ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ПРАВОМІРНОГО ВОЛОДІННЯ РІЧЧЮ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ПРАВОМІРНОГО ВОЛОДІННЯ РІЧЧЮ

26.11.2019 13:25

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Киянчук Анжеліка Іванівна, Чорноморський національний університет імені Петра Могили


Актуальність. Питання щодо розкриття тріади повноважень власника (право володіння, користування, розпорядження) залишається актуальним на сьогодні. Зокрема, законодавець визначає поняття «право володіння» і «фактичне володіння», але чітко не розмежовує такі важливі правові дефініції. Через це виникають проблеми застосування норм законодавства на практиці. Наприклад, під час діяльності суб’єктів господарювання бувають такі випадки, коли кредитор захоплює майно боржника, мотивуючи це тим, що такі дії виступають заходом забезпечення виконання зобов’язання на підставі правової норми щодо права притримання. Постає логічне та актуальне питання, чи є факт наявності боргу підставою вважати правомірним захоплення речі без згоди власника? 

Метою статті є визначення цивільно-правової природи поняття правомірного володіння річчю та відмежування її від схожих правових категорій.  

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження впливу римського цивільного права здійснили такі вчені: І.В. Новицький, О.О. Михайленко та інші. Питання, що стосуються різних аспектів права володіння висвітлені в публікаціях таких науковців: О.В. Дзера, Ю.О. Заіка, В.В. Цюра. Слід зауважити, що в даних роботах недостатньо висвітлене питання розмежування права володіння від фактичного володіння.

Виклад основного матеріалу. Володіння – це одночасно важливий елемент як права власності, так і права на чужу річ. Згідно з ст. 398 ЦК «Право володіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом» [1]. Такими випадками за вказівкою у законі є спадкування того чи іншого майна, право володіння знайденою річчю до встановлення особи власника відповідно до ч. 3 ст. 337 ЦК, утримання бездоглядної тварини (ч. 2 ст. 340 ЦК) тощо. Іншою підставою виникнення права володіння за законом може бути звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Так, у ч. 2 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зазначено, що «у разі не виконання зобов’язання боржником, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов’язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача» [2]. Слід зауважити, що обтяжувач не може свавільно забрати майно у боржника, оскільки законом передбачено, що «звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду» [2].

Іншою підставою виникнення права володіння є договір. У законі вказується, що договір може бути укладеним з власником та іншою особою, якій було передане майно. Право володіння на чужу річ може виникати при укладанні договорів, які пов’язані з передачею речі іншій особі в користування. Прикладами таких договорів є договір лізингу, найму, перевезення, позички, зберігання та інші. 

О.В. Дзера визначає право володіння як закріплену законом можливість фактичного володіння річчю, під яким розуміється фізичне чи господарське володіння [3, с. 472]. Аналогічне поняття міститься у науковій роботі Ю.О. Заіки: «Право володіння – це можливість особи (власника) мати річ у своєму віданні, у своєму господарстві» [4]. Встановлення права володіння або панування над майном є важливим елементом повноважень володільця річчю. Оскільки у більшості випадків укладання договору недостатньо для набуття права власності, також потрібна передача майна для здійснення переходу права володіння на підставі договору. 

Слід також звернутися до судової практики з питань права володіння та його сутності. Так, у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" визначено поняття «права власності» таким чином. Право володіння виступає юридично забезпеченою можливістю фактичного панування власника над майном, не пов'язаною з використанням його властивостей [5].

Отже, аналізуючи наукову літературу та законодавство України, можна визначити поняття права володіння як відносини, при яких відбувається фактичне панування над річчю, яка може належати як її власникові, так і особі, яка фактично тримає річ у себе на підставах, що не порушують законодавство України, та ставиться до неї як до своєї.

У ч. 3 ст. 397 ЦК України зазначається поняття «фактичне володіння» та підстави вважати таке володіння правомірним. Слід відмежовувати вищезазначену дефініцію від «права володіння». В.В. Цюра вважає, що фактичним володінням повинно визнаватися сам факт володіння, незалежно від наявності у володільця права на предмет володіння [6]. Тим самим автор вказує, що фактичне володіння має речовий характер і не обов’язково засновується на певній правовій підставі. Ця позиція підтверджується ч.3 ст. 397 ЦК, в якій зазначається «Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду». Також висловив свою думку щодо інституту володіння І.Б Новицький. Він вважає, що володіння у розумінні фактичного панування над річчю є саме тим відношенням, на підґрунті якого історично формувався інститут права власності [7, c. 75], оскільки у Стародавньому Римі володіння визначалось як фактичне панування пов’язане з юридичними наслідками. На сьогодні поняття «право володіння» та «фактичне володіння» мають різне значення і вступають у підпорядковані відносини. 

У ч. 1 ст. 397 ЦК вказано, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає річ у себе. Тому на практиці існують випадки, коли володілець може не знати того факту, що він не має права власності на річ. Існує така класифікація володіння річчю. Законне – це те володіння, яке має визначену правову підставу. Відповідно незаконне володіння поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісне – це незаконне володіння річчю на підставі того, що особа не знає про те, що вона порушує норми законодавства. У статті 400 ЦК вказано, що недобросовісне володіння проявляється в умисному володінні річчю не маючи на нього права власності або інше право відповідно до договору чи закону. Вчені переконані, що захист володіння не здійснюється належним чином. О.О. Михайленко вважає незрозумілим те, що правовий захист відповідно до чинних норм права надається лише володінню, яке виникає на правовій підставі, створюючи проблему незахищеності незаконного добросовісного володіння [9, c. 13]. Таким чином, захист прав незаконних володільців не є завданням інституту володіння, а виступає його наслідком.

Висновок. Аналізуючи всю вищезазначену інформацію, можна виділити такі ознаки права володіння чужою річчю. Володілець майна не є його власником. Майно фактично знаходиться у володінні. Щодо володіння майном діє презумпція правомірності володіння. Підставою виникнення права володіння є договір та інші підстави встановлені законом.

Право володіння чужим майном – це право, що ґрунтується на презумпції правомірності володіння, коли майно фактично знаходиться у володільця, хоча він не є власником цього майна, а володіння виникнуло на підставі договору чи інших підстав встановлених законом.  

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435- IV// База даних «Законодавство України», / Верховна Рада України., 2003, № 40-44.

2. Закон України. «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [Електрон. ресурс] // База даних «Законодавство України», / Верховна Рада України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1255-15 (дата звернення 15.11.19). 

3. Дзера О. В. Вибране. Збірник наукових праць. Київська школа цивілістики. Київ: 2017. 871 с.

4. Заіка Ю.О. Українське цивільне право.: навч. посіб. [Електрон. ресурс]. URL: http://194.44.152.155/elib/local/sk700610.pdf (дата звернення 15.11.19). 

5. Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" від 28.01.2013 р. N 24-150/0/4-13 [Електрон. ресурс]. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/VRR00095 (дата звернення 15.11.19). 

6. Цюра В.В. Речові права на чуже майно : автореф. дис. … на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03. «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В.В. Цюра. К.: 2005. 19 с.

7. Новицкий И.Б. Римское право. Изд. 6-е, стериотипное. М.: 1998. 245 с.

8. Цивільне право України : навч. посіб. [Електрон. ресурс]. URL:https://pidruchniki.com/1584072046113/pravo/tsivilne_pravo_ukrayini (дата звернення 15.11.19). 

9. Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О.О. Михайленко. Х. : Національна юридична академія ім. Я. Мудрого, 2003. 21 с.

________________

Науковий керівник: Шаповалова Ольга Іванівна, кандидат юридичних наук, доцент, Чорноморський національний університет імені Петра Могили



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота