СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ КОРУПЦІЇ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ КОРУПЦІЇ

12.05.2021 19:04

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Поліщук Вікторія Сергіївна, здобувач кафедри права, Приватний вищий навчальний заклад «Університет сучасних знань»



Світова спільнота декілька останніх десятирічь виявляє непідробний інтерес до явища «корупції», а іноземні фахівці та вчені докладають чимало зусиль для того, аби опанувати усі аспекти цього явища. Оскільки явище корупції стирає будь-які міждержавні та міжнаукові кордони, а разом з тим й поглинає своїм впливом майже усі сфери життєдіяльності, вивчення його відбувається комплексно й послідовно, на глобальному рівні, а увага, в першу чергу, приділяється природі виникнення та виробленню інструментарію, завдяки якому можливо буде, якщо не подолати, то хоча б локалізувати та мінімізувати його масштаби та вплив на суспільство. Але, незважаючи на це переважна більшість громадян, і що найстрашніше, суб’єктів вчинення корупційних діянь, не в повній мірі, а іноді навіть зовсім не правильно розуміють сутність цього феномену. Фахівці різних галузей науки намагаються зрозуміти корупцію під різними кутами зору, притаманними саме тим наукам, які вони представляють. Так, політологи вважають, що корупція – це, насамперед, обмеження свободи волі й вибору, конституційних прав громадян, що притаманне, зокрема, державам авторитарного й тоталітарного типу. Це вони пояснюють недостатністю демократизації суспільства, що призводить до збільшення чисельності «недоброчесних» політиків.

Існує думка, що корупція є індикатором хворого суспільства, хворого на комплекс, іноді хронічних захворювань, яке, в свою чергу, і лікувати необхідно комплексною програмою. На жаль, одним із симптомів цієї хвороби часто виступає відвертий цинізм – у суспільстві переважають так звані подвійні стандарти, тобто корупцію усі зневажають, вважають ганебним явищем, але залюбки користуються виробленими нею механізмами для досягнення мети.

Поняття корупції можна трактувати як завгодно, але справжня проблема криється у спробах дати науково-обґрунтоване та універсальне визначення цього явища, яке змогли б прийняти усі фахівці та науковці, що спеціалізуються на його вивченні.

У міжнародно-правових актах, у яких визначено корупцію, її тлумачать по-різному. Так, у Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятому на 34-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 17.12.1979, зазначено, що корупція «... передбачає здійснення або нездійснення будь-якої дії під час виконання обов’язків або через ці обов’язки внаслідок подарунків, які вимагають або приймають, обіцянок і стимулів, або їх незаконне отримання щоразу, коли наявна така діяльність або бездіяльність». Водночас зазначено, що «поняття корупції слід трактувати в межах національного права» [1].

У резолюції «Практичні заходи боротьби з корупцією», поширеній на VIII Конгресі ООН із запобігання злочинності (Гавана, 1990 р.), корупцію визначено як «порушення етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримінального характеру, що виявляється в протизаконному використанні свого службового становища суб’єктом корупційної діяльності» [2].

Перша сесія Ради Європи з проблем корупції відбулась 22-24.02.1995 у Страсбурзі, де корупцію визначили як «підкуп (хабар), а також будь-яку іншу поведінку стосовно осіб, наділених повноваженнями в державному чи приватному секторі, що порушує обов’язки, які випливають із статусу посадової особи, особи, що працює в приватному секторі, незалежного агента, або інших відносин такого роду, та має на меті одержання яких би то не було неналежних переваг для себе чи інших осіб».

Досить близьке за змістом визначення викладене у Міжамериканській конвенції проти корупції, що була підписана 29.03.1996 державами учасницями Організації Американських держав. Найчастіше у документах ООН та Ради Європи корупція визначається як «зловживання державною владою для отримання вигоди в особистих цілях, у цілях третіх осіб та груп». У всіх наведених вище визначеннях корупції є одна спільна риса – кожне з них, тим чи іншим чином, можна застосувати й конкретно до органів внутрішніх справ, як носія влади. Але, незважаючи на це, деякі науковці зосередили увагу й на виробленні спеціальних визначень, що враховують особливості діяльності органів внутрішніх справ. У рекомендаціях R (2001) 10 Комітету Міністрів державам-членам з Європейського кодексу поліцейської етики термін «корупція» в поліції охоплює різноманітні дії, такі як підкуп, підробка чи знищення доказів, фаворитизм і, навіть, кумівство. Загальним для всіх цих дій визнається те, що вони в обов’язковому порядку містять у своїй основі зловживання повноваженнями, пов’язаними з поліцейськими функціями. Крім того, визнається, що корупція повинна розглядатися як постійна загроза для чесності поліції та її нормального функціонування у законних межах у всіх державах-членах.

Страсбурзька конвенція про цивільно-правову відповідальність за корупцію від 04.11.1999 тлумачить корупцію як «прямі чи опосередковані вимагання, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, що порушують належне виконання будь-якого обов’язку особою, яка отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої особи» [3].

Рамкове рішення Ради Європейського Союзу «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі» № 568 від 22.07.2003 не містить дефініції корупції, проте розкриває поняття «активної» та «пасивної» корупції. Зокрема, активну корупцію визначено як діяння, що полягає в обіцянці, пропозиції або наданні, безпосередньо або через третіх осіб, особі, яка здійснює на будь-якій підставі керівну функцію або роботу на користь організації, що належить до приватного сектора, неналежної вигоди будь-якого характеру, призначеної йому самому або третій особі, для того, щоб ця особа, порушивши свої обов’язки, учинила дію або утрималася від цього, а пасивну – як діяння, коли під час здійснення на будь-якій підставі керівної функції або роботи на користь організації, що належить до приватного сектора, особа пропонує або отримує, безпосередньо або через третіх осіб, неналежну вигоду будь-якого характеру, призначену їй або третій особі, або приймає обіцянку такої вигоди для того, щоб, порушивши свої обов’язки, вона вчинила певні дії або утриматися від них [4].

Рамкове рішення Ради Європейського Союзу «Про боротьбу з корупцією в приватному секторі» № 568 від 22.07.2003 не містить дефініції корупції, проте розкриває поняття «активної» та «пасивної» корупції. Зокрема, активну корупцію визначено як діяння, що полягає в обіцянці, пропозиції або наданні, безпосередньо або через третіх осіб, особі, яка здійснює на будь-якій підставі керівну функцію або роботу на користь організації, що належить до приватного сектора, неналежної вигоди будь-якого характеру, призначеної йому самому або третій особі, для того, щоб ця особа, порушивши свої обов’язки, учинила дію або утрималася від цього, а пасивну – як діяння, коли під час здійснення на будь-якій підставі керівної функції або роботи на користь організації, що належить до приватного сектора, особа пропонує або отримує, безпосередньо або через третіх осіб, неналежну вигоду будь-якого характеру, призначену їй або третій особі, або приймає обіцянку такої вигоди для того, щоб, порушивши свої обов’язки, вона вчинила певні дії або утриматися від них.

Так, Конвенція Організації Об’єднаних Націй (ООН) проти корупції (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 31.10.2003) містить дев’ять таких дефініцій: «державна посадова особа», «іноземна державна посадова особа», «посадова особа міжнародної організації», «майно», «доходи від злочину», «призупинення операцій (заморожування)», «конфіскація», «предикатний злочин», «контрольована поставка». Звісно, головною тут повинна бути дефініція поняття «корупція», що, як не дивно, не відображено.

В Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією від 16.03.2005 № 2476-IV зазначається, що «корупція» означає прямі чи опосередковані вимагання, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов’язку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої особи» [5].

У національному законодавстві поняття корупції нормативно закріплено в Законі України «Про боротьбу з корупцією» 1995 р. Зокрема, його було визначено як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг [6].

У Законі України «Про запобігання корупції» закріплено таку дефініцію зазначеного явища (з деякими уточненнями попереднього визначення, сформульованого в попередньому Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції») [7]: корупція – використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних із ними можливостей із метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам задля схиляння цієї особи до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних із ними можливостей [8].

Обидва закони мали на меті приведення національного законодавства у відповідність до вимог Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та Додаткового протоколу до неї і Конвенції ООН проти корупції (UNCAC). Зміни, які було внесено до кримінального закону, стосувалися визначення хабарництва в публічному секторі та встановлення санкцій, визначення «службової особи», що застосовується в положеннях відносно корупції – включаючи, зокрема, іноземних службових осіб та службових осіб міжнародних організацій, – криміналізацію зловживання впливом і введення конкретних положень щодо хабарництва в приватному секторі. Очевидно, вищенаведене законодавче визначення є особливим з огляду на те, що воно не є універсальним і не охоплює всієї сукупності корупційних проявів, за які національне законодавство передбачає відповідальність. Зазначену дефініцію корупції сформульовано лише для потреб Закону України «Про запобігання корупції».

В Законі України «Про запобігання корупції» вперше на законодавчому рівні було впроваджено особу Уповноваженого з виконання Антикорупційної програми. Інститут Уповноваженого з виконання Антикорупційної програми регламентується статтею 62 Закону України «Про запобігання корупції». В ній йдеться, що для реалізації Антикорупційної програми призначається особа, відповідальна за реалізацію Антикорупційної програми – Уповноважений, правовий статус якої визначається цим Законом [9].

Таким чином, поняття «корупція» пройшло тривалу ґенезу і отримало широке розуміння у світовій та українській філософсько-правовій та теоретико-правовій думці. Однак, теоретичній основі цього явища, і відповідно змісту нормативно-правової бази, що його регулює, не приділено достатньої уваги. На нашу думку, саме дослідження теоретико-правового змісту «корупції», а також елементів юридичної техніки в подальшому, дозволить не тільки визначити причини і характер цього явища, а й сформувати ефективний механізм боротьби з ним. Для цього потрібна також взаємодія, як законотворців, так і громадськості, що стане запорукою утвердження соціальної правової держави в Україні.

Література:

1. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка: Резолюция 34/169 Генеральной Ассамблеи ООН от 17.12.1979. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_282#Text.

2. Коррупция в сфере государственного управления: Резолюция A/CONF.144/28/Rev.1 VIII Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями (г. Гавана, 27.08.1990 – 07.09.1990). URL: http://legal.un.org/avl/pdf/ha/uncc/uncc_ph_r.pdf.

3. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією (офіційний переклад): Конвенція від 04.11.1999. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102#Text.

4. Рамочное решение Совета № 2003/568/ПВД (**) о борьбе с коррупцией в частном секторе (***) (Брюссель, 22.07.2003). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_945#Text.

5. Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією (офіційний переклад): Конвенція від 04.11.1999. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102#Text.

6. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 № 356/95-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/356/95-%D0%B2%D1%80#Text.

7. Про засади запобігання і протидію корупції: Закон України від 07.04.2011 № 3206-VІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3206-17#Text.

8. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text.

9. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text.




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота