СУДОВИЙ ЗАХИСТ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СУДОВИЙ ЗАХИСТ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ

23.11.2020 14:37

[Секція 6. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]

Автор: Бузунко Олена Анатоліївна, аспірантка, Національний університет біоресурсів і природокористування України


Реалізація і забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Суть цього конституційного принципу полягає у тому, що органи публічної влади та їхні посадові особи повинні забезпечити реалізацію громадянами ст. 50 Конституції України, якою проголошено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права [1].

Ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. № 1264-XII, гарантує своїм громадянам, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України [2].

Закріплення екологічних прав в законодавстві вимагає істотних зусиль з боку як держави, так і суспільства із забезпечення їх неухильної реалізації, впровадження певної системи захисту екологічних прав людини, яка включає юридичну відповідальність за порушення екологічних прав людини, заходи відновлення порушеного екологічного права, процесуальні гарантії захисту екологічних прав. Останні розуміються як система юридичних засобів забезпечення здійснення екологічних прав фізичними особами в галузі екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища [3, с. 12].

Наведене свідчить, що у сфері екологічної безпеки і охорони довкілля функція держави набула особливого значення, яка полягає у забезпеченні і реалізації прав і законних інтересів громадян  як визначального чинника у відносинах громадян із органами державної влади та місцевого самоврядування.

Незважаючи на те, що сьогодні в нашій державі існує певна законодавча база для практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією України права на звернення до органів публічної влади та їх посадових осіб, в тому числі оскаржувати рішення, дії чи їх бездіяльність, держава ще  не спроможна всебічно забезпечити демократичну спрямованість публічної влади – служити інтересам людини. 

Адже сучасний стан органів державного та самоврядного управління, діяльність їхніх посадових осіб, значною мірою не відповідає потребам держави та суспільства у забезпеченні дотримання екологічних прав та обов’язків громадянами у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. 

Поряд із тим, роль суду у відповідному правовому механізмі в Україні може бути повноцінно з’ясована за умов уточнення судових органів, задіяних у цьому механізмі, а також повноважень, реалізація яких об’єктивує цей правовий механізм [4, с. 27–28].

Беручи до уваги те, що в Україні не існує спеціалізованих судів, які розглядали екологічні справи, віднесених до їх юрисдикції законом, розгляд таких  справ здійснюється в порядку цивільного, господарського, кримінального та адміністративного судочинства, варто констатувати, що незважаючи на те, що вітчизняні суди відіграють важливу роль в діяльності сучасної української держави, на сьогодні вони не спроможні ефективним чином забезпечити захист екологічних прав і законних інтересів громадян.  

Крім вітчизняних судів, з метою захисту порушених прав, що стосуються екологічних прав, громадяни мають право звертатись до міжнародних судів. На це вказують нормативно-правові акти. Так, частиною третьою ст. 9 Орхуської конвенції передбачено право громадян звертатися до судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища [5]. Ратифікувавши Орхуську конвенцію, Закон України «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» від 06.07. 1999 р. № 832-XIV [6], гарантував громадянам право на звернення до міжнародних судів. 

Реалізуючи надане право, громадяни України все частіше звертаються до Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод  від 04.11.1950 р. [7] (ратифіковано Україною 17.07.1997 р. [8]), суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, у разі порушення їх прав та які вважають себе потерпілими [7]. На сьогодні ЄСПЛ розглянув уже декілька справ проти України, які стосуються охорони довкілля. Зокрема, у у рішенні по справі «Дубецька та інші проти України». Заявниця та її односельчани подали скаргу у зв’язку із забрудненням води, просіданням грунтів та частим затопленням території села, в якому вони проживають, внаслідок промислової діяльності фабрики та вугільнодобувної шахти. Основне питання, що досліджувалося судом, полягало у співвідношенні приватних та публічних інтересів. На думку суду, органи державної влади здійснюючи політику, промислову діяльність, повинні встановити справедливий баланс між конкуруючими інтересами осіб (у нашому випадку – мешканців села), права яких було істотно порушено, та суспільства в цілому (в даній справі йдеться про економічне благополуччя всього населення). Немає сумніву, що промислове забруднення може негативно вплинути на здоров’я суспільства в цілому і погіршувати якість життя особи [9].

Тому варто погодитися з думкою Ю.А. Краснової, що практика неефективної природоохоронної діяльності на державних рівнях, а також негативнні проблемні питання в системі екологічних прав зобов’язують вивести на новий рівень судовий спосіб захисту екологічних прав людини і громадянина. Це означає, що сучасна судова система України має бути перебудована на новий лад – швидкий та ефективний розгляд природоохоронних спорів, який включатиме: 

1) розумні (з точки зору можливості доведення причинно-наслідкового зв’язку) строки розгляду справ; 

2) вплив судових рішень на подальше вдосконалення екологічної політики держави. Однією з найбільших перешкод у швидкому й ефективному розгляді природоохоронних справ у судах сьогодні є: відсутність узагальнення судової практики з розгляду екологічних спорів; розгляд екологічного спору із застосуванням принципу підсудності; перевантаженість судів іншими категоріями справ; відсутність професійної кваліфікації суддів у розгляді екологічних спорів; недостатня активність громадськості до питань захисту порушених екологічних прав; обов’язковість різного роду експертиз, що підтверджують причинно-наслідковий зв’язок [10, с. 56].

Наведене свідчить, що на сьогодні існує потреба у вирішенні питання забезпечення прав громадян на безпечне довкілля, практики недотримання посадовими особами органів публічної влади та судами (суддями) екологічного законодавства, як наслідок це призводить до звернення громадян до Європейського суду з прав людини. Неухильний обов’язок забезпечити реалізацію екологічних прав громадян, потреби суспільства та виклики сьогодення, лежить в площині запровадження в Україні екологічних судів.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28.06. 1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України.  1996. № 30. Ст. 141.

2. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-XII. Відомості Верховної Ради України. 1991. №41. Ст. 546.

3. Стороженко С.В. Адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян: автор. дис. … канд. юрид. наук. К., 2011. 21 с. 

4. Лаговський В.М. Характеристика механізму держави та місце судової влади в ньому. Прикарпатський юридичний вісник. 2015. № 2. С. 26–28.

5. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Орхус, 25.08.1998 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_k78#Text (дата звернення 22.11.2020).

6. Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації,  участь громадськості в процесі прийняття рішень та  доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля: Закон України  від  06.07. 1999 р. № 832-XIV. Відомості Верховної Ради України. 1999. № 34. Ст. 296.

7. Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: Рада Європи (дата підписання  04.11.1950 р. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення 22.11.2020).

8. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07. 1997 р. № 475/97-В. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 40. Ст.263.

9. Дубецька та інші проти України: рішення Європейського суду з прав людини від 10.02. 2011 р. Заява № 30499/03. URL : https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/ 974_689 (дата звернення 22.11.2020).

10. Краснова Ю. Проблеми забезпечення права на екологічну безпеку в національних судах України та шляхи їх вирішення. Міжнародний судовий форум: «Судовий захист природного довкілля та екологічних прав». Збірник матеріалів. Київ. 2019. С. 55–61.


________________

Науковий керівник: Краснова Юлія Андріївна, доктор юридичних наук, доцент, Національний університет біоресурсів і природокористування України 




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота