ІНСТИТУТ ПРИМИРЮВАЛЬНИХ ПРОЦЕДУР ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СПОРІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ІНСТИТУТ ПРИМИРЮВАЛЬНИХ ПРОЦЕДУР ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СПОРІВ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

24.05.2021 19:41

[Секція 7. Господарське право. Господарське процесуальне право. Фінансове право. Банківське право]

Автор: Ярош Ярослав Сергійович, аспірант кафедри господарського права та господарського процесу, Інституту права Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка


На тлі сучасних державо- та правотворчих процесів, які відбуваються в Україні, науковим співтовариством і практиками здійснюється пошук якісно нових універсальних державно-правових підходів до управління соціальними процесами. Одним із таких підходів є механізм примирювальних процедур.

На сьогоднішній день застосування примирювальних процедур в Україні, зокрема, у господарському судочинстві, й у світовій практиці, суттєво відрізняється, оскільки в нашій державі найбільш поширеною формою захисту порушених, оспорюваних прав, свобод і законних інтересів є звернення до суду, і лише незначна кількість справ врегульовується шляхом застосування примирювальних процедур. Як засвідчує судова практика, розгляди справ у судах затягуються на кілька років. Все це призводить до перенавантаження судів усіх рівнів. Проте, зауважимо, що правосуддя має бути у першу чергу доступним, якісним і забезпечувати гарантії прав фізичних та юридичних осіб на судовий захист. Однак у зв’язку з великою завантаженістю судів питання доступу до правосуддя дедалі стають все більш актуальними. На відміну від України, у деяких зарубіжних країнах захист порушених прав і свобод відбувається інакше, зокрема, із широким застосуванням примирювальних процедур. 

Зауважимо, що загальне поняття примирювальних процедур охоплює не тільки способи примирення учасників підприємницької діяльності, що існують поза судочинством, а й ті, що можуть бути застосовані безпосередньо під час судового розгляду справи, тобто йдеться про досудову і судову діяльність по врегулюванню спору між сторонами.

На прикладі деяких зарубіжних країн проведемо аналіз застосування примирювальних процедур сторонами як способу вирішення економічних спорів.

Так, наприклад, в Японії примирювальні процедури регулюються спеціальним законодавством (зокрема, Законом про примирення у цивільних справах). Звернення до суду за традицією цієї країни розглядається як поведінка, гідна осуду, тому найбільш поширеними є примирювальні процедури. Навіть арбітраж з цієї причини не настільки популярний: вважається «непристойним передбачити заздалегідь, що договір може породити спір і що у разі його виникнення він не може бути вирішений шляхом прямих, заснованих на добрій волі контактів зацікавлених сторін» [1].

У державних судах Японії при застосуванні примирювальних процедур дозволено вирішувати 33% цивільних справ за допомогою укладення мирової угоди. Процедура примирення здійснюється спеціальним органом – Комітетом з цивільного примирення, який заслуховує заяви обох сторін, рекомендує піти на взаємні поступки, або переконує прийняти умови компромісної угоди, проект якої готує сам Комітет, що має для сторін визначальне значення. У разі успішного завершення примирювальних процедур, виконання умов мирової угоди є обов’язковим для зацікавлених осіб. Виконання судових актів входить до системи судочинства у цивільних справах і є остаточною стадією процесу. Роль судді не закінчується ухваленням рішення. Суддя бере активну участь у виконанні судового акту: призначає торги, розподіляє між кредиторами виручені грошові кошти і таке інше. Виконавчі колегії у цивільних справах входять до складу судів. Крім судових приставів-виконавців, у колегіях працюють і судді. Вони розглядають безспірні справи, такі як реалізація заставного майна, на яке у заставодержателя є всі юридично правильно оформлені документи, звільнення приміщення з чужого володіння у разі, якщо законний власник надасть усі необхідні правовстановлюючі документи на це приміщення. Така побудова судового процесу, на думку японців, є найбільш ефективною, оскільки призводить до реального виконання понад 60% судових актів (у Токійському окружному суді виконання судових актів, пов’язаних з реалізацією об’єктів нерухомості, становить 83%, в Осаці – 79%) [2].

Іншою примирювальною процедурою, достатньо поширеною у зарубіжних країнах, є процедура медіації. Слід зазначити, що медіація – це одне з найновіших і цікавих напрямів у сфері юриспруденції, якій притаманна така якість, як безпека.

Термін «медіація», або «посередництво», в світовій практиці застосовується для самостійного врегулювання учасниками спору (конфлікту). Сутність цієї процедури полягає у проведенні переговорів за участі третьої сторони – медіатора. Необхідність звернення до медіаторів у низці зарубіжних країн (Англія, Уельс, Австрія, Німеччина) пов’язана із високою ціною та складністю судових процедур. Процесуальне законодавство Польщі також передбачає можливість проведення під час судового розгляду справи процедури врегулювання спору в порядку посередництва (медіації) [3].

Так, приміром, якщо ціна позову становить 10000 євро, судове мито (у суді першої інстанції) становитиме в Австрії 673 євро, в Німеччині – 588 євро. У разі оскарження прийнятого судового акту судове мито в Австрії становитиме 1036 євро, а в Німеччині – 784 євро [4].

Перевага даної процедури – забезпечення ефективного і швидкого позасудового вирішення спорів і, найголовніше, менш витратного, порівняно із судовим процесом. Процедура медіації та вся її сутність полягає у тому, що сторони самостійно розробляють найбільш прийнятну для них угоду. Медіація вчить суспільство поважати і враховувати інтереси один одного. Це добровільне волевиявлення сторін, і тому досягнуті угоди також повинні виконуватися добровільно, а не з примусу суду. Це універсальний механізм, що дозволяє партнерам зберегти дружні і стійкі відносини.

У США поширення набула так звана процедура судових конференцій з врегулювання спору, що представляють собою переговори адвокатів сторін під головуванням судді, який не має права головувати при подальшому розгляді справи.

У деяких країнах конкуренція на ринку юридичних послуг настільки велика, що юридичні компанії та адвокати намагаються використовувати всі можливі засоби у боротьбі за довгострокове співробітництво з клієнтами і тому все частіше пропонують їм звертатися до медіатора або використовувати інші примирювальні процедури. Іноді примирення сторін не приносить представнику грошей більше, ніж участь у складному і довгостроковому судовому процесі, проте дана процедура є більш вигідною для клієнта у підсумковому результаті, зміцнює його відносини з представником, який знайшов належний спосіб ефективного врегулювання спору [5, с. 228].

Ще одним видом примирювальної процедури, які застосовуються у зарубіжних країнах, є переговорам.

У юридичній літературі зустрічаються думки про те, що судовий процес є особливою формою ведення переговорів [6]. «Коли суддя обговорює зі сторонами можливість укладення мирової угоди, неминуче він вказує сторонам на слабкі сторони їх правових позицій, тим самим даючи оцінку окремим обставинам справи. Якщо в ході таких переговорів сторони не дійдуть згоди про мирне врегулювання спору, цей же суддя повинен розглянути справу і винести рішення» [7].

У світовій практиці питання участі судді в переговорах між сторонами вирішується по-різному. У США подібна процедура називається досудовою нарадою щодо врегулювання спору. Сторони можуть звернутися до судді або незалежної особи. Якщо вони уклали мирову угоду, суд затверджує її. У разі якщо сторони відмовилися від примирення, то справа переходить у стадію судового розгляду [7].

На відміну від США, у Нідерландах суддя, який проводив переговори, не може розглядати справу по суті, якщо сторонами не досягнуто мирової угоди.

Таким чином, не всі зарубіжні країни мають чітке закріплення у законодавстві відповідних положень щодо регулювання та застосування примирювальних процедур, здебільшого, лише частково охоплюються тільки окремі їх елементи: розмір винагороди, терміни проведення примирювальних процедур, порядок обрання примирителя і т. ін.

Підводячи підсумок, варто зазначити, що, незважаючи на всі позитивні аспекти застосування примирювальних процедур у вирішенні економічних спорів, в нашій країні інститут примирювальних процедур поки що не знайшов такого широкомасштабного застосування, як у зарубіжних країнах. Однак, на нашу думку, запровадження примирювальних процедур у господарське судочинство України безперечно, стане великим кроком уперед, оскільки надасть сторонам більш широку варіативність у підходах до вирішення спору, дозволить зберегти договірні відносини між ними, зекономити час, кошти на сплату судового збору і у цілому зменшити кількість конфліктів та протиріч, яких і так нині забагато у нашому суспільстві.

Список використаних джерел:

1. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / пер. с фр. В. А. Туманова. М., 1999. С. 37.

2. Колтунова Н.В. Краткая характеристика правовой системы Японии // URL: http://law.vl.ru/analit/show_atr.php?id=797&pub

3. Штейнер А.И. Посредничество хозяйственного суда как перспективный способ разрешения экономических споров // Вестник Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь. 2008. № 2. С. 95.

4. Колер Кристиан. Цели гражданского процесса. Австрийский национальный доклад // Гражданский процесс в межкультурном диалоге: евразийский контекст: Всемирная конференция Международной ассоциации процессуального права (18-21 сентября 2012 г.): сборник докладов / под ред. Д.Я. Малешина. М., 2012. С. 189.

5. Кисельова Т. Правове регулювання відносин із надання послуг медіації у зарубіжних країнах / Т. Кисельова // Право України. 2011. № 11-12. С. 225-236.

6. Носырева Е.И. Альтернативное разрешение споров в США. М., 2005. С. 71.

7. Faulkner R., Haselgrove-Spurin С., ThomasG. R. Mediation Methods for Mediators and ClientRepresentatives (5th Edition). – Dallas: NationwideMediation Academy, 2006.  URL:http://www.nadr.co.uk/articles/published/mediation/001%20Chapter%200ne%20%20%20%20Introduction%20to%20mediation.pdf.

________________ 

Науковий керівник: Рєзнікова Вікторія Вікторівна, доктор юридичних наук, професор, Інституту права Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота