МІСЬКЕ ПОЛОЖЕННЯ 1892 РОКУ ЯК ПАМ’ЯТКА МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МІСЬКЕ ПОЛОЖЕННЯ 1892 РОКУ ЯК ПАМ’ЯТКА МУНІЦИПАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

17.03.2020 16:19

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Вовк Олександр Йосипович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри історії права та держави Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Сучасна епоха поступу місцевого самоврядування в Україні характерна новими змінами цієї демократичної форми суспільного буття, заснованої на принципах розвитку самоорганізації громадян. Реформування структури територіальної організації самоврядування в інтересах місцевих мешканців перш за все залежить від належної нормативної бази, яка повинна створюватися на глибокому досліджені народних правових традицій та попереднього законодавства низки історичних періодів розвитку муніципального права в Україні, особливо кінця ХІХ – початку ХХ століть, коли активізується перебудова діяльності органів міського самоврядування як в Австро-Угорській так і Російській імперіях.

Розпочата у 70-х роках ХІХ ст. в Російській монархії міська реформа, юридичним оформленням якої було Міське положення 1870 р., не давала очікуваного владою результату саме в ефективній та злагодженій діяльності міських дум та управ, а головне не вдавалося подолати на місцях антагонізм між державними губернськими й повітовими установами та самоврядними органами земств і міст. Удосконалені нормативні акти повинні були стати юридичною основою для наступного етапу упорядкування суспільних відносин в більшості міст Російської імперії взагалі та в українських зокрема. Нове Міське положення було затверджене імператором Олександром ІІІ 11 червня 1892 р. [1, с. 430]. Проте введення його у дію в українських містах відбувалось поступово. За своєю структурою Міське положення 1892 р складалося з семи глав та сто п’ятдесяти чотирьох статей. Цей законодавчий акт вміщував в собі постанови: про склад і порядок дій установ міського громадського управління; про участь міського громадського управління у виданні обов’язкових для міських жителів актів; про порядок заміщення міських громадських посад та умовах громадської служби; про збори на користь міських поселень; про міські витрати, кошториси та звітах щодо виконання кошторисів; про порядок оскарження розпоряджень міського громадського управління та про відповідальність осіб, що перебувають на службі в міських поселеннях.

Основні постанови Міського положення 1892 р. зберегли свою чинність також і після падіння царської влади в Російській імперії. Зазнавши суттєвих змін свого змісту воно стало юридичною основою Міської реформи 1917 р., що була проведена Тимчасовим урядом Росії. Нові органи місцевого самоврядування в східноукраїнських містах, що були підконтрольні Директорії УНР фактично проіснували до грудня 1920 р. У Західній Волині та Поліссі, які на той час потрапили під владу Польщі, окремі норми Міського положення 1892 р. діяли до кінця літа 1919 р.

Сучасні дослідження Міського положення 1892 р., які проводили такі вітчизняні та іноземні науковці як О.С. Білявська, А.В. Бочаров, Ю.І. Глизь, В.Д. Гончаров, О.А. Далина, В.М. Константінова, О.М. Марченко, Ю.П. Медведев, В.А. Малхозов, Ю.О. Нікітін, А.В. Седляр, О.В. Черемісін, Л.М. Шара тощо, переважно стосуються причин та наслідків міської реформи, виборчій процедурі, об’єму повноважень міських дум, взаємозв’язку міського та корпоративного самоврядування, впливу місцевого державного управління на самоврядування та деяких інших питань про особливість діяльності самоврядних органів в українських містах. Проте ще багато проблем залишаються не вирішеними, до однієї з яких відноситься відповідальність за недотримання норм муніципального права. Автор даної роботи акцентує увагу саме на юридичній відповідальності за порушення постанов Міського положення 1892 року, яка до цього часу детально не розглядалась.

Нормативною підставою як для настання так і для притягнення до юридичної відповідальності за порушення постанов Міського положення 1892 р. був ряд нормативних-правових актів Російської імперії, що прямо передбачали склад правопорушень проти порядку міського самоврядування, серед яких насамперед потрібно виділити наступні: нова редакція Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р.; Статут про покарання, що накладається мировими суддями 1864 р. з пізнішими доповненнями; підзаконні акти Державної ради, міністерств та департаментів. З актів вказаного законодавства видно, що одним з основних призначень юридичної відповідальності в сфері міського самоврядування була репресивно-каральна функція. Так, за порушення правил, встановлених для виборів міських гласних передбачених статтями 24-28 Міського положення 1892 р. [1, с. 437], визначалась юридична відповідальність за статтею 1434-1 «Уложення про покарання кримінальні та виправні» Російської імперії в якій було зазначено, що голови земських та міських виборчих зборів, земських виборчих з’їздів, зборів міських виборчих дільниць та сходів міських домовласників за допущення до участі у виборах завідомо не маючих права участі в них, або за недопуск до виборів завідомо маючих на це право осіб, підлягають: понад грошового стягнення не більше шестидесяти рублів, арешту терміном від трьох до семи днів [2, с. 680]. Серйозним правопорушенням згідно статті 60 Міського положення 1892 р. [1, с. 440], вважалось ухилення без поважних причин від присутності (неявка) в засіданнях міської думи, тому статтею 1440-1 даного «Уложення …» передбачалось, якщо гласний земських зборів чи міської думи, або міський уповноважений не з’явиться на засідання земських зборів, думи або зборів міських уповноважених та не надійшле пояснення про законність до того перешкод, або ж пояснення його зборами чи думою, за приналежністю, буде визнано як незаслуговуючого на повагу, то він підлягає за це: в перший раз – зауваженню від голови земських зборів, думи або зборів міських уповноважених; в друге – грошовому стягненню: гласний – не більше сімдесяти п’яти рублів; в третій раз – більше такого грошового стягнення, виключенню з земських зборів, думи або зборів міських уповноважених на час, самими зборами чи думою визначений, але не довше, як до наступних виборів [2, с. 681]. Крім того адміністративна юридична відповідальність встановлювалася за порушення належного порядку в процесі виборів на дільницях (статті 42, 43, 45, 47, 48 Міського положення 1892 р.) «Статутом про покарання, що накладаються мировими суддями» Російської імперії, де в статті 39-1 було зафіксовано, що за порушення порядку в земських та міських виборчих зборах, в земських виборчих з’їздах, зборах міських виборчих дільниць та на сходах міських домовласників, винуваті підлягають: арешту не більше семи днів або грошовому стягненню не більше двадцяти п’яти рублів [3, с. 209]. Потрібно зазначити, що відповідні зміни до вказаних кримінальних та адміністративних збірників були внесені разом з ухваленням нового Міського положення 1892 р. [1, с. 431]. Що стосується дисциплінарної юридичної відповідальності посадових осіб, то вона була передбачена самим Міським положенням 1892 р. Так наприклад, стаття 149 визначала, що в порядку дисциплінарної відповідальності, голова його товариш або помічник, члени управи та міський секретар можуть бути піддані: зауваженням, доганам без занесення в послужний список або відлучені від посади [1, с. 459]. Наприкінці слід зазначити, що всі посадові особи органів місцевого самоврядування притягувалися до відповідальності за службові злочини чи проступки в порядку дисциплінарного виробництва, або за вироками кримінального суду.

Аналізуючи Міське положення 1892 року як пам’ятку муніципального права України потрібно зробити висновок, що притягнення до юридичної відповідальності за порушення його постанов було одним з дієвих способів правового регулювання міського самоврядування в більшості міст Російської імперії кінця ХІХ століття взагалі та в українських містах зокрема. Дослідження Міського положення 1892 року доцільно проводити надалі, особливо в напрямку виявлення впливу його норм на подальше удосконалення діяльності органів самоврядування в містах України на початку ХХ століття.

Література:

1. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. Том XІІ. Отделение третье. 1892. От № 8215-9216. Санкт-Петербург, 1895. 1404 с.

2. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1885 года. Издано Н.С. Таганцевым. Издание тринадцатое, пересмотренное и дополненное. Спб.: Государственная Типография, 1908. 963 с.

3. Устав о наказаниях, налагаемых мировыми судьями 1864 года. Издание 1885 года. По продлению 1906 г.: http://pravo.by/upload/pdf/krim-pravo/ustav_o_nakazanijah_mirovie_sudji_1864_goda.pdf



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота