ДО ПИТАННЯ ПРО НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ НА ОСОБИСТІСТЬ У ЮРИДИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ ПРО НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ НА ОСОБИСТІСТЬ У ЮРИДИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

16.04.2020 12:28

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Дільна Зоряна Федорівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін, Львівський державний університет внутрішніх справ


Психологічний вплив на особу застосовується у правовідносинах завжди тією чи іншою мірою. Методи психологічного впливу можуть бути традиційними, тобто такі, що зазвичай застосовуються у певній ситуації, і відповідають вимогам законності, науковості та доцільності. У доктрині виділяють також і нетрадиційні методи психологічного впливу. Пропонується проаналізувати найбільш розповсюджені. Насамперед звернемось до поняття поліграфа, або як його ще називають – детектор брехні. Такий прилад є багатофункціональним та багатоцільовим, і призначений він для того, щоб одночасно реєструвати подих людини, її тиск, біоструми серця та мозку, а також інших фізіологічних процесів у людини. Таким чином, це прилад, який може фіксувати певні зміни в тілі людини. Сам процес поліграфологічного дослідження складається із таких етапів, як: 1) перед тестова бесіда; 2) бедпосередньо саме обстеження; 3) аналіз програм.  

Проте на сьогоднішній день досі тривають дискусії щодо того, чи можна і чи варто використовувати дані поліграфа як джерела доказів у кримінальному провадженні. Так одні вчені вважають, що інформація, яка отримана при використанні поліграфу може все ж бути доказом у кримінальному провадженні. На противагу, вчені психологи вважають, що результат роботи поліграфа може бути помилковим, оскільки може спрацювати людський фактор. Відповідно з психологічної точки зору особа, яка проходитиме поліграф може боятись, що дасть неправильну відповідь, або ж навпаки особа, яка проходить поліграф може навіть знати про похибки у результатах такої експертизи та почати ще більше хвилюватись. В.Я. Карлова, який зазначає: «…торкаючись проблеми доказового значення результатів застосування поліграфа, потрібно враховувати, що доказом визнаються результати конкретних слідчих дій, в тому числі отримані за допомогою психофізіологічного поліграфного тестування, а не самі по собі показники приладу. Останні мають лише орієнтовані значення. Практиці відомі помилки, допущені правоохоронними органами і судом, які приймали за абсолютну істину результати поліграфа» [1, с. 148]. О.Н. Коршунова висловлюється категорично проти застосування у доказуванні фактичних даних, отриманих за допомогою поліграфа. Вона переконана, що не можуть використовуватися у процесі доказування прилади, засновані на невстановлених наукою явищах, результати застосування яких неоднозначні і залежать від суб’єктивного тлумачення. У даний час немає достатніх підстав для застосування у цілях отримання об’єктивних доказів поліграфа [2, с. 198].

Отже, головними чинниками, що заперечують єдність позицій щодо можливості використання методу пихофізіологічної перевірки на поліграфі є такі, як: 1) немає єдиної та уніфікованої процедури проведення перевірки на поліграфі; 2) особам, що ведуть кримінальне провадження складно зрозуміти суть проведеного дослідження та відповідно висновок спеціаліста-поліграфолога  будуть оцінені ними як остаточним чи головним доказом; 3) поліграфологу може бути важко простежити психологічні реакції людини, внаслідок яких власне виникають фізіологічні показники, а також він може і сам помилитись при інтерпретації результатів дослідження. 

До нетрадиційних методів психологічного впливу на особу також відносять гіпноз або сугестію. Вперше суть гіпнозу науково було пояснено англійським хірургом Дж. Бредом та португальским абатом Фаріа. І до речі наука довгий час негативно ставилась до гіпнозу, вважаючи це станом божевілля, або просто фокусом, який навіть близько немає жодного відношення до психіатрії. Тоді, як у світі перший міжнародний конгрес, присвячений питанням експериментального і лікувального гіпнозу, відбувся в Парижі 8-12 серпня 1889 р. Тобто, поняття гіпнозу з’явилося ще в ХІХ ст. тоді його розглядали і як невроз, який є штучно викликаний, і паталогічний стан, який притаманний лише хворим істерією (це думка Ж. М. Шарко); також як нормальний стан фізізологічний у здорових людей, проте який викликаний психологічним впливом (Г. Бернгайм); і як проміжний стан між активністю і сном, частковий сон, часткове гальмування (І. П. Павлов) тощо [3, с. 85–88]. Гіпноз на сьогодні є досить розповсюдженим серед країн світу, і використовується при розслідування злочинів у США, Канаді, Австралії, Ізраїлі тощо. Гіпнорепродукція до речі, може використовуватись не лише стороною обвинувачення, а й захистом. Проте гіпноз може застосовуватись лише із врахуванням таких принципів, як: 1) наявність добровільної згоди на проведення такого гіпнорепродуктивного дослідження (стаття 28 Конституції України, де вказано, що жодна людина без її згоди вільної не може бути віддана медичному чи науковогму чи іншому досліду); 2) ефективний результат такого дослідження може бути досягнутий лише тоді, коли особа бажає увійти у такий стан гіпнозу. Отже, таке щире бажання та добровільність робить гіпноз допустимим та достовірним; 3) особа, до якої застосовується гіпноз повинна бути психічно здоровою, і усвідомлювати свої дії, керувати ними та приймати свідомо рішення; 4) особа, яка проводить гіпнорепродукцію повинна бути у цьому фахівцем, який має відповідну медичну освіту, та юридичну підготовку у галузі криміналістики та кримінального процесу; 5) відеозапис процесу гіпнологічного допиту для фіксації в тому числі і невербальної інформації. Також людина-фахівець зі слідчого гіпнозу, повинен мати знання не лише у галузі гіпносуггестії, а також і повинен мати чітке уявлення про те, як функціонує пам’ять особи, які є методи та способи її активізації, а також якою є специфіка формування показів очевидців злочину [4, с. 72]. Чинне законодавство України не містить нормативного документа, яким би регулювався та й взагалі був дозволений гіпноз при розслідуванні злочину. Хоча це видається доволі ефективним у ході сучасного кримінального провадження, при цьому наприклад встановлюючи можливість проведення допиту самого гіпнолога як свідка за результатми проведеної гіпнорепродукції. І при проведенні такого його допиту гіпнолог повинен пояснити методи, котрі були ним використані під час гіпнозу, а також і етапи такого гіпнозу, стан особи допитуваного при цьому, питання, які ставились, реакції на такі питання особи тощо. 

В певний період у світі також використовувався і метод застосування сироватки правди, яка є психоактивним лікарським препаратом, до складу якого входять насамперед психоактивні компоненти, що можуть впливати на свідомість людини. Мета використання таких препаратів – отримання від людини відомостей, які вона приховує. Формулу цієї сироватки правди відкрив у 1913 році лікар-акушер Робертом Хаус. На початку свого існування застосування сироватки правди відбувалось без згоди особи, якій її вводили, а пізніше, в роки Другої світової війни такий препарат використовували для актуалізації пам’яті у солдат, і при допитах. У XXI столітті сироватка правди використовувалась в Індії щодо небезпечних злочинців, але лише до 2010 року, коли Верховний суд Індії заборонив таку практику. Відповідно на сьогодні сироватка правди ніде у світі не використовується, через те, що це неетично, а також її вплив на організм людини не доведено, відповідно це призводить до складнощів у дозуванні, що може мати наслідком смерть особи. 

Література: 

1. Карлов В.Я. Использование криминалистической техники в расследовании преступлений: [научно-практ. пособ.]. М.: «Экзамен», 2006. 192 с.

2. Курс криминалистики: в 3 т. / Под ред. О.Н. Коршуновой, А.А. Степанова. Спб.: Издво «Юридический центр Пресс», 2004. Т. 1: Общетеоретические вопросы. Криминалистическая техника. Криминалистическая тактика. 683с.

3. Шойфет М.С. Гипноз: преступники и жертвы [Текст]. М.: Эксмо, 2010. 512 с.

4. Методы прикладной психологии в раскрытии и расследовании преступлений. М.: Политиздат, 1999. 115 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота