ҐЕНЕЗА РЕФЕРЕНДУМУ В ІСТОРИЧНОМУ ВИМІРІ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ҐЕНЕЗА РЕФЕРЕНДУМУ В ІСТОРИЧНОМУ ВИМІРІ УКРАЇНИ

11.12.2020 13:03

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Мєдвєдєв Павло Вікторович, магістр публічного управління та адміністрування Національного університету «Одеська юридична академія»


Інститут референдуму є важливим способом ухвалення нормативно-правових актів, політичних рішень і як вияв громадської думки референдум має загальнолюдську цінність в демократичній державі. Українські вчені В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко виділяють такі основні етапи становлення і розвитку референдумів в Україні: І період (1991-2000 рр.) — початок практикування референдумів в Україні; II період (2000 р. - дотепер) — вдосконалення національної теорії та практики референдумів. [1, с. 19]. Перша світова війна перешкоджала утвердженню референдумів у світі і, зокрема, в Європі. У 1914 - 1918 рр. політики віддавали перевагу силовим конфліктам. Для Українських земель, які на початок XX ст. входили до складу Австро-Угорської та Російської імперії, Польщі та Румунії референдна демократія була маловідомим явищем виступаючи радше предметом наукових досліджень для істориків і правознавців, ніж навіть віддаленою перспективою безпосереднього народовладдя. У тогочасній Украіні об’єктивно не існувало реальних інститутів безпосередньої та представницької демократії, які б відповідали тогочасним європейським зразкам Можна говорити лише про прояви їхніх окремих елементів. Навіть за умови глибоких кризових явищ у самодержавній Російській імперії у 1914-1917 рр. ідея проведення референдуму відхилялася на користь скликання Установчих зборів [2, c. 189].

Радянські референдуми початку ХХ ст., за своїм змістом, фактично були опитуванням населення і не передбачали безпосереднього прийняття населенням рішення певної юридичної сили. Офіційне ж визнання в радянському державному праві референдум здобув після його закріплення в п. «Д» ст. 49 Конституції СРСР 1936 р. [3]. Проте вона штучно ототожнила дві окремі форми безпосередньої демократії, визначаючи референдум як опитування населення. Вже у Конституції СРСР 1977 р. було виправлено казуїстику щодо ототожнювання референдумів з опитуваннями населення — ст. 5 радянського Основного Закону закріплювала дві форми безпосередньої демократії всенародне обговорення та всенародне голосування (референдум СРСР) [4]. проте законодавство колишнього СРСР не створило механізму організації і проведення референдумів, оскільки їх конституційна інституціоналізація була суто декларативною. Розвиток референдної демократії у міжвоєнний період сприяв утвердженню нових національних конституцій та вирішенню конституційних конфліктів між вищими органами державної влади. «Перебудова» 1989 - 1991 р., що відбулася в колишні соціалістичних республіках Східної та Центральної Європи, а також у союзних та автономних республіках СРСР, сприяла проведення референдумів у цих республіках. Найбільш часто на всенародні голосування тут виносилися питання незалежності та прийняття нових конституцій. Спроба державного перевороту 19 серпня 1991 р. спричинила фактичний розпад СРСР і дала підставу Верховній Раді Української РСР урочисто ухвалити доленосний Акт проголошення незалежності України. 

На думку А. І. Кіссе інститут референдуму серед практичних кроків щодо забезпечення ненасильницьких змін завдяки діяльності, пов’язаній із соціально-економічною відбудовою, розвитком чи демократизацією територій, що брали участь в конфліктах. Ця діяльність спрямована на ліквідацію основних причин конфліктів, щоб запобігти виникненню нових чи рецидиву попередніх та передбачає допомогу в проведенні виборів чи референдумів там, де вони є основою всеосяжного мирного врегулювання [5, с. 289]. Проте Акт, прийнятий парламентом, не мав найвищої юридичної сили і лише після всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Україна була визнана світовою спільнотою як суверенна й незалежна держава [6, с. 13]. Деякі вчені висловлювали думки про неможливість всенародного прийняття Основного закону. На переконання В. Я. Тація та Ю. М. Тодики, за допомогою референдуму не завжди можна виявити реальну волю народу, а тому «найбільш оптимальною формою прийняття Конституції, інших законодавчих актів є парламентська» [7, с. 3-16]. Розвиток референдної демократії у ХХІ ст. охарактеризувався розмаїттям форм і моделей.

Отже, референдуму є особливим способом для ухвалення нормативно-правових актів, політичних рішень, які мають загальнолюдську цінність в демократичній державі. Виділяють такі основні етапи становлення і розвитку референдумів в Україні: І період (1991-2000 рр.) — початок практикування референдумів в Україні; II період (2000 р. - дотепер) — вдосконалення національної теорії та практики референдумів.

Література:

1. В.Ф. Погорілко. Референдуми в Україні: історія та сучасність: монографія / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. - К.: Ін-т держави і права НАН України с.19.

2. Оніщук М.В. Референдна демократія: проблеми конституційної теорії та практики: Монографія/ М.В. Оніщук .- К: Видавництво Європейського університету. 2009. - с.189.

3. Конституція СРСР 1936 р. п. «Д» ст. 49. режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1936.htm

4. Конституція СРСР 1977 р. ст.5. режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001400-77

5. Кіссе А. І. Етнічний конфлікт: теорія і практика управління. Політологічний аналіз [монографія] / А. Кіссе. - К. : Логос, 2006. - с. 289.

6. Федоренко В. Інститут всеукраїнського референдуму в умовах конституційної реформи / В. Федоренко // Вибори та демократія. 2007. -№ 3 (13). - с. 13.

7. Тацій В. Конституційне право. Критерії, ступінь обгрунтованості / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика // Віче. -1995. - № 4. - с. 3-16.

________________ 

Науковий керівник: Вітман Костянтин Миколайович, доктор політичних наук, професор, Національний університет "Одеська юридична академія"



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота