РОЗУМІННЯ КОРУПЦІЇ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НОВОГО ЧАСУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

РОЗУМІННЯ КОРУПЦІЇ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НОВОГО ЧАСУ

12.05.2021 19:08

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Поліщук Вікторія Сергіївна, здобувач кафедри права, Приватний вищий навчальний заклад «Університет сучасних знань»


У період середньовіччя поняття корупції отримало значення, притаманне виключно церковним, канонічним відносинам – як спокуса диявола. У подальшому інквізиція сприяла завершенню двохтисячорічного процесу боротьби латинської мови з її грецьким корінням, одним із наслідків чого стала заміна терміну «каталіз» (від грец. katalysis – руйнування, знищення) на латинський «корупція». Корупція в католицизмі означала гріховність. Отримана в спадщину гріховна порча розглядалась як природа всіх гріхів (Блаженний Августин, Фома Аквінський). Історик У. Манчестер охарактеризував період середньовіччя як суміш нескінченних війн, корупції, беззаконня.

Згадується про корупцію й у російських літописах ще ХІІІ ст. Першим законодавчо обмежив розповсюдження корупції Іван ІІІ, а смертну кару за прояви корупції ввів його онук Іван IV (Грозний). За царювання Петра І почалась справжня боротьба з корупцією. Він створив контролюючі органи, завдяки яким за часів його царювання пролунало декілька корупційних скандалів. У Російській імперії основою корупції була система так званого місництва, в умовах якої більшість державних урядовців не отримували грошових виплат, а жили за рахунок відвідувачів. На посади призначалися чиновники відповідно до ієрархії боярських прізвищ без урахування їхніх особистих якостей. Прізвище особи створювалося предками й передавалося через покоління, що автоматично призводило до утворення замкнутого родового прошарку населення. Усе це сприяло поширенню корупції у вигляді давання певної плати – хабаря. Хабар – гроші або речі, що даються службовій особі як підкуп, плата за злочинні, незаконні дії в інтересах того, хто їх дає. У перекладі з тюркської «хабар» – це здобич. Звідси «хабарник» – добувач, а «хабарництво» – добування [1, с. 6]. Воно було основним заняттям варягів, які полювали за здобиччю берегами Дніпра, Чорного та Середземного морів, печенігів, половців, монголо-татар. Безскінченні братовбивчі міжусобні війни руських князів – теж наслідок однієї причини: бажання владної верхівки панувати, а відтак мати дедалі більше здобичі. Взяти якомога більше – ось рушійна сила, мотивація всієї політичної історії України. Слово «взятка» в російську мову прийшло зі староруської мови Київської Русі й звідти перекочувало до побутової української мови. Воно походить від слова «взяток». Так тоді називали медозбір – періодичний (за день, місяць, сезон) збір бджолами меду, нектару [2, с. 85]. Так само з давніх часів ті, хто мали силу, можливість, а дуже часто й повноваження, збирали взятки, тобто данину (тепер – податки) з тих, хто цих сил, можливостей і повноважень не мав. Таким чином, державні мужі, чиновники, як і завойовники, періодично займалися поборами із залежного від держави люду.

Важливий імпульс до осмислення корупції в сучасному розумінні дають праці Нікколо Макіавеллі. Він порівнював корупцію з хворобою, наприклад, сухотами. Спочатку її важко розпізнати, але легше лікувати, якщо ж вона запущена, то її легко розпізнати, але вилікувати важко, зазначав великий італійський філософ і політичний діяч XVI ст. Так само й корупція у справах держави, продовжує автор, якщо вчасно виявити недугу, що починається (це можуть зробити лише мудрі правителі), то позбутися її неважко, якщо ж вона запущена так, що будь-кому видно, то ніяке зілля вже не допоможе. На його думку мудрість правителів полягала у своєчасному виявленні хвороби та знаходженні методів лікування. Він вважав найкращим інструментом протидії подальшому розкладу суспільства міцну владу монарха. Саме тому ідеальною формою правління для мислителя був деспотизм [3, с. 314].

Згідно з Макіавеллі, корупція – це використання публічних можливостей у приватних інтересах. У подальшому акцент у розумінні корупції був перенесений на її кримінологічну та кримінально-правову сторони.

Інший геніальний європейський вчений Томас Гоббс писав: «люди, які пишаються своїм багатством, сміливо скоюють злочини в надії, що їм вдасться уникнути покарання шляхом корумпування державної юстиції або отримати пробачення за гроші чи інші форми винагороди» [4, с. 229]. З точки зору Гоббса, корупція «є корінь, з якого виростає в усі часи і при будь-яких спокусах презирство до всіх законів» [4, с. 234]. Ці вислови є безумовним доказом поширення корупції й на органи правопорядку того часу. 

Томас Гоббс через століття напише в «Левіафані»: «Люди, що хизуються своїм багатством, сміливо скоюють злочини, сподіваючись, що їм вдасться уникнути покарання шляхом корумпування державної юстиції або отримати прощення за гроші або інші форми винагороди». До них він відносив «тих, хто має багато могутніх родичів або популярних людей, що завоювали собі високу репутацію», що наважуються порушувати закони в надії на те, що їм вдасться чинити тиск на владу, що виконує закон [4, с. 229].

Неоціненний внесок зробив у формування філософського інструментарію вивчення корупції, як елемента соціальної дійсності, видатний німецький філософ Макс Вебер. Він під час аналізу корупційних явищ у суспільстві спробував розпочати аналіз від верховенства моральних критеріїв в оцінці корупційних процесів у суспільстві. Саме цей філософ увів у науковий обіг поняття «толерантний функціоналіст» стосовно відносин між державною й приватною сферою і зробив висновок про функціональність і прийнятність корупції, за умови, що вона посилює позицію еліт, які ґарантують прискорення змін, що відбуваються в суспільстві. Формуючи методологію аналізу соціальної дійсності, великі європейські філософи наголошували на моральності як основі системи цінностей людини й побудові суспільного ідеалу.

Нерідко певні корупційні дії сприймали як прийнятні, а якщо й карали за них, то дуже м’яко. У Європі переломним моментом уважають 1810 р., коли французький Кодекс Наполеона запровадив суворі покарання з метою боротьби з корупцією в суспільному житті, причому навіть із тими діями, що не суперечили посадовим обов’язкам особи. Таким чином, із появою сучасних форм державного управління в ХІХ ст. зловживання службовими повноваженнями з боку публічних посадових осіб почали розглядатись як серйозне зазіхання на віру суспільства в непідкупність і неупередженість адміністрації (влади).

Із часів Київської Русі, у періоди козаччини, Руїни, української революції 1917-1920 рр. корупція роз’їла всі сфери життя та управління. Мабуть, це одна з причин того, що Українська держава утверджується з такими труднощами. Усе тому, що ані ми, ані наші предки не врахували уроки історії щодо цього згубного явища. Усе це ще раз вказує на те, що історія людської цивілізації досить багата прикладами проявів корупції, що підтверджує досить поважний вік та неодмінну присутність цього явища в усіх людських культурах і цивілізаціях.

Таким чином, поняття «корупція» пройшло тривалу ґенезу і отримало широке розуміння у світовій та українській філософсько-правовій та теоретико-правовій думці. Якщо у стародавніх державах Сходу, де вперше згадується «корупція» та періоді античності, вона хоч і асоціювалася з політичною сферою, але співвідносилася з мораллю, а не правовою відповідальністю. Хоч і були сформовані перші нормативно-правові акти, які забороняли і карали за особисте збагачення представників органів державної влади, явище «корупції» стало закономірним і стало причиною розпаду перших держав-імперій. Епоха Середньовіччя і Нового часу дала різні уявлення і філософські підходи до розуміння «корупції», але однаково сприяли утвердженню у ХХ ст. тези про її взаємозв’язок з політичною і правовою сферою.

Література:

1. Камлик М. І., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні: монографія. Київ: Знання, 1998. 186 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2009. 1736 с..

3. Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки. Київ: Основи, 1997. 838 с.

4. Гоббс Томас. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданського. Москва: Соцэкгиз, 1936. 503 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота