядається як певні встановлені рамки для людини, що застерігають та не дають їй скоїти злочин, але буде доцільно зазначити, що справедливість звичайно поняття досить суб’єктивне: одній людині може здаватися щось справедливим, у той момент як для іншої це буде далеко від справедливості. 

Що стосується цього поняття саме у кримінальному праві, то, не зважаючи на чималу важливість принципу справедливості для даної сфери права, у юридичній науці розробка його є недостатньою. Можна навести наступні точки зору щодо даної проблематики: справедливість це принцип кримінального права; справедливість це принцип кримінальної відповідальності; справедливість це принцип призначення покарань. Але розглядати справедливість лише як принцип відповідальності і тим більше призначення покарання буде недостатньо, адже будь-яка норма кримінального законодавства повинна обов’язково бути справедливою.

На сьогоднішній день у правовій науці виділяють 3 рівні прояву принципу справедливості у кримінальному праві:

1) справедливість призначення покарання;

2) визнання справедливою санкцію за злочинне діяння;

3) формування визначеного кола злочинних діянь [3, c 64].

Перший аспект, хоча і стосується у більшій мірі процесуального, ніж матеріального кримінального права, виражається в якості певних норм-принципів кримінального закону. Науковці при виділенні даних рівнів спирались на те, що оскільки кримінальне право регулює відносини між державою і громадянином та безпосередньо не відноситься до самого законодавця, то у законодавчому визначенні цього принципу повинно бути відображено лише прояв справедливості при визначенні міри покарання судом. Основуючись цим даний принцип було сформульовано наступним чином: «покарання чи інший захід кримінально-правового впливу, що застосовується до особи, яка скоїла злочин, повинна відповідати тяжкості злочину, ступеню вини особи, що його вчинила і даними про його особистість».

Звичайно існують і протилежні точки зору з цього приводу. Наприклад, А. Попов у своїй науковій статті зазначає, що «норми, які закріплюють принципи права, у повній мірі можуть слугувати для законодавця певним орієнтиром в його діяльності» [4, c. 86-87].

Справедливість є принципом, який поглинає все кримінальне право, він впливає на всі його норми (при класифікації злочинів, призначенні покарання, встановленні меж санкцій, визначення кола злочинів). При визначенні кола злочинів необхідно щоб поряд з іншими вимогами криміналізації (декриміналізації), враховувались також і вимоги соціальної справедливості як одного із елементів суспільної свідомості (принцип соціальної справедливості спрямований лише на захист прав особи, яка вчинила злочин). Якщо ж вони будуть ігноруватись, то це може призвести до того, що кримінально правова заборона не отримає широкого схвалення та підтримки у більшості населення. До того ж, справедливість — це категорія, що не дає змогу при своєму здійсненні знехтувати або не брати до уваги інтереси громадян. Вони повинні бути впевнені, що держава зможе захистити їх від злочинних посягань.

При проведенні класифікації злочинів обов’язково потрібно брати до уваги вимоги справедливості, оскільки остання повинна виступати в якості правової підстави подальшої диференціації відповідальності за вчинені злочинні діяння в кримінальному законодавстві, що забезпечує справедливість при призначенні покарань.

Звичайно, справедливість більшою мірою є філософською категорією, а ні ж правовою, тому поява принципу справедливості та такої мети покарання, як відновлення соціальної справедливості, у кримінальному праві викликає певний сумнів, що полягає в тому, як з багатогранного явища виокремити ту окрему межу, яка поширювала б свою дію на таку галузь, як кримінальне право, а тим більше спробувати представити цю межу в якості основного положення цієї галузі, тобто її принципу.

Кримінально-правовий зміст розглядуваного принципу полягає в тому, що покарання або інша міра впливу, що застосовується до особи, яка вчинила злочин, повинні бути справедливими, а саме відповідати тяжкості відповідного злочину, обставинам вчинення цього злочину та особливостям самого злочинця. Бо всі ми розуміємо, що призначення надмірно суворого покарання або занадто м’якого виступає порушенням одного з основних принципів кримінально права – принципу справедливості. Як результат випливає чергова проблема — занадто широкі межі суддівського розсуду при застосуванні норм кримінального законодавства при призначенні відповідного покарання. Адже принцип справедливості багато в чому залежить від правосвідомості, досвіду та певного внутрішнього переконання судді. Наскільки суддя справедливий, настільки в державі і забезпечується принцип справедливості, бо справедливість — це, перш за все, внутрішня якість людини, а потім уже норма права.

Справедливість як один із основних принципів кримінального права не є чимось визначеним та постійним. Те, що сьогодні вважається справедливим, тобто визначається цим принципом, завтра вже може бути відкинуто. У нормах кримінального законодавства реалізація даного принципу повинна динамічно розвиватися, йти в «нога в ногу з часом», відповідати сучасним реаліям життя. 

Отже, у висновку хочеться зазначити, що принципи кримінального права України є основою, надійним підґрунтям законотворчого процесу створення узгодженої системи регулятивних та охоронних кримінально-правових норм, що здатна убезпечити кримінальний закон від хаотичності та суперечностей. Тому законодавче закріплення справедливості в якості кримінально-правового принципу поряд з іншими буде сприяти подальшому та ефективному вдосконаленню кримінального законодавства і підвищенню ефективності його дії.

Список використаної літератури:

1. Кримінальне право: [посіб.] / Дудоров О.О., Хавронюк М.І./За заг. ред. М.І. Хавронюка. – К.: Ваіте, 2014. – 944 с

2. Історія держави і права зарубіжних країн: [посіб.] / В. І. Орленко, В. В. Орленко. — [3-є вид.]. — К.: Вид-во Паливода А. В., 2008. — 244 с.

3. Келина С. Г. Принципы советского уголовного права: [учебник] / С. Г. Келина, В. Н. Кудрявцев. — М.: Наука, 1988. — 178 с.

4. Попов Н. А. Принцип справедливости в уголовном законодательстве / Н. А. Попов // Вестник ЛГУ. Сер. 6. — 1991. — Вып. 3. — № 20. — С. 85-88.

________________

Науковий керівник: Маслова Олена Олегівна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота