ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЗАХИСТУ ДАВНІСНОГО ВОЛОДІННЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЗАХИСТУ ДАВНІСНОГО ВОЛОДІННЯ

21.02.2021 15:44

[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Автор: Ільків Олег Васильович, доцент, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука


Питання захисту давнісного володільця в період від набуття володіння до набуття права власності залишається частково неврегульованим у цивільному законодавстві. Ст. 344 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) [1], що визначає набувальну давність у числі інших цивільно-правових інститутів, та глава 31 ЦК України “Право володіння чужим майном” описують сутність захисту прав давнісного володільця не конкретизуючи її. 

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно, у зв’язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Відповідно до п.п. 13,14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» [2], можливість пред’явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна або його правонаступником.

Рішення суду про визнання права власності є підставою для державної реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [3]. Рішення суду, яке набрало законної сили, підтверджує факт відкритого, безперервного та добросовісного володіння об’єктом нерухомого майна.

Іншими словами рішення суду є актом підтверджуючим існування речового права у давнісного володільця. Відмова у задоволенні вимог давнісного володільця свідчить про недотримання встановлених законом умов володіння чужим майном як своїм. Наслідком є припинення фактичного панування над річчю.

Позбавлення фактичного володільця панування над річчю у разі виконання ним вимог, установлених законом щодо давнісного володіння, є порушенням охоронюваного законом його інтересу до речі, яка є об’єктом речових відносин. При цьому не йдеться про узаконення (легалізацію) лише правомочності володіння, а й набуття суб’єктивного права власності на річ, яка була об’єктом набувальних відносин.

Добросовісність заволодіння майном поряд з безтитульним володінням є кваліфікаційною ознакою давнісного володіння. Важливо, що на визнання особи давнісним володільцем впливає добросовісність володіння майном. Однак, як зазначає В.П. Маковій, якщо після спливу певного часу особа дізнається, що правових підстав для заволодіння майном, насправді, не було, то усвідомлення незаконності володіння не вплине на кваліфікацію давнісного володільця, як особи яка заволоділа майном добросовісно. Іншими словами, для набувальної давності у вітчизняному законодавстві характерне правило: подальше відпадання добросовісності не шкодить давності [4, c.3].

Перехід давнісного володіння із площини безтитульного у титульне володіння змінює правовий статус суб’єкта давнісного володіння. В даному випадку виникає суб’єктивне абсолютне цивільне право, якому відповідає обов’язок інших осіб не порушувати право власності. Це стосується також попереднього власника. Останнє слід враховувати і у випадку витребування майна в особи давнісного володільця, після набуття ним права власності.

Це стосується, зокрема рухомих речей, які вибули з володіння попереднього власника всупереч його волі. У разі знахідки, чинною є презумпція, що власник речі є невідомий і встановити його особу не було можливим.

Давнісне володіння означає наявність власника, якого не цікавить юридична доля об’єкта власності. Відповідно вибути з його володіння річ не може всупереч його волі. Водночас не виключена ситуація, що власник не знає про фактичне володіння річчю іншою особою. Однак цей факт не повинен впливати на строк давнісного володіння.

В цьому випадку буде змінюватися спосіб можливого витребування речі у давнісного володільця зі сторони власника речі. Така ситуація свідчить про зіткнення інтересів власника (титульного володільця) і суб’єктивного права давнісного володільця.

Вимога подібного роду можлива до моменту прийняття рішення про набуття права власності за набувальною давністю. Власник майна може витребувати його від давнісного володільця в межах строку позовної давності. Крім цього власник може приводити свої заперечення щодо добросовісності, безперервності, відкритості заволодіння майном давнісним володільцем. Вирішення спірної ситуації здійснюється в рамках інституту речового права.

Визнаючи за давнісним володільцем право на річ, законодавець встановлює можливість захисту цього права шляхом доведення умов передбачених законом, які є підставами для набуття права власності на річ за набувальою давністю. Відповідно тлумачення умов набуття права власності давнісним володільцем також повинно здійснюватися, виходячи із розуміння поняттєвого апарату, властивого речовому праву.

В аспекті давнісного володіння термін «володіння» слід розуміти як окреме суб’єктивне цивільне право у вигляді правомочності фактичного панування над річчю. Відмінність цього права від передбаченого в ЦК України права володіння як речовим правом на чужу річ полягає у відсутності належного титулу.

Література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV / Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv/page

2. Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав. Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 р. №5. 

3. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень : Закон України № 1952-IV від 01.07.2004 р. / Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 51. — Ст. 553

4. Маковій В.П. Набувальна давність у цивільному праві: автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків, 2007. 20 c.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота